*20 адара приблизно 3700 року (I століття до н.е.) — Молитва рабі Хоні га-Меагеля (Хоні, що малює коло) про дощ.У Талмуді (трактат «Тааніт») розповідається: «В один із років місяць адар уже добігав кінця, а дощу все не було. Звернулися до рабі Хоні. Він помолився, але дощ не пішов. Тоді він накреслив на землі коло, став усередину нього і сказав: «Владико Світу! Твої діти звернулися до мене, і я клянусь Твоїм ім’ям, що не зрушу з місця, поки Ти не змилуєшся над Своїми дітьми». Впало кілька крапель. Рабі Хоні сказав: «Владико Світу! Я прошу, щоб дощ був сильніший». Пішла дуже сильна злива, що загрожувала перерости у потоп, але рабі Хоні сказав: «Владико Світу, я просив дощ, який буде не загибеллю світу, а благословенням». І тоді пішов звичайний дощ».*20 адара 5400 року (14 березня 1640) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Йоеля Бен Шмуеля Яффе (Йоель Сіркес, рав Бах).Рабі Йоель народився у 1561 році в Любліні і був рабином у громадах Польщі та Литви, а потім — головою бейс-діну (суду) та єшиви у Кракові. Багато її випускників стали видатними польськими рабинами, а один із найкращих учнів — рабі Давид бен Шмуель га-Леві став зятем рабі Йоеля.Живучи в Меджибожі, він заснував там велику єшиву, причому нужденних учнів утримував за кошти своєї родини. Значну допомогу йому надавала його теща, ребецн Сірка, звідки й походить його родинне прізвисько Сіркес, тобто «зять Сірки».Рабі Йоель також відомий як рав Бах — акронім назви його книги «Байт хадаш», у якій він установлює талмудичне джерело кожного закону, наведеного у збірнику «Шулхан арух».Кабалісти, причетні до таємниць Небесного суду, стверджують, що за все своє життя рав Бах здійснив лише один (та й то ненавмисний) гріх: якось, проходячи вулицею повз упряжку, запряжену ослом і волом одночасно, він голосно чхнув, так що тварини сахнулися і зробили кілька кроків. Вийшло, що рав Бах мимоволі порушив заборону Тори: «Не ори на ослі й волі разом», яка також передбачає заборону спільного використання цих двох тварин для перевезення вантажу або воза.

*21 адара 5546 року (21 березня 1786 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Елімелеха Вайсблюма (Елімелеха з Ліженська).У рабі Еліезера-Ліпи та його дружини Мірл було семеро синів, двоє з яких стали учнями Межеріцького магіда рабі Дов-Бера і прославилися у сотнях і тисячах хасидських історій. Рабі Елімелеха іноді називають рабі Ноам Елімелех, за назвою книги, написаної ним, однак для більшості з нас він передусім рабі Елімелех із Ліженська, брат рабі Зусі з Аннополя.Ще за життя Магіда рабі Елімелех і рабі Зуся їздили Польщею, поширюючи хасидизм, але після відходу з цього світу рабі Дов-Бера вони залишили мандри. Рабі Елімелех повернувся до рідного Ліженська, який став центром польського хасидизму, а рабі Зуся оселився у волинському містечку Аннопіль, де був похований їхній учитель.Учнями рабі Елімелеха були такі хасидські цадики, як рабі Авраѓам-Йеѓошуа Ѓешель з Апти (Опатува, Аптер ребе), рабі Яаков-Іцхак га-Леві Горовіц («га-Хозе мі Люблін»), рабі Клонимус-Калман га-Леві Епштейн із Кракова (рабі Маор Ва-Шемеш), рабі Нафталі-Цві з Ропшиц, рабі Менахем-Мендл із Ріманова, рабі Моше-Лейб із Сасова.Розповідають, що одного разу, сидячи за трапезою зі своїми учнями, рабі Елімелех незграбним рухом перекинув поставлену перед ним супницю. Супницю ще двічі наповнювали, але щоразу її вміст опинявся на столі. Після третього разу юний Менахем-Мендл (майбутній рабі Менахем-Мендл із Ріманова), який був особливо духовно близький до наставника, перелякано вигукнув: «Ребе, якщо вони дізнаються, нас усіх можуть стратити!». Дехто з учнів засміявся, але рабі Елімелех заспокоїв його, сказавши: «Вони не дізнаються».Пізніше з’ясувалося, що у Відні в цей день і в цю годину імператор мав підписати указ, спрямований проти євреїв. Імператор тричі тягнувся за пером і тричі чорнильниця перекидалася, заливаючи папери. І тоді імператор відклав указ, сказавши придворним: «Я не буду це підписувати. Очевидно, у вищих сферах не бажають, щоб це здійснилося». джерело: chabad.odessa

Бар-міцва — один із найважливіших моментів у житті єврейського хлопчика. Так називають день, коли йому виповнюється 13 років і він стає зобов’язаним виконувати заповіді Тори. Сам вираз «бар-міцва» арамейською мовою означає «син заповіді». З цього віку хлопець уже вважається дорослим з точки зору єврейського закону і несе особисту відповідальність за виконання 613 заповідей Тори.До цього часу дитина також знайомиться з традиціями і вчиться їх дотримуватися, але формально відповідальність лежить на батьках. Мудреці постановили, що батько повинен поступово привчати сина до заповідей — молитви, благословень, вивчення Тори. Бар-міцва символізує перехід від підготовки до повноцінної духовної відповідальності.У день бар-міцви прийнято влаштовувати святкову трапезу. Це не просто родинне свято, а особлива радість — адже хлопець отримує можливість виконувати заповіді і служити Всевишньому. Єврейська традиція підкреслює, що радість виконання заповідей повинна бути дуже великою. Кабаліст Арізаль писав, що людина має радіти виконанню міцви навіть більше, ніж якби знайшла великий скарб.Багато мудреців порівнювали трапезу бар-міцви з весільним бенкетом. У галахічній літературі зазначається, що це одна з найзначніших святкових трапез. У цей день дякують Всевишньому за те, що хлопець виріс і досяг віку духовної зрілості, а батьки удостоїлися виховати його і привести до виконання Тори.Частиною святкування зазвичай стає невелика промова або урок Тори — драша. Сам юнак або хтось із дорослих пояснює вірш із Танаха чи думку з коментарів мудреців. Так підкреслюється, що дорослішання в юдаїзмі пов’язане не лише з віком, а й із вивченням Тори.У кабалістичних джерелах говориться, що в день бар-міцви людина отримує особливу духовну силу — більш високу душу, яка допомагає їй виконувати заповіді. Тому цей день вважається початком нового етапу життя.Бар-міцва — це не просто свято чи родинне торжество. Це момент, коли юнак стає повноправним учасником єврейської традиції і бере на себе відповідальність за своє духовне життя. Саме тому цей день відзначають із радістю, вдячністю і відчуттям початку великого нового шляху. 

 ​История семьи Любавичского Ребе полна великих имен, но фигура его бабушки, Рабанит Рахель Яновской, занимает в ней особое, теплое и одновременно трагическое место. Она была той нитью, которая связывала поколения раввинов старой закалки с будущим лидером нашего поколения.​🏡 Корни и наследие​Рабанит Рахель родилась 19 Адара 1860 года (5620) в семье Раби Ицхака Пушница, который на протяжении полувека служил раввином в селе Доброе (Херсонская губерния). Она выросла в атмосфере бескомпромиссной преданности Торе.​Когда пришло время строить свою семью, она вышла замуж за Раби Меира Шломо Яновского. В 1890 году, следуя завещанию своего деда — знаменитого автора книги «Маген Авраам» Раби Авраама Давида Лавута, — Раби Меир Шломо стал главным раввином Николаева.​Семья Рабанит Рахель:●​Дочь Хана — супруга Раби Леви Ицхака Шнеерсона и мать Седьмого Любавичского Ребе.●​Дочь Мирьям Гитель — супруга Раби Шмуэля Шнеерсона.●​Дочь Этель Марьяшин — скончалась в эвакуации в Уфе.●​Сын Исраэль Лейб — талантливый юноша, ушедший из жизни в 15 лет от тифа.​🧒 «Бабушка заботилась обо мне...» — Воспоминания Ребе​Связь Ребе с бабушкой была удивительно нежной. В детстве, когда Ребе жил с родителями в Екатеринославе (ныне Днепр), он регулярно приезжал на лето в Николаев к Рабанит Рахель.​Ребе сам описывал эти годы в своих записях:​«Моя бабушка Рахель... я проводил у неё по нескольку недель в конце каждого лета на протяжении нескольких лет. Я был в Николаеве, и она заботилась обо мне...»Представьте себе эту картину: будущий лидер мирового еврейства, еще маленький мальчик, проводит теплые летние дни под опекой мудрой и любящей бабушки, впитывая атмосферу святости николаевского раввинского дома.​🖤 Трагедия и самопожертвование​Когда в 1941 году нацисты ворвались в Украину, мирная жизнь Николаева превратилась в ад. Внук Рабанит Рахель — Реб Менахем Мендель (сын её дочери Мирьям Гитель) — готовился к эвакуации в Чарджоу (Туркменистан). Семья умоляла бабушку поехать с ними.​Роковое решение:Соседи-неевреи, знавшие Рабанит долгие годы, предложили оставить её у себя. Они убеждали семью: "Дорога слишком тяжелая для пожилой женщины, оставьте её нам, мы сохраним её в безопасности от немцев". После долгих колебаний и совета с самой Рабанит Рахель было решено, что она останется.​Соседи действительно проявили мужество и прятали её в своем доме. О её существовании не знали ни нацисты, ни комендатура. Однако беда пришла оттуда, откуда не ждали: другие соседи заметили, что в доме скрывается «старая еврейка», и донесли властям.​К дому подкатил немецкий грузовик. Старую Рабанит вывели под дулами автоматов и присоединили к тысячам других евреев Николаева, обреченных на смерть.​🕯 24 Тишрея 5702 года (1941) Рабанит Рахель Яновская приняла мученическую смерть (Кидуш А-Шем).​🕯 Вечный свет памяти​Для Седьмого Любавичского Ребе день 24 Тишрея навсегда стал днем памяти. Ежегодно в этот день Ребе читал Кадиш по своей бабушке, чья жизнь оборвалась в пламени Холокоста.​Рабанит Рахель была не просто женой и дочерью раввинов — она была фундаментом семьи, на котором выросла великая Рабанит Хана. Её скромность, доброта и та тихая забота, которую она дарила маленькому Ребе, навсегда остались вписаны в историю нашего народа.​Пусть память о праведнице будет благословенна!📸на фото: письмо которое Ребе написал про свою бабушку📖 Любавический календарь (https://t.me/+8KbDy9dQVqAxZWE8)

Історія цього свята починається з демонстрації, організованої групою жінок-робітниць у США в 1857 році. Вони вимагали покращення умов праці та підвищення зарплати. Демонстрацію було розігнано поліцією із застосуванням сили, але через кілька років виник рух за права жінок. Згодом день 8 березня був визнаний міжнародним жіночим днем у більшості країн світу.У Британській енциклопедії (Encyclopedia Britannica) — одній із найавторитетніших у світі — цей день визначається як день визнання досягнень жінок і захисту їхніх прав. У цей день прийнято дарувати жінкам подарунки, переважно квіти.Зрозуміло, що такий день потрібний там, де в інші дні року немає достатньої поваги до досягнень жінок і де їхні права порушуються. Але юдаїзм у такому дні не має потреби, адже в єврейській традиції завжди визнавалося велич жінки та її особливе місце в історії єврейського народу.Більшість єврейських свят нагадують про чудеса, які Всевишній здійснив переважно завдяки заслугам жінок.Песах — на згадку про вихід з Єгипту, якого народ удостоївся завдяки праведним жінкам того покоління (Талмуд, трактат Сота 11б).Ханука — на згадку про чудо, здійснене завдяки заслузі Єгудіт.Пурім — завдяки заслузі цариці Естер.І оскільки цих свят народ удостоївся завдяки заслугам жінок, то й жінки зобов’язані виконувати заповіді цих свят (Талмуд, трактат Псахім 108б), хоча зазвичай жінки звільнені від заповідей, виконання яких пов’язане з певним часом. Можна сказати, що всі ці свята в певному сенсі є днем єврейської жінки.Тора покладає на чоловіка обов’язок купувати дружині вбрання й прикраси на кожне свято. Крім того, Талмуд підкреслює, наскільки важливо дарувати дружині подарунки щоразу, коли є така можливість (див. трактат Йевамот 63а). Єдина річ, яка випадала в пустелі разом із маном, — це прикраси.Також мудреці постановили бути обережнішими щодо прав жінок, ніж щодо прав чоловіків (див. трактат Бава Меція 59а). Вони застерігали ще пильніше уникати образи жінки, ніж чоловіка, адже покарання за приниження гідності жінки приходить швидше, ніж за образу чоловіка (там само).І пише Рамбам («Закони подружнього життя», 15:19):«Мудреці постановили, щоб чоловік шанував дружину більше, ніж самого себе, і любив її так само, як самого себе. Якщо він має достаток — нехай забезпечує її всілякими благами відповідно до своїх можливостей; нехай не наводить на неї страху, і нехай говорить з нею м’яко, без нетерпіння і без гніву».джерело: https://toldot.com/