Довгий час багато хто з нас вчилися бути «зручними», хорошими, помічними. Часто — за рахунок себе. Ми звикли швидше помічати чужі потреби, ніж власні. І так легко втратити зв’язок із собою.
Та коли ми нарешті повертаємось до себе — це не егоїзм. Це сміливість. Це визнання, що моє життя має значення. Що мої почуття, бажання й межі теж важливі.
А за бажанням "виправити" або "врятувати" інших часто ховається уникнення власних рішень, страх зустрітися з болем чи відповідальністю свого шляху.
Запитання для роздумів:
А чого насправді хочу я?
Де я переступаю через себе, щоб не бути «не таким» для інших?
Що зміниться, якщо я поставлю себе на перше місце?
Бути з собою — це шлях. І він вартий того, щоби ним іти.
InstitutPsihoterapiiResurs