З давніх-давен і до цього дня синагогу називають на івриті «бейт-кнесет», що буквально означає «будинок зборів». Слово «синагога» походить від грецького слова synagoge («збори») яке означає те саме, що й слово «кнесе» на івриті: «збори».

У всьому Талмуді синагога лише одного разу названа "бейт тфіла" - "будинок молитви". Сама назва "бейт-кнесет" наголошує, що синагога - це щось більше, ніж просто приміщення для громадської молитви.

Час виникнення синагог точно не відомий. Більшість істориків вважають, що вони виникли після руйнування Першого храму (586 р. до н.е.) і початку вавилонського полону. Євреї, вигнані до Вавилону, стали збиратися в будинках один у одного, щоб разом молитися і вчити Тору. Пізніше було збудовано спеціальні будівлі для молитви – перші синагоги.

Коли вавилонські вигнанці повернулися на Батьківщину і звели Другий Єрусалимський храм, вони збудували ряд синагог і в Ерец Ісраель. Джерела часів Другого Храму свідчать, що тоді синагога була навіть на Храмовій горі.

Другий храм відродив єврейське життя в Палестині, але багато євреїв залишилися у Вавилоні. Для них синагога зберегла свою роль духовного центру, місця молитви та вивчення закону.

Коли римляни зрівняли із землею Другий Храм, синагога стала цитаделлю віри, - місцем, де євреї збиралися, навчали Закону, молилися. Траплялося й так, що під час нападів ворогів синагога ставала цитаделлю у буквальному значенні цього слова.

В енциклопедії Брокгауза і Ефрона зазначено, що Меїр Бродський — засновник династії цукрових фабрикантів, праправнук Олександра Шора — рабина з Жовкви, автора відомих релігійно-філософських трактатів. У Меїра і його дружини Міріам, які жили в містечку Златополь, було п'ятеро синів: Абрам, Зельман, Ісак, Ізраїль і Йосип. Абрам покинув Златополь у 1858 році і переїхав спочатку до Петербурга, ставши царськосельським купцем 1-ї гільдії, а потім — до Одеси. Тут же з дружиною Хаєю, чотирма синами та трьома дочками з 1860 року жив Ізраїль, який став найуспішнішим нащадком Меїра Шора. У грудні 1865 року він подав заяву про перенесення його з одеських купців до київських. Тоді право на проживання в Києві мали лише євреї — купці 1-ї гільдії, тобто ті, хто володів капіталом на 100 тисяч рублів. Інші могли перебувати в місті не більше трьох днів. Свій перший цукровий завод Ізраїль Бродський заснував у 1846 році в селі Лебедин, недалеко від Златополя. Згодом він відкрив Одеський завод, придбав Кагарлицький і Корюківський, взяв у довгострокову оренду Райгородський і очолив Томашівський цукрові заводи.

Відомий політик і громадський діяч Сергій Вітте, добре знайомий з Ізраїлем Бродським, згодом писав про нього: «Це був дуже поважний старець, який зовнішньо нагадував біблейського патріарха. Він був надзвичайно багатим. Мені доводилося неодноразово з ним розмовляти, вести чисто ділові бесіди, і завжди він справляв на мене враження людини надзвичайно розумної, але майже зовсім неосвіченої».

Київський період життя та діяльності Ізраїля Бродського відзначений значною благодійною діяльністю. У книзі «Київ тепер і раніше», що вийшла в 1888 році, читаємо: «Окрім того, в цій частині міста (новий тоді район Лук'янівка) привертає увагу єврейська лікарня, побудована на гроші, пожертвувані І. М. Бродським — близько 150 тис. рублів». Окрім коштів на будівництво та обладнання, Ізраїль Бродський пожертвував 50 тисяч, відсотки з яких йшли на утримання цього медичного закладу — 3 тисячі рублів на рік. Лікарня обслуговувала не тільки євреїв, а й пацієнтів інших національностей. Більше 40 тисяч рублів Ізраїль Бродський виділив на будівництво ремісничого училища, де діти з бідних єврейських сімей навчалися за його кошти. Свою щедру благодійність Ізраїль Бродський не обмежував лише єврейською громадою. Будучи членом багатьох християнських товариств і організацій, він щорічно жертвував сотні тисяч рублів на їхню діяльність. Преуспішно в родинному бізнесі працювали і його сини Лазар та Лев. На початку 1900-х років вони керували вже шістьма акціонерними товариствами, що включали 10 цукрових заводів і 3 рафінадних в Київській, Чернігівській, Полтавській, Одеській, Подільській і Курській губерніях.

Успіх роботи заводів Бродських був обумовлений чудовими соціальними умовами. Лікування робітників, їх навчання, налагоджене побутове забезпечення — всі ці послуги оплачувалися за рахунок Товариства цукрових заводів, де працювало понад 10 тисяч людей, які виробляли чверть російського рафінаду. Цікаво, що брати успадкували від батька не тільки комерційний дар, але й чутливість до суспільних потреб. Цукрові заводчики краю, очолювані Бродськими, звернулися до уряду з проханням про регулювання виробництва цукру гарантованою урядовою нормою. У відповідь на позитивне ставлення до прохання вони висловили готовність зробити пожертвування на громадські потреби. Петербург задовольнив прохання, а промисловці зібрали близько мільйона рублів на будівництво Київського політехнічного інституту, вклад Лазаря Бродського склав 100 тисяч.

Крім того, брати виділили на іменні стипендії студентам 18 тисяч рублів. Ізраїль Бродський ніколи не афішував свою благодійність, але підкреслював: «Я даю не тому, що мені хочеться давати, а тому, що усвідомлюю, що треба і слід давати». Так само діяли і його сини. Вони значно розширили лікарню, побудовану їхнім батьком. У 1895 році Лазар Бродський став першим головою Товариства боротьби з інфекційними хворобами. На його кошти був побудований на Байковій горі бактеріологічний інститут. За видатні заслуги в галузі благодійності Лазаря Бродського було нагороджено орденами Святого Станіслава II ступеня та Святої Анни II ступеня.

Київ складно уявити без споруд, які будувалися або розширювались за участі Бродських: це акушерська клініка університету Святого Володимира на Бібіковому бульварі (нині лікарня на бульварі Шевченка), лікарня Товариства лікувальних закладів для хронічно хворих дітей на Козловській вулиці, Київський художньо-промисловий і науковий музей (тепер — Національний музей), Троїцький народний дім Товариства грамотності (нині театр Оперети), будівля правління Товариства Червоного Хреста (по вулиці Мазепи, 2 — поліклініка), Подільська жіноча гімназія (вулиця Покровська, 4 — зараз ліцей «Поділ»), п'ятиповерховий елеватор на Поштовій площі (тепер книгохранілище Національної бібліотеки) і ще цілий ряд інших.

Прикраса вулиці Шота Руставелі — будівля Центральної (Хоральної) синагоги. А відкрити цей молитовний будинок було нелегко навіть знаменитому Лазарю Бродському.

Оскільки Київ не входив у "межі осідлості", дозволи на зведення синагог у місті надавав особисто міністр внутрішніх справ, який не дозволяв євреям будувати культові будівлі «ні в центральній частині Києва, ні навіть в віддалених частинах його». Тому ефектний проект синагоги, розроблений на замовлення Бродського Г. Шлейфером, був відхилений губернськими властями. Проте для ритуальних потреб можна було використовувати житлові або господарські приміщення. Лазар Бродський і київський рабин Евсей Цуккерман подали скаргу в Санкт-Петербург, до Сенату, до якої приклали креслення бокового фасаду синагоги зі сторони вулиці Рогнединської, де будівля виглядала як житловий будинок: мовляв, ми збираємося пристосувати звичайну будівлю під молельню, а місцева влада не дозволяє... Сенат підтримав прохання. І в 1898 році, в день 50-річчя Лазаря Бродського, відбулося урочисте відкриття Хоральної синагоги. На церемонії були присутні високі губернські чиновники, які доклали чимало зусиль для того, щоб це свято не відбулося.

Окрім цукрового виробництва, брати Бродські вкладали значні кошти в борошномельне, пивоварне і винокурне виробництво. Їм належав контрольний пакет акцій Київського трамвайного товариства. Лазар Бродський був членом ради Санкт-Петербурзького міжнародного комерційного банку, засновником і головою правління Другого Пароплавного товариства по Дніпру та його притоках, директором Київського товариства водопостачання, директором-розпорядником Товариства мукомольної парової млини, членом ради Товариства взаємного кредиту і так далі...

До кінця свого життя Лазар Бродський був визнаним одним з найбільших підприємців Російської імперії. За високу якість продукції, представленої його підприємствами на Всесвітній виставці в Парижі в 1900 році, він був удостоєний французького ордена Почесного легіону. Життя Лазаря Бродського обірвалося в 1904 році. За іронією долі причиною смерті «цукрового короля» стала цукрова хвороба. Коли його поховали в мармуровому склепі на Лук'янівському єврейському кладовищі, в траурній процесії брали участь губернатор, командуючий військовим округом, міський голова. Відомий адвокат Лев Куперник в надгробній промові назвав покійного «найкращим з євреїв».

У своєму заповіті Лазар Бродський залишив місту 500 тисяч рублів для будівництва критого ринку, а з доходів ринку місто повинно було щорічно виділяти 22,5 тисячі на утримання бактеріологічного інституту, дитячого відділення Єврейської лікарні, двокласного училища ім. Бродського та інших благодійних установ, створених ним.

В родині на чолі клану став Лев Ізраїлевич Бродський. Згідно з родинною традицією, він очолював багато компаній, підприємств і благодійних організацій, але не був чужий життєвим слабкостям.

Представники родини розсіялись по всьому світу — в країнах Європи, Америки, Австралії. В Києві, на жаль, не збереглися могили похованих тут Бродських, залишилися лише результати їх діяльності.

Для розсіяних у всьому світі єврейських громад синагоги стали центром суспільного, політичного та культурного життя єврейського народу.

*Синагога – це насамперед місце для молитви. В іудаїзмі надається величезне значення громадській молитві. Синагога і є місцем, де громада збирається для молитви.

*Вивчення Тори 

 Існує звичай, що сягає давніх часів, по суботах і святах виступати в синагозі з бесідами на теми тижневого розділу Тори або з будь-яких проблем єврейського законодавства, пов'язаних, як правило, з майбутнім святом. Таку бесіду (драшу) проводить один із найбільш обізнаних членів громади або спеціально запрошений рабин. Крім того, по суботах після ранкової чи денної молитви у синагогах зазвичай збираються групи для вивчення Тори та Хасидута.

*Библиотека 

 за традицією, у синагозі мають бути книги єврейського вчення. Вважається дуже благочестивою справою купити для такої бібліотеки книги. Практично в будь-якій синагозі можна знайти П'ятикнижжя з коментарями, Мішну, Талмуд, праці Рамбама, повний "Шулхан арух", а також сотні чи навіть тисячі інших книг. Цими книгами має право користуватися кожен член громади

Центр суспільного життя

Синагога, відповідно до своєї назви, є місцем проведення зустрічей, зборів, різних урочистостей як усієї громади, так і окремих її членів. 

У нашій синагозі проводять:

• Бар/бат -мицву; 
• Бріт милу – обрізання;
• Викуп первістка;
• Хупу, та інші важливі релігійні обряди та свята.

Зовнішня структура

Для синагоги не наказано жодних певних архітектурних форм. Це може бути і скромна будівля, навіть кімната в будинку, який використовується для інших цілей, і розкішна будова у будь-якому архітектурному стилі.

*Закон вимагає, щоб приміщення синагоги мало вікна. Талмуд застерігає від молитви у кімнаті без вікон: люди мають бачити небо. При вході в будинок                  повинен бути вестибюль, проходячи який людина залишає помисли і турботи матеріального світу, налаштовується на молитву.

*Будівлю орієнтують на Єрусалим 

Синагоги, що знаходяться в самому Єрусалимі, орієнтовані на Храмову гору. Талмуд вимагає, щоб ті, хто молиться, зверталися обличчям до Єрусалиму під час читання однієї з найголовніших молитов – Аміди. Будь-яка синагога, маленька чи велика, скромна чи розкішно прикрашена, має бути належним чином оснащена.

Внутрішня структура

Місце рабина

 Поруч із арон акодеш знаходиться місце рабина. З іншого боку арон акодеш відводиться місце для хазана чи запрошеного оратора. Всі ці деталі є невід'ємними компонентами внутрішнього оздоблення синагоги, проте в іншому інтер'єри різних синагог дуже різноманітні. Обмеження стосуються лише зображень людей.

Арон Акодеш  - шафа де знаходяться сувої Тори

Біля стіни навпроти входу, куди звернені обличчям всі, хто молиться, розташовується Арон а-Кодеш - шафа або ніша, де зберігаються сувої Тори; він прикритий завісою, яка називається "парохет". Арон Акодеш – це символічна подоба сховища скрижалів із Десятьма Заповідями до Святих Святих Єрусалимського храму. У шафі знаходяться сувої Тори - найсвященніше надбання синагоги. Зазвичай Арон Кодеш поміщають біля стіни, зверненої у бік Ерець-Ісраель (в Ізраїлі - у бік Єрусалиму). 

"Нер тамід" - незгасаючий ветильник

Над Арон Акодеш розташовується "Нер Тамід - "невгасимий світильник". Раніше це була масляна свічка. Зараз це, як правило, лампа, схожа на свічку. Нер Тамід горить завжди, символізуючи менору, масляний світильник Храму. У менорі було сім ґнотів, один з яких горів постійно. 

Біма 

У центрі синагоги знаходиться піднесення, зване "біма". З цього піднесення читається Тора, на ньому встановлено стіл для сувої. Біма нагадує поміст, з якого у Храмі читали Тору. 

«Езрат нашім» - відділення для жінок. 

У Мідраші розповідається, що коли євреї зібралися біля гори Сінай, щоб отримати Десять Заповідей, чоловіки та жінки стояли окремо. Окреме помешкання для жінок було і в Єрусалимському Храмі.       У синагозі для жінок теж приділяється особливе місце – "езрат нашім" (жіноча половина). «Езрат нашім» може розташовуватись на галереї, на балконі (у Храмі відділення для жінок розташовувалося нагорі) або у молитовному залі за особливою шторою, яка називається "мехіца" - перегородка. У пояснення цієї традиції рав Лау, колишній головний рабин Ізраїлю, пише: "Людину в синагозі ніщо не повинно відволікати від молитви. Сказано у Торі: «знай, перед ким стоїш». І тому, підносячи свої молитви, людина має бути гранично зосереджена на спілкуванні з Творцем. Думки про домашні справи чи романтичні переживання тут недоречні.

• Молитви у Центральній синагозі Києва відбуваються 3 рази на день згідно з розкладом (На головній сторінці)

• Сидур для молитви (де взяти?) 

  Зазвичай для зберігання молитовників у синагозі є спеціальний стелаж або шафа. Якщо його не видно, можна підійти і запитати у будь-кого, хто молиться. 

• Ви запізнилися на молитву? (що робити)

  Як і будь-яке запізнення, запізнення на молитву не вітається. Але якщо ви все ж таки не встигли на початок молитви, це не означає, що до молитовної зали зайти не можна. Заходьте не соромлячись, вас ніхто не засудить. Потрібно взяти молитовник та подивитися на покажчик на якій сторінці зараз всі читають/ де зараз читають. Якщо вам з якоїсь причини потрібно піти раніше, ніж закінчиться молитва, можна вийти з молитовного залу, не привертаючи до себе уваги.

• Субота - Шабат

  У суботу не можна займатися буденними справами, говорити про них та здійснювати угоди, також, у суботу не працює кошерний магазин (що знаходиться біля синагоги). 

  Одна із найсуворіших суботніх заборон – заборона запалювати вогонь, тому палити теж заборонено.

• За єврейським законом, чоловік може торкатися жінки лише в тому випадку, якщо це його найближча родичка (мати, сестра, донька) або дружина, тому при зустрічі між чоловіком і жінкою не прийнято тиснути руку, обійматися і цілуватися.

• Правила поведінки у синагозі підпорядковуються зрозумілою логікою і цілком очевидні. У синагозі, як і в будь-якому іншому місці, слід поводитись гідно, не перебивати своїми зауваженнями виступ рабина, не заважати гучними розмовами вести молитву і т.п.
• Раніше зустрічалися синагоги, призначені лише для молитви, і тоді в цьому приміщенні не можна було навіть говорити про справи, але в наш час майже всі синагоги будують з умовою, що в них можна займатися і буденними справами.

Одяг для відвідування синагоги повинен бути гідним і охайним. Не прийнято відвідувати синагогу у шортах чи спортивному костюмі.

• Жінки

За єврейським законом, волосся заміжньої жінки має бути покрите. Це може бути перука, хустка або будь-який інший головний убір. За законами єврейської скромності не прийнято відвідувати синагогу у відкритих вбраннях, руки жінки до ліктя мають бути прикриті рукавами. За традицією не прийнято, щоб жінка ходила у штанях, тому в синагогу краще прийти у подовженій спідниці чи сукні, яка закриває коліна.

• Чоловіки

Чоловікам перебувати у синагозі можна лише з покритою головою. Найчастіше на голову надягають стос, хоча це може бути і будь-який інший головний убір.

• Взагалі покривати голову, за єврейською традицією, слід не тільки в синагозі: це знак визнання влади Б-га, волю якого часто неможливо осягнути розумом.