«Чим наповнене співчуття?
Намаганням бути поруч із людиною у її важких переживаннях, поважаючи і не знецінюючи їх, і водночас визнаючи в людині силу впоратися із ними, підсвічуючи її здатність справлятися із випробуваннями у житті.
Таке співчуття має зовсім інше чуттєве забарвлення, аніж жалість, яка ніби перекреслює внутрішню силу людини.
Дійсно, іноді буває, що людина втрачає будь-які і внутрішні, і зовнішні опори, але… співчуття поєднане із вірою в людину може дати саме ту первинну необхідну опору, а далі… далі крок за кроком вона нарощуватиме і зміцнюватиме свої власні опори. І ваша підтримка у важкі часи може стати необхідним підґрунтям, щоб людина встояла.
В часи великих втрат та трагедій першочергова увага зосереджена на забезпечення базових потреб - так і повинно бути, саме так.
Однак, варто пам’ятати, що навіть коли забезпечені необхідні потреби, біль від втрат не зникає миттєво, ні, можливо навіть навпаки приголомшить своєю потужністю. І саме в цей період стає важливою емоційна підтримка!
І зовні людина може виглядати досить “нормально”, проте всередині вирують болісні переживання. І тут важливо не скотитися до формальних фраз на кшталт: “Вже усе добре”, “Все буде добре”, “Чого переживати, вас же забезпечили…”, “Чого вже згадувати, забудь” і т. п. Чому?
Такі фрази полишають людину самотньою у своїх переживаннях, адже саме вже у спокійній, нібито обстановці, стає болісним усвідомлення розмірів та цінності втрат.
Потрібен час, аби впоратися із почуттями. Потрібен час, аби оплакати та відгорювати.
І поки цей час не мине, незрозумілим буде те, яким буде те “все добре”….
Саме в такі періоди і важливе співчуття… а не жалість»
джерело:InstitutPsihoterapiiResurs