Археологи вважають, що поселення на місці Єрихона існували ще близько 10–11 тисяч років тому. Завдяки родючій долині та численним джерелам місто процвітало ще в глибоку давнину. 📌Вхід єврейського народу до Землі ІзраїлюНайвідоміша подія, пов'язана з Єрихоном, описана в Книга Єгошуа.Після сорока років мандрів пустелею народ Ізраїлю під проводом Єгошуа бен Нун увійшов до Землі Ізраїлю. Першим великим містом на їхньому шляху став Єрихон.За наказом Всевишнього ізраїльтяни шість днів обходили місто один раз на день, а сьомого дня — сім разів. Після сурмлення шофарів і вигуку народу міські стіни впали, і місто було взяте.У єврейській традиції ця подія є символом того, що перемога приходить не лише силою зброї, а й вірою та виконанням волі Всевишнього. 📌Джерело пророка ЕлішіПісля часів Пророк Еліша Єрихон знову згадується в Танаху.Місцеві жителі поскаржилися пророку, що вода в місті непридатна для пиття. Еліша взяв нову посудину із сіллю, кинув її в джерело та проголосив, що Всевишній зцілив ці води. Відтоді, за біблійною розповіддю, вода стала доброю. Це джерело й сьогодні відоме як Джерело Еліші. 📌Місто пальмУ Танаху Єрихон часто називають «містом пальм» завдяки великій кількості фінікових пальм і родючості місцевості.Його оаза в долині Йорданська долина здавна була важливим місцем для життя, землеробства та торгівлі. 📌За часів Другого ХрамуУ період Другого Храму Єрихон був заможним містом. Тут мав зимову резиденцію Ірод Великий, який збудував палаци, сади та акведуки.Також поблизу археологи знайшли залишки давніх синагог із мозаїками, що свідчить про активне єврейське життя в цьому регіоні. 📌Значення для юдаїзмуДля єврейської традиції Єрихон є символом:📎першого кроку народу Ізраїлю в Обіцяну землю;📎сили віри та довіри до Всевишнього;📎Б-жої допомоги, яка здатна подолати навіть найміцніші перешкоди;📎оновлення та зцілення, про яке нагадує історія джерела пророка Еліші.Єрихон і сьогодні залишається одним із найвизначніших біблійних міст, де археологія, історія та події Танаху тісно переплітаються між собою.

📌9 тамуза 3338 року (423 рік до н. е.) — Вавилоняни проломили стіну Єрусалима.Цього дня армія вавилонського царя Навухаднецара (Навуходоносора) пробила стіни Єрусалима й увірвалася до міста. Цар Юдеї Цідкіягу здався і був відведений до Вавилону. Через місяць Єрусалим був повністю захоплений ворогом, Перший Храм було зруйновано, а більшу частину євреїв вивезено у вигнання.Довгі роки цей день відзначався постом, однак після того, як через 490 років римські легіонери 17 тамуза пробили пролом у єрусалимських стінах (це призвело до руйнування Другого Храму), дати обох постів були об’єднані.📌9 тамуза 5004 року (17 червня 1244 року) — Спалення на Гревській площі Парижа трактатів Талмуда.У 1240 році король Людовик IX Святий влаштував у своїй резиденції диспут між євреями та християнами, причому євреїв туди доставили насильно під конвоєм. Євреїв представляли чотири рабини, християн — найвченіший із ченців, францисканець, професор Сорбонни, вихрест Микола Донін із Ля-Рошелі. Свідки повідомляють, що Микола «виглядав слабко», але перевага «істинної віри» «не могла не проявитися», тож, згідно з вироком, євреїв було визнано переможеними. А через 4 роки було спалено два десятки возів, наповнених томами Талмуда.Це було перше в історії спалення єврейських книг, і на згадку про цю подію було встановлено піст. Однак, як написано в книзі «Таня равта»: «Піст не прив’язаний до днів року, бо мудрецям стало відомо, що текст Тори передбачив цю подію заздалегідь», тобто постяться не 9 тамуза, а в шостий день тижня, коли читають главу «Хукат»джерело: chabad.odessa

Ми часто вважаємо, що пам'ять про близьких живе лише у наших серцях.Проте юдаїзм навчає: справжня пам'ять проявляється не лише у спогадах, а й у добрих справах.Саме тому існує молитва Ізкор («Нехай згадає»). Це особлива поминальна молитва, у якій ми просимо Всевишнього згадати душі наших батьків, рідних і близьких, які відійшли у Вічність.Та Ізкор — це більше, ніж молитва. Під час її читання прийнято взяти на себе зобов'язання дати цдаку (пожертву) або зробити добру справу заради піднесення душі померлого.У юдаїзмі вірять, що після відходу з цього світу душа продовжує жити, а добрі справи дітей і близьких можуть стати для неї великою заслугою. Тому найкращий спосіб вшанувати пам'ять рідної людини — не лише згадувати її, а продовжувати творити добро від її імені.Ізкор також нагадує нам про одну з найважливіших заповідей — шанування батьків. Ця заповідь не завершується зі смертю людини. Вона продовжується через молитву, благодійність, вивчення Тори та добрі вчинки.Пам'ять у юдаїзмі — це не минуле. Це міст між поколіннями, який ми будуємо своїми справами сьогодні.Нехай пам'ять про наших рідних буде благословенням, а їхні душі будуть пов'язані у вузлі вічного життя. 

Герої не вмирають: історія Дмитра Фіалки — дитячого тренера «Маккабі Беер-Шева», який загинув, захищаючи УкраїнуВін народився у Львові, став громадянином Ізраїлю, служив у ЦАХАЛ, виховував юних футболістів у «Маккабі Беер-Шева», а коли Україна опинилася під загрозою — повернувся, щоб стати на її захист.Добровільно вступив до Добровольчого українського корпусу «Правий сектор», допомагав готувати новобранців, а згодом підписав контракт зі Збройними силами України та став командиром взводу Інтернаціонального легіону територіальної оборони.Він загинув під Бахмутом, залишившись вірним двом країнам, які стали для нього рідними. Його історія — не лише про мужність, а й про відповідальність, вибір і честь.📍 Львів. Початок шляхуДмитро Богданович Фіалка народився 21 червня 1983 року у Львові.Саме тут минули його дитинство, перші футбольні тренування, з'явилися друзі та сформувався характер. Він виріс у родині, де цінували працю, відповідальність і порядність. Знайомі згадували, що ще змалку Дмитро був спокійним, зібраним і ніколи не метушився — спочатку думав, а потім діяв.Коли йому було близько п'ятнадцяти років, сім'я репатріювалася до Ізраїлю. Нова країна, нова мова й нове життя стали непростим випробуванням, яке лише загартувало його.📍 Ізраїль. Служба, що сформувала характерВ Ізраїлі Дмитро закінчив школу, отримав громадянство та пройшов трирічну службу в Армії оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ).Він служив у бригаді «Нахаль» і брав участь у бойових діях проти «Хезболли» під час Другої ліванської війни.Саме там він навчився дисципліни, витримці, відповідальності та довірі до побратимів.Пізніше друзям він говорив:«Армія зробила з мене людину. Я не шкодую жодного дня».Після завершення служби Дмитро повернувся до справи, яку любив найбільше, — футболу.📍 Тренер у «Маккабі Беер-Шева»З 2008 по 2013 рік Дмитро працював тренером юнацьких команд клубу «Маккабі Беер-Шева».В офіційній базі Ізраїльської футбольної асоціації він значився як דימה פיאלקה (Dima Fialka).Він навчав дітей не лише футбольної майстерності, а й поваги, дисципліни та відповідальності.Одним із його вихованців став Ор Дадія, який згодом виступав за «Хапоель Беер-Шева». Він згадував:«Діма був моїм першим тренером. Він умів пояснити без крику. Після того, як він поїхав в Україну, ми все одно листувалися. Він цікавився, як я граю. Я ніколи цього не забуду».Для Дмитра футбол був значно більшим, ніж професія. Це був спосіб виховувати людей власним прикладом.📍 Повернення до УкраїниУ 2015 році Дмитро повернувся до Львова, щоб доглядати за хворою бабусею.Він продовжив працювати дитячим тренером — спочатку в клубі «Динамо Львів», а потім у ДЮСШ ФК «Львів».Колеги згадували, що він завжди приходив на роботу першим і залишався останнім.На тренуваннях часто повторював:«Якщо хочеш, щоб тебе слухали — будь прикладом».Він жив скромно, любив свою сім'ю, дітей і футбол.Про нього згодом написали ізраїльські журналісти:«Він жив між двома прапорами, але не зрадив жодного».📍 Війна. Доброволець і командир24 лютого 2022 року Дмитро не став чекати повістки.Він добровільно вступив до Добровольчого українського корпусу «Правий сектор», де займався підготовкою новобранців.Згодом уклав контракт із Збройними силами України та очолив взвод Інтернаціонального легіону територіальної оборони — підрозділу, в якому служили українці та добровольці з різних країн світу.Його позивний був — «Шип».Саме у Львові він зустрів свою майбутню дружину Єву. Вони створили сім'ю, у них народилися донька і син.Про війну Дмитро говорив мало.Одного разу він написав друзям:«Тут немає чужих. Усі — свої, якщо поруч».Побратими згадували, що він завжди залишався спокійним, не втрачав самовладання і ніколи не залишав своїх людей.💔 Загибель під Бахмутом1 вересня 2022 року Дмитро Фіалка загинув під Бахмутом, виконуючи бойове завдання.За офіційними повідомленнями українських та ізраїльських ЗМІ, він отримав смертельне вогнепальне поранення голови.Його тіло залишилося на території, окупованій російськими військами.Протягом шести тижнів рідні та волонтери боролися за його повернення.11 жовтня 2022 року останки Дмитра були повернуті до України в межах обміну тілами загиблих.Про це повідомили провідні українські та ізраїльські видання.📍 Дві країни — один більУ Беер-Шеві, де жили мати та молодший брат Дмитра, рідні розпочали збір коштів, щоб перевезти його тіло до Ізраїлю.Проте дружина Єва прийняла інше рішення.Вона сказала, що Дмитро має спочивати в Україні — на землі, яку захищав до останнього подиху.У цій історії не було суперечки.Був лише біль, який розділили між собою дві країни.💔 Остання дорога21 жовтня 2022 року Дмитра Фіалку поховали на єврейській ділянці Янівського кладовища у Львові.Попрощатися з ним прийшли рідні, побратими, представники єврейської громади, ізраїльські дипломати, волонтери та його колишні вихованці.Поруч майоріли два прапори — український та ізраїльський.Не як символ розділення, а як свідчення того, що одна людина може щиро любити дві Батьківщини й залишатися вірною обом.Він не прагнув слави чи героїчного звання.Він просто зробив те, що вважав своїм обов'язком.💙💛 Пам'ятьПісля загибелі ім'я Дмитра Фіалки було внесене до меморіальних списків Інтернаціонального легіону ЗСУ.В Україні та Ізраїлі про нього написали десятки видань — від спортивних порталів до найбільших інформаційних медіа.Федерація футболу Ізраїлю підтвердила, що він був тренером «Маккабі Беер-Шева».Колишні вихованці, футболісти й тренери публікували його фотографії з простими словами:«Dima Fialka — forever coach».У Львові його пам'ятають не лише як воїна.Передусім — як Учителя, який умів виховувати не страхом, а повагою. Як людину, що власним життям довела: справжнє лідерство починається з особистого прикладу.

Центр вивчення івриту «Натів» в Україні оголошує осінній набір у групи для всіх, хто давно хотів вивчати іврит або повернутися до навчання після паузи.Цієї осені - без валіз і пересадок, але з новими словами, новими знайомствами та новим маршрутом. Незалежно від того, чи це твоє перше знайомство з мовою, чи ти вже знаєш алфавіт і хочеш рухатися далі - знайдеться група саме для тебе. Живі заняття, де мову не зубрять, а використовують; Більше розмовної практики та реальних ситуацій; Знайомство з культурою, традиціями та сучасним життям Ізраїлю; Нові знайомства та навчання у дружній атмосфері; Безкоштовне навчання для громадян України та Молдови. Онлайн - навчайся там, де тобі зручно.Не відкладай ще на один сезон - зроби цю осінь часом нових слів, нових знайомств і нових можливостей. Реєстрація: https://bit.ly/hebrewinnativНаші координатори допоможуть обрати групу відповідно до твого рівня та графіка. Організатор залишає за собою право відмовити в участі без пояснення причин. Дякуємо за розуміння.

Багато хто, відвідуючи єврейське кладовище, звертає увагу на невеликі камінці, залишені на надгробках. Для тих, хто не знайомий з єврейською традицією, це може здатися незвичним. Насправді ж цей давній звичай має глибокий зміст.🕯️ Знак пам'ятіНайпоширеніше пояснення просте й водночас дуже зворушливе: камінець означає: «Я був тут. Я пам'ятаю тебе». Це тихий знак того, що пам'ять про людину продовжує жити.⛰️ Символ вічностіНа відміну від квітів, які швидко в'януть, камінь залишається на довгі роки. Саме тому він став символом незгасної пам'яті та духовного зв'язку між поколіннями.📜 Давній звичайУ давнину єврейські поховання нерідко позначалися кам'яними насипами. Кожен, хто приходив до могили, додавав ще один камінь, допомагаючи зберегти місце поховання. Згодом ця практична дія перетворилася на символічний жест пам'яті та пошани.🌸 Чому не квіти?В юдейській традиції живі квіти не є звичним способом вшанування померлих. Вони прекрасні, але недовговічні. Камінь же нагадує про те, що пам'ять і добрі справи людини залишаються назавжди.Саме тому на єврейських могилах можна побачити не букети, а невеликі камінці. Кожен із них ніби промовляє без слів:«Тебе пам'ятають». 🕊️