У одному містечку жив лікар на ім’я Хаїм. Він був не просто лікарем — він був справжнім бааль-хесед, людиною доброго серця. Приймав хворих і вдень, і вночі, іноді — зовсім безкоштовно. А якщо в когось не було грошей на ліки, сам біг до аптекаря й просив дати в борг.

Усі його знали, але ніхто особливо не дякував — бо лікар є лікар, на те він і лікар, так заведено. А Хаїм усміхався, допомагав — і мовчки повертався додому, не чекаючи подяки.

Одного разу до цадика з іншого міста приїхав учень і розповів:

— Учителю, сьогодні мені наснився незвичайний сон. Я бачив у небесних палацах ангелів — вони тримали величезні терези. На одну чашу клали гріхи містечка — на жаль, їх було чимало. А на іншу… раптом поклали чиїсь добрі справи. Я підійшов ближче — і побачив ім’я: лікар Хаїм.

— Його добрі справи переважили? — запитав цадик.

— Так, — кивнув учень. — І тоді один з ангелів голосно сказав:
«Дякуємо тобі, Хаїме! Завдяки тобі — містечко ще живе!»

Коли вранці учень повернувся в містечко, першою справою він пішов до лікаря, обійняв його і сказав:
— Дякую тобі, Хаїме…

І з того часу люди в містечку стали частіше казати це просте, але важливе слово. Бо ніколи не знаєш — можливо, саме твоя доброта тримає на терезах цілу вулицю. А може — й увесь світ.