​История семьи Любавичского Ребе полна великих имен, но фигура его бабушки, Рабанит Рахель Яновской, занимает в ней особое, теплое и одновременно трагическое место. Она была той нитью, которая связывала поколения раввинов старой закалки с будущим лидером нашего поколения.​🏡 Корни и наследие​Рабанит Рахель родилась 19 Адара 1860 года (5620) в семье Раби Ицхака Пушница, который на протяжении полувека служил раввином в селе Доброе (Херсонская губерния). Она выросла в атмосфере бескомпромиссной преданности Торе.​Когда пришло время строить свою семью, она вышла замуж за Раби Меира Шломо Яновского. В 1890 году, следуя завещанию своего деда — знаменитого автора книги «Маген Авраам» Раби Авраама Давида Лавута, — Раби Меир Шломо стал главным раввином Николаева.​Семья Рабанит Рахель:●​Дочь Хана — супруга Раби Леви Ицхака Шнеерсона и мать Седьмого Любавичского Ребе.●​Дочь Мирьям Гитель — супруга Раби Шмуэля Шнеерсона.●​Дочь Этель Марьяшин — скончалась в эвакуации в Уфе.●​Сын Исраэль Лейб — талантливый юноша, ушедший из жизни в 15 лет от тифа.​🧒 «Бабушка заботилась обо мне...» — Воспоминания Ребе​Связь Ребе с бабушкой была удивительно нежной. В детстве, когда Ребе жил с родителями в Екатеринославе (ныне Днепр), он регулярно приезжал на лето в Николаев к Рабанит Рахель.​Ребе сам описывал эти годы в своих записях:​«Моя бабушка Рахель... я проводил у неё по нескольку недель в конце каждого лета на протяжении нескольких лет. Я был в Николаеве, и она заботилась обо мне...»Представьте себе эту картину: будущий лидер мирового еврейства, еще маленький мальчик, проводит теплые летние дни под опекой мудрой и любящей бабушки, впитывая атмосферу святости николаевского раввинского дома.​🖤 Трагедия и самопожертвование​Когда в 1941 году нацисты ворвались в Украину, мирная жизнь Николаева превратилась в ад. Внук Рабанит Рахель — Реб Менахем Мендель (сын её дочери Мирьям Гитель) — готовился к эвакуации в Чарджоу (Туркменистан). Семья умоляла бабушку поехать с ними.​Роковое решение:Соседи-неевреи, знавшие Рабанит долгие годы, предложили оставить её у себя. Они убеждали семью: "Дорога слишком тяжелая для пожилой женщины, оставьте её нам, мы сохраним её в безопасности от немцев". После долгих колебаний и совета с самой Рабанит Рахель было решено, что она останется.​Соседи действительно проявили мужество и прятали её в своем доме. О её существовании не знали ни нацисты, ни комендатура. Однако беда пришла оттуда, откуда не ждали: другие соседи заметили, что в доме скрывается «старая еврейка», и донесли властям.​К дому подкатил немецкий грузовик. Старую Рабанит вывели под дулами автоматов и присоединили к тысячам других евреев Николаева, обреченных на смерть.​🕯 24 Тишрея 5702 года (1941) Рабанит Рахель Яновская приняла мученическую смерть (Кидуш А-Шем).​🕯 Вечный свет памяти​Для Седьмого Любавичского Ребе день 24 Тишрея навсегда стал днем памяти. Ежегодно в этот день Ребе читал Кадиш по своей бабушке, чья жизнь оборвалась в пламени Холокоста.​Рабанит Рахель была не просто женой и дочерью раввинов — она была фундаментом семьи, на котором выросла великая Рабанит Хана. Её скромность, доброта и та тихая забота, которую она дарила маленькому Ребе, навсегда остались вписаны в историю нашего народа.​Пусть память о праведнице будет благословенна!📸на фото: письмо которое Ребе написал про свою бабушку📖 Любавический календарь (https://t.me/+8KbDy9dQVqAxZWE8)

Історія цього свята починається з демонстрації, організованої групою жінок-робітниць у США в 1857 році. Вони вимагали покращення умов праці та підвищення зарплати. Демонстрацію було розігнано поліцією із застосуванням сили, але через кілька років виник рух за права жінок. Згодом день 8 березня був визнаний міжнародним жіночим днем у більшості країн світу.У Британській енциклопедії (Encyclopedia Britannica) — одній із найавторитетніших у світі — цей день визначається як день визнання досягнень жінок і захисту їхніх прав. У цей день прийнято дарувати жінкам подарунки, переважно квіти.Зрозуміло, що такий день потрібний там, де в інші дні року немає достатньої поваги до досягнень жінок і де їхні права порушуються. Але юдаїзм у такому дні не має потреби, адже в єврейській традиції завжди визнавалося велич жінки та її особливе місце в історії єврейського народу.Більшість єврейських свят нагадують про чудеса, які Всевишній здійснив переважно завдяки заслугам жінок.Песах — на згадку про вихід з Єгипту, якого народ удостоївся завдяки праведним жінкам того покоління (Талмуд, трактат Сота 11б).Ханука — на згадку про чудо, здійснене завдяки заслузі Єгудіт.Пурім — завдяки заслузі цариці Естер.І оскільки цих свят народ удостоївся завдяки заслугам жінок, то й жінки зобов’язані виконувати заповіді цих свят (Талмуд, трактат Псахім 108б), хоча зазвичай жінки звільнені від заповідей, виконання яких пов’язане з певним часом. Можна сказати, що всі ці свята в певному сенсі є днем єврейської жінки.Тора покладає на чоловіка обов’язок купувати дружині вбрання й прикраси на кожне свято. Крім того, Талмуд підкреслює, наскільки важливо дарувати дружині подарунки щоразу, коли є така можливість (див. трактат Йевамот 63а). Єдина річ, яка випадала в пустелі разом із маном, — це прикраси.Також мудреці постановили бути обережнішими щодо прав жінок, ніж щодо прав чоловіків (див. трактат Бава Меція 59а). Вони застерігали ще пильніше уникати образи жінки, ніж чоловіка, адже покарання за приниження гідності жінки приходить швидше, ніж за образу чоловіка (там само).І пише Рамбам («Закони подружнього життя», 15:19):«Мудреці постановили, щоб чоловік шанував дружину більше, ніж самого себе, і любив її так само, як самого себе. Якщо він має достаток — нехай забезпечує її всілякими благами відповідно до своїх можливостей; нехай не наводить на неї страху, і нехай говорить з нею м’яко, без нетерпіння і без гніву».джерело: https://toldot.com/

Сила «півшекеля»: єдність понад усеНа початку нашої глави Всевишній велить Моше провести перепис єврейського народу. Але робити це потрібно було не «по головах», а через пожертву — кожен мав дати рівно половину шекеля (Махацит га-Шекель).🧐 У чому парадокс?Чому саме половина? Адже коли ми служимо Всевишньому, ми прагнемо цілісності! Здавалося б, логічніше було б дати цілий шекель.Ребе пояснює в цьому глибокий психологічний і духовний урок:● Ти — лише половина. Навіть якщо ти великий мудрець або праведник, потрібно пам’ятати: сам по собі ти — тільки половина. Твоя справжня цілісність досягається лише тоді, коли ти поєднуєшся з іншим євреєм.● Рівність перед Всевишнім. І багатий, і бідний давали однаково — півшекеля. У питаннях сутнісного зв’язку з Б-гом і внеску в єдність народу немає «еліти». Ми всі потребуємо один одного.📉 Від золотого тельця — до виправленняГлава Кі Тіса також розповідає про трагедію Золотого тельця. Це був момент глибокого падіння. Але саме тут відкривається неймовірна сила тшуви — повернення.Ребе підкреслює: заповідь про півшекеля була дана, зокрема, як спокута. Це вчить нас, що ліки від будь-якої духовної кризи — єдність і смирення. Коли ми відкидаємо его і розуміємо, що всі є частинами одного цілого, жодне падіння не є остаточним.🏗 Практична порадаЦього тижня, коли ви зустрінете людину, яка «не у вашому смаку» або з якою маєте розбіжності, згадайте про півшекеля.Зробіть перший крок.Визнайте цінність іншого.Пам’ятайте: без нього ваша «картина світу» і ваша душа залишаються неповними.Шабат Шалом! 🕯🕯📖 Любавицький календар.

Сьогодні 17 Адара 5786 року1️⃣За багато років до поїздки до Петербурга (де у 5559 [1798] році відбулося ув’язнення) одного разу наш Алтер Ребе з’явився перед людьми і сказав:«У Ган Едені (в Раю) відчувають дорогоцінність цього світу. І не лише ангели служіння, але навіть Перші Еманації (Націлім Рішонім) відмовилися б від усього заради одного “Амен, єгей шме раба”, сказаного євреєм з усієї сили — відповідно до його змісту, з усім наміром, тобто тоді, коли людина вся цілком вкладена в ці слова».Це були всі його слова. Але вони викликали у слухачів таке сильне піднесення й натхнення, що протягом усього року вони промовляли «Амен, єгей шме раба» з палким жаром.2️⃣У Тегілім (87:7) слова «коль ма’янай» читають з літерою «каф» з огласовкою камац, а під час біркат га-мазон (благословення після трапези) — з літерою «каф» з огласовкою холам.📖 Любавицький календар.

У Центральній синагозі Києва відбулося особливе святкування Пуріму для вірян «Золотого віку». Це люди, яким сьогодні непросто, які пережили багато випробувань, і саме тому для них ми завжди намагаємося створити особливу атмосферу тепла, уваги та радості.Щороку їх обов’язково вітає Головний рабин України та Києва Моше Реувен Асман. І цього разу він звернувся до гостей із теплими словами благословення та, за доброю традицією, виконав для них пісню, подарувавши залу щирі емоції та святковий настрій.Цього року до привітань долучилися й діти ліцею «Міцва 613», які підготували святкову програму спеціально до Пуріму. Лунало читання Сувою Естер, звучали дитячі виступи, а кожен із гостей отримав маленький святковий подарунок.Завершилося свято теплою пурімською трапезою — зі щирим спілкуванням, усмішками й відчуттям великої родини. Саме такі моменти нагадують: поруч завжди є люди, які пам’ятають, підтримують і дарують світло. 

Порівняння людського життя зі свічкою — один із найглибших і найпроникливіших образів у єврейській традиції. Хоча в книзі Мішлей (Приповісті царя Шломо) сказано, що саме «душа людини — свічка Б-га», великі мудреці розвинули цю метафору, застосувавши її до самого процесу нашого земного існування.Найвідоміше тлумачення цього порівняння належить раву Ісраелю Салантеру, засновнику руху Мусар. Розповідають, що якось пізно вночі рав зайшов до майстерні шевця. Той працював при світлі недогарка свічки, який уже ледь мерехтів. Рав запитав майстра: «Чому ти досі працюєш? Адже вже пізно, свічка ось-ось згасне». Швець відповів фразою, що стала духовним девізом для багатьох поколінь:«Поки свічка горить — ще можна працювати й лагодити».Ці слова вразили рава Ісраеля Салантера. Якщо звичайний ремісник розуміє цінність останніх хвилин світла для ремонту взуття, то наскільки важливіше це для «виправлення» людської душі? Життя людини подібне до свічки не лише у своїй крихкості, а й у своєму призначенні. Свічка існує для того, щоб давати світло, витрачаючи свій ресурс. Так і людина: кожен прожитий день — це віск, що згорає і має перетворитися на енергію добрих справ і духовного виправлення.Головний урок цього порівняння полягає в оптимізмі та відповідальності. Поки людина жива, якою б «короткою» не здавалася її свічка, у неї зберігається величезна можливість. Старість, хвороби чи тягар минулих помилок не є виправданням для бездіяльності. «Поки свічка горить — можна виправити» — це справжній маніфест тшуви, повернення до Б-га. Навіть в останню годину можна здійснити вчинок, який переважить чашу терезів усього попереднього життя.Проте ця метафора має і суворий бік. Свічка неминуче згасає. Цар Шломо в книзі Коелет нагадує, що в іншому світі «немає ні дії, ні задуму, ні знання». Після смерті душа переходить у стан, який мудреці порівнюють із «мертвим левом» — величним, але позбавленим можливості активно впливати на реальність. У Піркей Авот сказано: «Одна година каяття в цьому світі краща за все життя у Світі Прийдешньому». Там ми насолоджуємося плодами, але лише тут, поки горить наш гніт, ми є творцями власної долі.Життя-свічка вчить нас цінувати теперішню мить. Ми не знаємо довжини свого «воску», але цілком вільні в тому, наскільки яскравим буде наше полум’я саме зараз. Свічка не може повернути вже згорілий гніт, але вона може освітити кімнату в ту саму секунду, коли це найпотрібніше.

Сьогодні 16 Адара 5786 року📌 5709 (1949) — спеціальна делегація від уряду Сполучених Штатів прибула до дому Ребе Раяца в 770, щоб надати йому американське громадянство. 1⃣ Альтер Ребе сказав:У пожертвах на Скинію (Мішкан) були золото, срібло і мідь. І не було жодної блискучої речі, окрім «дзеркал жінок, що зібралися», з яких були зроблені Умивальник (Кійор) і його підніжжя.Умивальник і його підніжжя згадуються останніми серед усіх посудин Скинії, але їх використання стоїть на початку будь-якого служіння в Скинії, адже «початок укорінений у кінці». 2⃣ «Робота людини, яка веде бізнес, полягає в такому:Пробуджувати в собі віру і повне уповання на Того, Хто живить і підтримує все живе. Адже Він, Благословенний, дасть йому достаток у пропитанні.І людина повинна перебувати в радості та щирій доброті серця — так, ніби її заробіток уже приготовлений і лежить перед нею». джерело:📖 Любавицький календарь (https://t.me/+8KbDy9dQVqAxZWE8