🕎 Фарбренгени Любавицького Ребе — одна з центральних подій у житті хасидів руху ХАБАД, що проходила протягом усіх років керівництва Ребе в великій залі «770» у Брукліні (Нью-Йорк).Ці зібрання відбувалися у шабати, свята й особливі хасидські дні та стали важливою частиною духовного й громадського життя хасидського світу.📖 Під час фарбренгенів Ребе виголошував сіход — промови, присвячені тижневій главі Тори, святу або подіям часу. Основне завдання сіход — розкрити внутрішній зміст того, що відбувається, і дати практичні настанови для служіння Всевишньому.🎶 Між сіход співали нігуни — хасидські мелодії, що створювали атмосферу єдності та натхнення. Ребе заохочував учасників співом і легкими жестами, посилюючи відчуття духовного піднесення.📜 У деяких випадках Ребе виголошував маамар хасідут — глибоке хасидське вчення, проголошуване в особливому, урочистому тоні. У ці моменти в залі запановувала тиша, і всі слухали кожне слово з благоговінням.✨ Фарбренгени за участю Ребе стали символом хасидського спільнотного життя й джерелом духовного натхнення для послідовників ХАБАД у всьому світі. Записи й стенограми цих зустрічей публікувалися в збірниках «Лікутей Сіхот» і «Сіхот Койдеш». джерело: https://t.me/+8KbDy9dQVqAxZWE8

*14 хешвана 5585 року (5 листопада 1824 року) — Весілля рабі Єгуди-Лейба з Кописа.Другий син ребе Цемах-Цедека (третього Любавицького ребе) — рабі Єгуда-Лейб (Кописький ребе, рабі Маѓариль) одружився з дочкою рабі Шломо Фрейдіса з Шклова — одного з найвідоміших хасидів Алтер ребе (був у нього «писцем», який записував висловлювання ребе) і Мітелер ребе (під час арешту Мітелер ребе одночасно з ним за тим же звинуваченням був заарештований і рабі Шломо).*14 хешвана 5621 року (1 листопада 1860 року) — Завершення написання сувою Тори, ініційоване рабі Цемах-Цедеком до народження свого онука Шолом-Дов-Бера.Згодом саме Шолом-Дов-Бер очолив Хабад, ставши п'ятим за рахунком Любавицьким ребе.

В неділю, 2 листопада / 11 хешвана, ми відзначили 15-річчя «Шаарей Нашім».І цей вечір став більше, ніж святом — він був ніжним дотиком пам’яті, віри та жіночої сили.Ми зібралися під тим самим небом, у якому стільки разів народжувались наші молитви та сміх,щоб згадати шлях — від першої мрії бути разом до великої спільноти, що дарує світло іншим.Свято почалося з хвилини мовчання — тихої, але величної.Тієї, де кожне серце дякувало за можливість бути тут, у безпеці, у єдності.Був фільм, що торкався коріння.Були слова, що йдуть з глибини серця — про тих, хто заснував «Шаарей Нашім» і приніс у нього душу.Були посмішки і сльози, теплі голоси з-за кордону, пісня «Шма Ісроель» і молитва, яка здіймалась вище слова.Особливе місце цього вечора посіла промова рабаніт Ханни Асман.Упродовж п’ятнадцяти років вона веде нашу спільноту вперед — тихо, з гідністю, з любов’ю, що не потребує гучних жестів.Її слова були простими й водночас глибокими. Вони торкнули кожну з присутніх:про віру, яка підтримує; про силу жінки, що будує дім і громаду;про відповідальність за світло, яке ми носимо й передаємо далі.Саме завдяки її мудрості та натхненню «Шаарей Нашім» вже 15 років залишається місцем тепла, єдності та жіночої величі.Темою вечора стала праматір Рахель — жінка дороги, жінка молитви.Її світла присутність відчувалася, як тихий подих над кожним столом.Свічки палали — за неї, за всіх наших жінок, за мир, за майбутнє.І, звісно, було жіноче чудо, яке не купиш у жодній книзі —погляди, що підтримують; руки, що обіймають; сміх, що лікує.Смачний стіл, спільні історії, танець із квітами —і та сама атмосфера, яку не описати, лише відчути.А ще була гра Kahoot, призи, сюрпризи, фото, теплі розмови —бо справжнє свято завжди багатовимірне: і духовність, і радість, і трохи пустощів, які роблять нас живими.Цей вечір нагадує:коли жінки разом — світ стає теплішим.Коли ми молимося — небо відкривається.Коли ми любимо — народжуються дива.Ми не просто відсвяткували 15-річчя.Ми ще раз підтвердили:тут — дім.Тут — сестринство.Тут — серця, які знають, як тримати світло навіть у темні часи.Нехай і надалі кожна наша зустріч буде сходинкою до добра,іскрою, що розгоряє вогонь,кроком, який веде до миру, до віри, до Мошиаха. 

Наша громада відправила гуманітарну допомогу для соціального простору «Берегиня», де зараз живуть і знаходять сили переселенці, які втратили свій дім, але не втратили віру.Там — бабусі, що тихо згадують свій сад і запах яблук на подвір’ї. Там — мами, які вкладають дітей спати словами надії, замість казок. Там — ті, хто вийшов з темряви війни, але продовжує шукати світло.Ця ініціатива відбулася під патронатом Головного рабина України Моше Реувена Асмана, який постійно наголошує: допомога тим, хто переживає труднощі, — не обов’язок, а честь.І сьогодні — трішки тепла, турботи й людяності поїхали до них.Підтримувати тих, кому важко, — це не просто допомога. Це мудрість серця.Бо де є добро — там розквітає життя.Бо коли один народ простягає руку іншому, народжується сила, що не знає поразок.Ми поруч. Ми разом.Нехай ця допомога стане маленьким променем у велике спільне світло.І хай кожен, хто сьогодні на чужій землі, скоро повернеться додому.А поки — ми підтримуємо їх. Так, як колись хтось підтримував нас.✨ Разом творимо майбутнє, де добро перемагає.

📖 Фарбренген (івр. התוועדות — «зібрання») — це традиційний формат хасидської зустрічі, особливо поширений у русі Хабад.Під час фарбренгену хасиди збираються, щоб говорити про духовні теми, слухати настанови, співати хасидські мелодії (нігуним), згадувати історії праведників і ділитися особистими думками про служіння Вс-вишньому. 💫 Сенс і метаГоловна мета фарбренгену — пробудити душу та зміцнити зв’язок людини з Б-гом і з іншими євреями.У теплій атмосфері довіри та щирості учасники говорять про важливість молитви, вивчення хасидських творів, скромності, самовіддачі та любові до ближнього.Саме в такі моменти народжуються внутрішні зміни — не через тиск, а через усвідомлення і натхнення. 🌿 Хасидська традиціяУ хасидському середовищі кажуть:«Фарбренген може зробити те, чого не здатен ангел Михаель».Цей вислів підкреслює, що сила єдності та братньої любові між євреями здатна викликати на Небесах особливе благословення. 🕊️ Роль машпіяЗазвичай фарбренген веде машпія — духовний наставник, який скеровує розмову й надихає учасників.Та суть зустрічі — не в формальностях, а в щирому спілкуванні: інколи найважливіші слова звучать не з трибуни, а між двома людьми за спільним столом. 🍷 «Лехаїм» — символ радості й відкритого серцяПід час фарбренгену традиційно піднімають тост «лехаїм» — келих вина чи горілки, як символ радості та відкритості серця.Любавицький Ребе наголошував: усе має бути з мірою — не заради напою, а заради духовного піднесення та теплої єдності. 📅 Коли проводять фарбренгениФарбренгени відбуваються в особливі дні — у шабат, свята Хабаду, у дні народження і визволення Ребе, а також тоді, коли хасиди відчувають потребу зібратися і підтримати один одного. ❤️ Жива традиціяДля багатьох фарбренген — це своєрідна «школа життя»:тут навчаються говорити відверто, слухати, заглядати в себе.Він об’єднує людей, наповнює вірою і залишає тихе, справжнє тепло всередині. 📖 Любавичський календар t.me/LubavitcherRebe770

Одне з цікавих питань про храмове начиння: якої форми були шість гілок Менори?Популярне уявлення — напівкруглі. Але джерела показують, що вони були прямими. Так зображено у рукописі коментаря Рамбама до Мішни. Раші пише, що «шість гілок виходять з її стовбура по діагоналі».Менора на арці Тита з напівкруглими гілками і язичницькими символами, ймовірно, є іншим світильником, не справжньою Менорою.Тому Любавицький Ребе вважає обов’язковим відкинути зображення Менори, створене на честь Тита, і повернути її справжній вигляд.Примітки:Рабейну Моше бен Маймон (Рамбам) (1135-1204) — великий кодифікатор Тори, філософ і лікар.Рабейну Шломо Іцхакі (Раші) (1040-1105) — найвідоміший коментатор Тори і Талмуда. джерело: www.jerusalem-korczak-home.com

У маленькому, але дуже світлому Тбілісі часто зустрічаєш символи солідарності. Уже три з половиною роки тут протестують на підтримку українського народу і проти агресивної політики рф. Але грузини не забули й про іншу війну. Біля Великої синагоги вже багато років стоїть велика ханукія. Та сьогодні це не святковий символ, а стіна пам’яті: вся поверхня обклеєна портретами, наліпками, побажаннями івритом, жовтими стрічками. Обличчя викрадених і вбитих, імена солдатів, короткі молитви. Ханукію перетворили на народний меморіал — щоб не дозволити війні розчинитися в інформаційному шумі. За кілька кварталів — ще один знак солідарності: на фасаді три прапори. Зверху — Грузія, нижче — Ізраїль та Україна. Це мова вулиці: кому тут співчувають, з ким себе ототожнюють. Три країни поєднує досвід життя поруч із великими загрозами та розуміння, що безпека залежить і від власної стійкості, і від союзів. Зв’язок «Грузія — Ізраїль» виник не раптово. Грузинські євреї — одна з найдавніших діаспор у світі: понад дві тисячі років історії на цій землі, власна мова (ківрулі), громади у Тбілісі, Кутаїсі, Оні. У ХХ столітті саме звідси почалася одна з ключових сторінок радянської алії: знаменитий лист 18 грузинських євреїв з відкритою вимогою права на виїзд став поштовхом до великого виходу у 1970-х і 1990-х. Тому майже в кожній тбіліській родині сьогодні знайдеться родич в Ашдоді, Бат-Ямі чи Рішон-ле-Ціоні. Це не «зовнішня тема» — це дуже особисте. Стосунки держав також досить тісні. Після здобуття незалежності Тбілісі та Єрусалим швидко налагодили співпрацю — від туризму й медицини до оборонних проєктів (так, інколи з паузами через зовнішній тиск, але мости не спалили). Грузинське суспільство, попри внутрішні суперечки, традиційно тепло ставиться до євреїв; побутовий антисемітизм тут відчутно нижчий, ніж у більшості країн Східної чи Західної Європи. І це видно не з рапортів, а з голосу вулиць: ніхто не зрізає наліпки з ханукії, не замальовує прапори, не зриває меморіальні фотографії. Операції, прем’єри, посередники — усе це змінюється. Але є речі, яких у Тбілісі можна торкнутися руками: символи, що стали пам’яттю. Саме тому ця ханукія — дзеркало стосунків Грузії та Ізраїлю. Тут не бояться назвати добро добром, а зло злом. І це, мабуть, найважливіше в часи, коли півсвіту говорить ухильно. джерело: https://www.facebook.com/Nevzlin

Зараз ми всі у стані постійного нервового напруження через ситуацію в Україні, переживаємо за рідних в окупації та чоловіків у війську. Страх, відчай, тривога і паніка стають нашими звичними супутниками. Це все нормальна фізіологічна реакція на загрозу життю та здоров’ю, та на постійний тиск під яким перебувають всі українці. Затяжний стан тривоги заважає нормально жити та приймати раціональні рішення, ще й може призвести до серйозних психічних порушень.Важливо вчитися керувати власними емоціями та необхідно зводити панічні настрої до мінімуму, особливо у воєнний час.Ваша увага до власного самопочуття та емоцій близьких людей, може бути не лише прикладом турботи, а й вчасної допомоги.Панічна атака – це стан, коли організм раптово на фізіологічному рівні реагує на почуття сильного необґрунтованого страху.Важливо навчитись розпізнавати панічні атаки та знати її ознаки, адже частина з них можуть бути симптомами тяжких фізичних станів і, якщо ми виключаємо ймовірність панічної атаки, то людині потрібна швидка медична допомога. Складно, але можливо розібратися чи це саме панічна атака викликає відчуття втрати контролю над тілом, серцевого нападу чи близької смерті.Важливо запам’ятати, що панічні атаки самі по собі загрози життю не несуть!Якщо у вас спостерігалось 3 та більше описаних симптомів - це панічна атака. Тоді варто звернутись за допомогою до лікарів. Ці фізичні симптоми посилюють тривогу, сильна тривога породжує інтенсивні симптоми, вони стимулюють ще більший страх - коло змикається.Причини панічних атак до кінця невідомі. Важливим є спадковість, тип особистості та агресивні зовнішні фактори - сексуальне чи інше насильство, тяжка хвороба, смерть близької людини, фінансові проблеми… Під час війни та окупації до всього додається полон, тортури, фільтраційні заходи окупантів, моральний тиск та ще маса негативних впливів.Панічні атаки зазвичай починаються раптово, без попередження і не за графіком - спонтанні. Вони можуть завдати удару будь-коли: під час прогулянки з дітьми, за кермом автомобіля, у торгівельному центрі, під час відпочинку чи в укритті - ситуаційно. Або бути спровоковані вживанням наркотичних чи алкогольних речовин - умовно-ситуаційні.Подія чи місце запускає панічну атаку? Спочатку може і не бути якогось конкретного тригера, він може сформуватися пізніше.. Наприклад, якщо перша панічна атака почалась під час ворожого обстрілу, то голосні звуки можуть стати пусковим гачком наступних.У той момент, коли вас наздогнав напад, дуже складно себе контролювати, але ви можете допомогти собі швидко позбутися від нього:🟣Вийти на свіже повітря або відкрити вікна, розстебнути одяг. Облити обличчя прохолодною водою.🟣Важливо переключитися на дихання. Постарайтеся дихати глибоко, повільно і на повні груди. Для підвищення рівня вуглекислого газу в крові, подихайте в пакет або складені долоні, ніби хочете їх зігріти. Якщо відчуваєте, що вас “накриває” панікою і вам страшно - нормалізуйте дихання. Спробуйте дихання квадратом - повільний вдих на рахунок 1-2-3-4, пауза 1-2-3-4, видих 1-2-3-4, пауза 1-2-3-4. При цьому можете малювати очима квадрат. Головне, щоб увага переключилась на виконання конкретних завдань. Також деяким людям допомагає спів улюбленої пісні.🟣Намагайтесь думати про щось хороше або заговоріть з ким-небудь. Спробуйте порахувати до 100 або перераховуйте машини, що проїжджають, якщо страх вас застиг в транспорті або на вулиці. Все це допомагає переключити увагу з тривожних відчуттів. Якщо причиною тривоги стало певне місце, поспішіть його покинути.🟣Для стабілізації тіла упріться в стійку поверхню руками або вдавлюйте ногами підлогу. Такий стан дасть вам відчуття впевненості та контролю. Постійно повторюйте собі, що зараз це все закінчиться.Тривога, що виникла не заподіє вам шкоди, вона просто плід вашої уяви.Якщо ж ви стали свідком панічної атаки у кого-небудь, ви можете допомогти людині впоратися з проблемою. Головне - не піддаватися паніці самому! Ви повинні бути спокійні.джерело: https://www.bcrr.org.ua/