Я хочу розповісти вам одну історію. Для мене це найважливіша історія, пов’язана з Рош га-Шана. Для мене — і, сподіваюся, для вас також.Рабі Леві-Іцхак із Бердичева оголосив, що шукає бааля-токея — людину, яка буде трубити в шофар у Рош га-Шана. Кожен кандидат, який розраховував удостоїтися цієї високої честі, мав пройти іспит у рабі Леві-Іцхака. Умовою було те, що кандидат повинен не лише протрубити в шофар перед Рабі, але й розповісти, про що він думає під час трублення.До рабі Леві-Іцхака зійшлися різні «мекубаліми» (знаючі кабалу). Вони трубили перед ним і розповідали, як зосереджуються під час трублення на різних поєднаннях Імен Творця. Гевалд…Проте всім їм рабі Леві-Іцхак чемно відповідав: «Я справді дуже вам вдячний, але…» — як кажуть сьогодні: «Не телефонуйте мені, якщо знадобиться — я сам зв’яжуся з вами».Нарешті настала черга останнього з кандидатів — Мойшеле-водоноса. Він несміливо стояв осторонь, трохи боячись увійти. Коли вже нікого більше не лишилося, переборовши сором’язливість, він підійшов до Рабі й почав трубити. Гевалд, що то було за трублення! Він був найкращим з усіх!Коли він закінчив, рабі Леві-Іцхак звернувся до нього:— Мойшеле, ти так чудово трубиш у шофар! Але скажи мені: про що ти думаєш у цей момент?Відповів Мойшеле:— Рабі, я не можу вам сказати. Мені не хочеться про це розповідати…Сказав йому рабі Леві-Іцхак:— Знаєш, Мойшеле, як на мене — що б ти там не думав, це не так важливо. Але ж ми домовлялися, чи не так? Тож ти зобов’язаний сказати мені, про що ти думаєш.Ймовірно, після всіх «мекубалім», з їхніми розповідями про Імена Творця, Мойшеле соромився зізнатися у своїх думках…Нарешті він наважився й промовив:— Добре, Рабі, я відкрию вам правду…Я хочу, щоб ви знали: я почув цю історію від рабі з Лелова у ніч Рош га-Шана. І коли він її розповідав, то раптом розридався й не міг зупинити сліз…Ось що сказав рабі Леві-Іцхаку водовіз Мойше:— Рабі, мені соромно зізнатися. Але оскільки ви так наполягаєте, я скажу. У мене вдома сім доньок. І в мене немає жодної можливості видати їх заміж, бо в мене немає ні копійки. Тому, коли я трублю в шофар… коли я трублю в шофар, я кажу: «Владико світу! Благаю Тебе! Подбай про моїх доньок!»джерело: breslev

 Сьогодні своє професійне свято відзначають ГЕРОЇ БЕЗ ЗБРОЇ. Наша громада дякує всім рятівникам за їхню відвагу, самопожертву та відданість людям.Це люди, які без вагань ідуть у вогонь, у воду, під обстріли й у руїни, щоб урятувати життя інших.Сьогодні ми дякуємо за їхню мужність, сміливість і рішучість.За те, що щодня, не чекаючи на оплески чи нагороди, вони стають справжніми янголами-охоронцями для нашої країни.Ми цінуємо вашу працю і молимося, аби Вс-вишній беріг кожного з вас, додавав сил, здоров’я й захисту у найважчі хвилини.

Буває ми настільки прагнемо зробити все ідеально, що так і залишаємося на місці. Перфекціонізм змушує відкладати дії, шліфувати деталі, будувати «правильну» конструкцію в голові — і в результаті ми не зрушуємо з місця.Але життя любить неідеальність. Криві сходинки теж ведуть угору. Спробувати, помилитися, переробити, рухатися далі — це завжди ефективніше, ніж чекати ідеального моменту чи бездоганного результату.Там, де є рух, є й досвід. А досвід завжди цінніший за фантазію про «правильно».Інколи саме «крива драбина» наближає нас до мети значно швидше, ніж бездоганний, але так і не збудований варіант.джередо: InstitutPsihoterapiiResurs

Сенсаційна і унікальна “комуністична мацева” в Мурованих Курилівцях (Вінницька область)Найнеочікуваніше відкриття сталося на місцевому кладовищі. Надгробки тут невеликі, одноманітні, майже без декору (окрім поодиноких магендавидів). Такі поховання типові для дуже бідних громад кінця XIX — першої половини XX століття.Але раптом — пентаграма, прорізана по центру мацеви! Поруч — ще один пам’ятник із п’ятикутною зіркою. А трохи далі — абсолютно традиційна традиційна мацева, прикрашена… серпом і молотом! Правда серп і молот тут чомусь догори дриґом. Як з’ясувалося вона датується 1926 р.Після консультацій зі спеціалістами можна сміливо сказати: такого немає більше ніде у світі.Для пізніх єврейських надгробків характерна зірка Давида — найвпізнаваніший символ єврейства. Але справжнім символом вона стала лише наприкінці XIX століття. Раніше магендавид іноді з’являвся як містичний оберіг.Ймовірно, п’ятикутні зірки й серп із молотом на мацевах теж були оберегами — але не для мертвих, а для живих.Надгробок із пентаграмою стоїть на могилі «жінки поважної» — 70-річної Сари бат рабі Шмуеля Хаселевої (прізвище вказано російською), яка померла в 1937 році. Мацева абсолютно традиційна, окрім пентаграми. Навіть формулювання «жінка поважна» — класичне для жіночих поховань. Важко уявити, що старенька донька рабина була палкою комуністкою, щоб її могилу прикрасили символом більшовиків.Навіщо родичі наносили такі «прикраси»? Відповідь — у даті: 1937 рік. Це пік репресій. Євреї Мурованих Курилівців були особливо вразливі — майже всі мали родичів за Дністром (кордон з’явився лише в 1918-му). Ідеальні «румунські шпигуни». Тож комуністична символіка — демонстрація лояльності, спроба захистити себе й близьких від репресій.Ці «комуністичні мацевот» потребують детального дослідження. Треба очистити пам’ятники, прочитати епітафії, а потім — шукати в архівах, ким були ці люди й їхні родичі. джерело: ukrainaincognita 

Бригади МАДА підтвердили загибель чотирьох осіб (чоловік приблизно 50 років та троє чоловіків віком близько 30 років). Ще п’ятеро постраждалих із тяжкими вогнепальними пораненнями були евакуйовані до медичних закладів.Декільком особам із легкими пораненнями від уламків скла було надано медичну допомогу на місці події.Фото: Magen David Adom

До Ізраїлю прибула чергова група українських лікарів для проходження спеціалізованого курсу з реабілітації. Захід організовано та профінансовано Посольством Держави Ізраїль в Україні у співпраці з МАШАВ.Від початку війни в Україні кілька сотень українських фахівців уже пройшли підготовку за програмами МАШАВ. Ізраїльська модель психологічної реабілітації військовослужбовців та членів їхніх сімей покладена в основу національної системи реабілітації в Україні.джерело:  IsraelinUkraine

Його краса не лише в яскравих пелюстках — навіть розташування насіння підкоряється точному закону природи: спіралі Фібоначчі. Саме вона дозволяє рослині максимально ефективно використовувати простір для росту.Що це за спіраль? Уявіть послідовність чисел: 1, 1, 2, 3, 5, 8, 13, 21… Кожне наступне утворюється складанням двох попередніх. Якщо на площині побудувати квадрати з такими сторонами й провести через них плавну лінію, з’являється знаменита «золота» спіраль.🌱 Соняшник укладає свої зернята саме за цим принципом. Завдяки цьому вони не заважають одне одному, а простір використовується максимально раціонально. Це дає змогу квітці виростити більше насіння та краще вбирати світло й поживні речовини.І тут природа послідовна: 🐚 мушлі равликів формуються за тим самим законом, 🌌 спіральні галактики повторюють цю гармонію, а орбіти деяких планет теж відображають Фібоначчі.🐝 Навіть бджоли інстинктивно діють за подібними принципами — знаходять найефективніші маршрути до квітів і будують шестикутні соти, які зберігають максимум меду при мінімальних витратах воску.✨ Природа показує нам, що справжня ефективність завжди поєднана з гармонією. І якщо ми говоримо про пасічницький інвентар, то кожен інструмент має створюватися з тим самим розумінням: від зручності стамески до надійності димаря — кожна дрібниця важлива. джерело: www.facebook.com/kenguru.plus

До психосоматики (головний біль, підвищений тиск, болі в попереку, остеохондроз, а також до всього, що має під собою змістовне формування — накопичення, напруження, тиск).А також до припинення розвитку особистості, соціальної дезадаптації (як через продовження терпіння, так і коли терпіння вибухає в вигляді ангіляційної люті).А ще до нудьги та застою в стосунках, в житті.У цьому випадку йдеться про те, що ми терпимо, як і навіщо? Яка вторинна вигода для нас є в цьому почутті та поведінці? І як це впливає на нас самих, на наше творче пристосування до навколишнього світу?Що найчастіше терплять люди?Роздратування, злість, які вони відчувають, але не діляться цими благими почуттями з оточуючими людьми.Як терплять?Як-як? — мовчки. Терпіння мовчазне.Навіщо?О тут, ціле непахане поле!• Щоб не зруйнувати стосунки.• Щоб не пішов до іншої.• Щоб не звільнили з роботи.• Щоб зберегти свої нерви.• Щоб не виглядати базарною бабою, істеричкою.• Щоб ніхто не дізнався про мої почуття.• Я не витримаю конфліктів і сварок.• Щоб любили.• І так далі.Основне фокусування йде на стосунках з кимось, на власному образі, на нездатності творчо адаптуватися. Все, наче якісь крайнощі. Наприклад, скажеш своєму чоловікові, що сердишся на нього, так він прямо й одразу піде. А що його тоді тримало стільки років разом? Питання!Або інший приклад — виглядати базарною бабою. Як це? Що, прямо сядеш, почнеш шкарпетки-хустинки продавати посеред кімнати і кричати! І так усе життя! Та ні, таке поведінка нам не загрожує!На мою думку, перше, що включає терпіння у людей — це якась глобалізація (механізм спотворення сприйняття — узагальнення), буквально тотальні зміни, які відбудуться в їхньому житті, якщо вони перестануть терпіти. І чоловік піде, з роботи звільнять, стане істеричкою, будуть конфлікти, і такі, що їх точно не витримаєш.Так, іноді, висловлюючи близьким роздратування, злість, ми ризикуємо, вступаємо в зону ризику, у зону дотику з новим, але не настільки ж ГЛОБАЛЬНО!Отже, до чого ми прийшли! Страх — всьому голова! Терпимо, тому що боїмося!Страх — емоція, яка регулює відстань наближення-віддалення. Ми боїмося того, чого хочемо. Або боїмося хоча б того, що вже виділили з фону, сфокусували на цьому свою енергію, що нас цікавить, чому вже надали якесь хоча б мінімальне значення для себе.І ось, не вступаючи в контакт з новим, не ризикуючи наблизитись, не задовольняючи свій інтерес, ми терпимо! І головний помічник у нас у цьому — страх! Переступи через страх — немає страху, немає терпіння.Що керує нашими страхами? Наш особистий досвід, досвід авторитетних для нас людей, думки, яких ми слухаємо, ідеї, фантазії.Звісно, якщо по квартирі ходить великий красивий тигр, який дуже привертає нашу увагу, тут без страху не обійтися. Включається архетипічний страх, який переживали наші предки.І тоді типовий спосіб нашої поведінки — замри, біжи, бий!Що виберете ви? Ваша стратегія поведінки накладає на вас і емоційну складову:• Замри — терпіння, страх, який переходить в жах!• Біжи — той самий жах, якому дали ноги.• Бий — злість і лють!Ваша стратегія поведінки і є маркером.Часто терпіння стосується тих, хто замирає. Спочатку терплять страх, потім терплять роздратування, злість!Висновки в ході роздумівТерпіння найчастіше пов’язане зі стратегією поведінки «замри». Замикається людина від страху. Страх пов’язаний з попереднім досвідом, зі значимими травматичними подіями. Цей механізм узагальнення переноситься на теперішню ситуацію, і таким чином практично виключається можливість нової поведінки.Страх змушує терпіти обставини. У людини, яка діє таким чином, є ілюзорні та фактичні вторинні вигоди — збереження власного образу, емоційного фону і збереження стосунків, що, на мою думку, є спірним, а далі йдуть філософські роздуми.джерело: InstitutPsihoterapiiResurs

Притча про лист, який не відправилиУ маленькому містечку жив учень єшиви на ім’я Лейб. У нього був друг Хаїм, з яким вони багато років навчалися разом. Але одного разу між ними сталася сварка. Слова були сказані зопалу, і Лейб пішов ображений, вирішивши більше ніколи не розмовляти з другом.Увечері він сів за стіл і написав довгого листа Хаїму, де виклав усі свої образи. Він хотів віднести його вранці. Та, відчувши втому, відклав конверт у шухляду й заснув.Уночі Лейбу наснився сон. Він побачив, як на небесах розгорнули його лист. Ангели читали кожне слово, але імена там змінилися — замість «Хаїм» стояло «Лейб». Він у жаху зрозумів, що все те зло, яке він побажав ближньому, повертається до нього самого.Прокинувшись, він кинувся до шухляди й розірвав листа. А вранці першим ділом пішов до Хаїма.— Пробач мене, — сказав він. — Я не хочу, щоб наші серця були чужими.Хаїм обійняв його й відповів:— Я теж чекав цього.Відтоді Лейб більше ніколи не писав «листів образ». Він говорив: «Інколи краще промовчати й пробачити, ніж написати те, що одного дня може прочитати Небо».джерело: breslev.com

Часто ми намагаємось впоратися з проблемою мовчки: подумати, переосмислити, відкласти, наче «само пройде». Але є одна суттєва деталь — біль, який не має слова, залишається замкненим усередині.Коли ми мовчимо про те, що болить, проблема стає ніби тінню: вона поруч, впливає на рішення, на настрій, на стосунки, але залишається невидимою. Її неможливо змінити чи відпустити, бо ми ще не дали їй форми.Проговорення — це не просто «розповідати». Це процес, коли досвід отримує голос і стає конкретним. У словах він вже не хаотичний, а має структуру. Саме в моменті озвучення народжується ясність:▪︎ми бачимо, де закінчується минуле і починається теперішнє,▪︎відчуваємо, що є наше, а що нав’язане іншими,▪︎починаємо розрізняти справжні потреби від страхів.Без слів психіка часто лишається в «замороженому стані». А слова — це рух. Це крок назовні, до іншої людини і до себе справжнього.Іноді проговорити важко. Може здаватися, що це «занадто боляче» або «ніхто не зрозуміє». Але саме тоді слова стають дверима, крізь які ми нарешті виходимо з кола внутрішнього повторення.Бо проблему не можна вирішити там, де вона схована у мовчанні. Вона стає легшою лише тоді, коли отримує простір бути висловленою і почутою.джерело: InstitutPsihoterapiiResurs