Буває, що замість слів — біль. Замість прохання про підтримку — напруга в грудях. Замість злості — головний біль. Ми мовчимо, але наше тіло ні.

Психосоматичний симптом — це не ворог. Це спосіб організму сказати: «Мені щось важливо. Я щось не витримую. Мене не чують.»

І часто, за цим стоїть взаємодія. Хтось, перед ким я не дозволяю собі висловитися. Або хтось, кому не можу сказати «ні». Або хтось, від кого я чекаю тепла, але натомість стискаюсь у тривозі.

Симптом тоді стає містком — між мною і іншим. І якщо зупинитися й запитати себе:
🔸 Що я зараз відчуваю?
🔸 Кому це адресовано?
🔸 Про що я не наважуюсь сказати словами, але кричу тілом?

— тоді може з'явитись справжній контакт.

Психотерапія допомагає перекладати «мову тіла» у мову стосунків. Іноді, вперше в житті, ми вчимося говорити не через біль, а через слова. Не через симптом, а через чесну присутність.

Бо за кожною тілесною реакцією — завжди є частинка нас, яка потребує бути почутою. І, можливо, побаченою кимось важливим.

InstitutPsihoterapiiResurs