*20 сівана 4931 року (26 травня 1171) — Кривавий наклеп у Блуа (Франція).
Рабі Йосеф ѓа-Коѓен записав у своїй книзі «Емек ѓа-баха» історію єврейських погромів в епоху хрестових походів, починаючи з 4846 року (1096), де розповів про жахливу долю єврейської громади міста Блуа. Ось що він пише:
«Один чоловік, єврей, повів свою конячку на водопій і зустрів там іншого чоловіка, неєврея. Єврей злякався, бо побачив, як неєврей топить неєврейського юнака. Неєврей також злякався, прийшов до свого пана і сказав йому: «Я бачив єврея, який кинув у воду маленького хлопчика, який завдавав неприємностей євреям — і повідомляю тобі про це». За наказом лиходія-господаря були заарештовані рабі Єхіель бен Давид і рабі Єкутіель бар Єгуда, коґени, учні рабейну Шмуеля, а також рабі Єгуда бен Аґарон. Потім лиходії розпалили багаття, закололи мечами зв'язаних євреїв і кинули їхні тіла у вогонь — але вони не згоріли! Були вбиті й інші євреї, заарештовані разом з ними, всього тридцять одна людина, душі покинули їхні тіла, але тіла не згоріли у вогні багаття! Ці євреї померли на багатті зі словами «Алейну лешабейах» («Наш обов'язок — славити Володаря світу») на устах, і душі їх піднеслися на небо.
Ці люди стояли перед вибором: перейти в християнство або зійти на багаття, але всі вони залишилися вірними Всевишньому. Їх піддали жорстоким тортурам, сподіваючись таким чином схилити до віровідступництва. Вони відмовилися від пропозицій ворогів і всіляко підтримували один одного.
Їхні тіла кинули в багаття, але вони не згоріли, хоча душі залишили їх. Коли необрізані побачили, що їхні тіла не згорають, вони були вражені і сказали один одному: «Безсумнівно, ці люди — святі, і все, що сталося — перст Всевишнього».
На згадку про жертв наклепу рабі Яаков бен Меїр (рабейну Там) і найвидатніші з єврейських мудреців Франції проголосили 20 сивана днем посту.
*20 сівана 5409 року (31 травня 1649 року) — Початок немирівського погрому.
У 1648-1649 роках банди Богдана Хмельницького, хай будуть прокляті їхні імена, знищили в Україні сотні громад і багато десятків тисяч євреїв. Наступного року рабини і громадські діячі, які входили до вищого законодавчого єврейського органу Польщі — «Ради чотирьох земель» — зібралися під час Люблінського ярмарку і оголосили 20 сивана днем жалоби за загиблими єврейськими громадами, а також днем пам'яті двох мучеників — рабі Єхіеля Міхаля з Немирова і рабі Шимшона бен Песаха з Острополя, вбитих саме в цей день.
Було встановлено, що всі чоловіки віком від вісімнадцяти років і старше та всі жінки віком від п'ятнадцяти років зобов'язані постити в цей день так, як постять у дні громадських постів. Постанова стосувалася тільки євреїв Польщі, але рада литовських громад, яка керувала єврейськими громадами тієї частини Литви, яка не входила до польського королівства, також погодилася з цією постановою і заборонила литовським євреям протягом трьох років одягати багатий одяг.
*20 сівана 5662 року (25 червня 1902 року) — Розташована в Любавичах єшива «Томхей тмімім» була закрита за розпорядженням влади.
Заснована в 1897 році єшива служила надійним заслоном новим віянням — асиміляції та «просвіті», що поширювалися серед євреїв, що викликало ненависть прихильників цих віянь — маскилім. Саме вони доклали чималих зусиль для того, щоб домогтися її закриття.
У 1902 році їхні зусилля увінчалися успіхом, проте рабі Йосеф-Іцхак (Ребе Раяц), який керував єшивою, не здався і незабаром то в одному, то в іншому місті Росії, Польщі, а потім і всього світу, почали відкриватися нові єшиви, які теж називалися «Томхей тмімім».
chabad.odessa