Після вторгнення нацистів до Нідерландів у 1940 році скромний голландський годинникар на ім'я тен Боом прийняв радикальне рішення: побудував таємну кімнату у своєму будинку.Не для того, щоб захистити себе.А щоб врятувати інших.Упродовж чотирьох років ця невелика схованка стала притулком для євреїв, які рятувалися від Голокосту. З непохитною вірою і тихою мужністю сім'я тен Боом прихистила й переховувала понад 800 людей, аж до викриття гестапо в 1944 році.Усю родину за це відправили у концентраційний табір, вижила лише Коррі – вона на фото біля простінку, в якому її родина ховала євреїв. Згодом вона описала історію порятунку сотень незнайомих людей у книзі «Схованка». У 1975 році за книгою зняли однойменний фільм. У 2023 році видавництво "Свічадо" видало книгу українською мовою.Коррі тен Боом не була єврейкою.Вона не була заможною.Вона не була озброєною.Вона була просто людиною, яка сказала:«Не в моєму домі».Ми повинні пам'ятати такі історії.......джерело: ukrainkycom.ua

*26 менахем-ава 5603 року (22 серпня 1843 року) — Третій Любавицький ребе, рабі Менахем-Мендл (ребе Цемах-Цедек) залишив Петербург після рабинського з'їзду, під час якого його кілька разів заарештовували.Рух «Просвіти» (Ѓаскала), спрямований на підрив основ єврейства і асиміляцію, почав діяти серед євреїв Росії в 1828 році. Їхні прихильники завели знайомство з владою, і міністр внутрішніх справ організував з'їзд рабинів з метою здійснити в єврейській релігії кілька змін, відповідно до вимог маскилім, тобто прихильників ѓаскали. Першою із заборон була заборона на вивчення хасидизму.На з'їзді ребе Цемах-Цедек наводив аргументи, що підтверджують заборону на внесення виправлень до законів Тори, і роз'яснював обов'язковість вивчення Тори хасидизму. Але міністр внутрішніх справ, який на додаток до свого звичайного антисемітизму був підкуплений маскілімом, твердо тримав їхню сторону, вимагаючи, щоб всі рабини підписали підготовлений урядом протокол.Ребе Цемах-Цедек протистояв цьому з усіх сил, в результаті чого протягом з'їзду 22 рази (!) опинявся в ув'язненні. Він опинився у великій небезпеці, і коли про те, що відбувається, стало відомо євреям, то в усіх центрах їх проживання почали організовуватися громадські пости і навіть припинялася робота. Масові заворушення, твердість позиції і самопожертва ребе Цемах-Цедека справили свій вплив, і міністр внутрішніх справ відмовився від здійснення своїх пропозицій щодо «виправлення» релігії. Вивчення хасидизму знову, як і раніше, було дозволено.*26 менахем-ава 5739 року (19 серпня 1979 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Йоеля бен Хананьї-Йом-Това-Ліпи Тейтельбаума з Сатмара (Сатмарський ребе).Рабі Йоель Тейтельбаум, також відомий як рабі Йойліш, народився в родині хасидських лідерів — сатмарських цадиків. Ця династія була заснована рабі Моше Тейтельбаумом з містечка Шатораульхей і вела свій родовід від відомих рабинів рабі Шмуеля-Еліезера Ейдельса (рабі Маѓаршо) і рабі Моше бен Ісраеля Ісерлеса (Рама). Батько Йоеля був рабином містечка Сигет, сам же рабі Йоель у 23 роки став рабином закарпатського містечка Оршива, а через 5 років був обраний рабином містечка Сатмар (зараз Сату-Маре в Румунії). Він здобув широку популярність у всій Трансільванії, так що місцеві громади погоджувалися затвердити нового рабина тільки після перевірки його рабі Йоелем. Він виступав проти сіонізму, в якому бачив серйозне порушення Тори, хоча його погляди не були такими крайніми, як у Мункацького (Мукачево) ребе.Багато хасидів рабі Йойліша загинули в Освенцимі, а сам він потрапив до гето Клойзенбурга (Клуж). Йому загрожувало відправлення до табору смерті Берген-Бельзен, але він, разом з групою хасидів, зміг вибратися на «поїзді Кастнера» до Швейцарії. У 1945 році сатмарський ребе переїхав до Ерец-Ісраель, де став лідером ультраортодоксальної, антисіоністської громади. Правда, з його поглядами йому було там нелегко і він вважав за краще відтворити свою громаду в США в нью-йоркському районі Вільямсбург, де оселилося безліч угорських євреїв.Жителі Вільямсбурга представляли різні напрямки хасидизму, але були згодні, щоб їх очолив рабі Йоель, і через кілька років Вільямсбург виявився занадто тісним для всіх хасидів, так що сатмарський ребе створив нову громаду Кірьяс-Йоель поблизу міста Монро (штат Нью-Йорк). Також квартали сатмарських хасидів є в Лондоні та Антверпені.Рабі Йоель вважав, що створення єврейської держави в Ерец-Ісраель порушує принципи Галахи і віддаляє прихід Мошіаха. У 1953 році він став рабином ультраортодоксальної єрусалимської антисіоністської громади «Нетурей карта». Однак залишився жити в Нью-Йорку, регулярно відвідуючи Ізраїль кожні кілька років. Рабі Йоель виступав проти того, щоб іврит — свята мова — використовувався в повсякденному спілкуванні, тому сатмарські хасиди в побуті використовують ідиш.Незважаючи на різницю в поглядах, рабі Йоель підтримував добрі стосунки з Ребе (хоча хасиди, від надлишку почуттів, часто вступали в суперечки). Рабі Йоель дружив з видатними представниками литовського єврейства рабі Авраѓамом-Єшаєю Кареліцем (Хазон Іш) і Бріскер равом (брестський рабин) Іцхаком-Зеевом Соловейчиком, і навіть непримиренний противник хасидизму рабин Еліезер Шах теж високо відгукувався про сатмарського ребе.джерело: chabad.odessa

Жіноча організація “Шаарей Нашим”запрошує вас на особливий вечір!📅 21 серпня (четвер, 27 Ава)о 17:00📍 кафе “Бейт Йегуда”На нас чекає:🌸 Виконання  заповіді афрашат хала🌸 Смачні частування й тепло жіночого спілкування🌸 Натхненна розповідь ребецин Хани про світ нігунів🌸 Прослуховування  нігу́нів у колі подругЦе час для душі, радості й натхнення.

Йосип Маршак — київський ювелір, який затьмарив ФабержеУ другій половині XIX століття Київ став одним із центрів ювелірного мистецтва імперії. І саме тут народилася історія людини, яку називали «київським Картьє» — Йосипа Маршака.Він народився у бідній єврейській родині на Київщині, але завдяки таланту та наполегливості зумів відкрити власну майстерню на Подолі. Спочатку це була маленька кімната, відгороджена фіранкою, де він працював разом із дружиною. Та вже за кілька років його крамниця на Хрещатику стала місцем, куди приходила уся київська еліта.Від майстерні до ювелірної імперіїМаршак був надзвичайно прогресивним підприємцем: привозив обладнання з Європи, впроваджував нові технології, а до тонкої роботи залучав і жінок — нечуване на ті часи явище. Його фабрика виросла до комплексу з кількох будинків у центрі Києва, а філії відкрилися в Москві, Петербурзі, Варшаві й Тбілісі.Його вироби отримували міжнародні нагороди — від Чикаго до Парижа, а клієнтами були найбагатші люди Європи. Коштовності Маршака іноді коштували стільки ж, скільки особняк у центрі Києва.Конкурент ФабержеКоли Карл Фаберже відкрив у Києві свою філію, він швидко зрозумів, що поруч із Маршаком йому не встояти. Легенда каже, що, закриваючи свій київський магазин, Фаберже вимовив: «Двом ведмедям в одній барлозі тісно».Ювелір для царського дворуХоча офіційно він так і не став постачальником імператорської сім’ї, саме майстерня Маршака виготовляла більшість подарунків для ювілею династії Романових у 1913 році. Одним із найвідоміших виробів була срібна мініатюрна копія київського Педагогічного музею — неймовірної точності робота, створена спеціально для царя.Соціальний вплив і спадщинаМаршак був не лише майстром і бізнесменом, а й меценатом: відкривав навчальні майстерні, дбав про працівників, створив фонд допомоги старим робітникам і жертвував величезні суми на благодійність.Після революції його фабрику націоналізували, а більшість шедеврів знищили чи переплавили. Та сини Маршака змогли врятувати частину спадку й відродити бренд у Парижі. Там House of Marchak став відомим у світі нарівні з Cartier і Van Cleef & Arpels. Сьогодні ім’я Йосипа Маршака нагадує, що Київ був і залишається містом таланту та сміливих підприємців. Його історія — це приклад того, як із маленької майстерні можна збудувати справу світового масштабу.джерело: kenguru.plus

У Львові задокументували понад 350 єврейських надгробків, вилучених із подвір’я в’язниці на ЛонцькогоНа Янівському єврейському цвинтарі у Львові розпочали документування великої колекції єврейських надгробків, які минулого місяця були вилучені з подвір’я колишньої в’язниці на Лонцького. Цю роботу здійснено завдяки активісту Олександру Назару та його команді волонтерів Товариства єврейської культури імені Шолом-Алейхема. Про це повідомила керівниця проєкту Rohatyn Jewish Heritage Марла Осборн.В’язниця на Лонцького відома як місце політичних репресій і катувань. У різні періоди вона використовувалася як НКВС, так і під час нацистської окупації. За словами дослідників, понад 350 надгробків було ймовірно вкрадено тоді з єврейського кладовища та використано як матеріал для вимощення двору в’язниці. Про їхнє існування було відомо вже кілька років, однак лише в липні цього року їх вдалося вилучити.Знайдені надгробки вже інтегровані у спільну базу даних, яку Rohatyn Jewish Heritage та інші партнери започаткували у 2024 році. До неї також входять камені, віднайдені місцевими активістами у Добромилі, Сокалі, Збаражі та Рогатині. Наразі львівська частина бази включає майже 600 надгробків, більшість з яких уже опрацьовані та зафіксовані.джерело: https://www.fjc.org.ua/

24 менахем-ава приблизно 3660 року (приблизно 100 рік до н.е.) — свято, засноване Хашмонеями.Нащадки братів Маккабі, царі Хашмонейської династії, знову ввели в дію єврейське законодавство, засноване на законах Тори, і замінили ним римське секулярне право, що діяло на той момент. Тоді ж цей день був проголошений святковим днем. Наші мудреці кажуть, що хоча і до рабі Шимона бар Йохая існували великі знавці Кабали, ніхто з них не записував своїх знань. «Зоар» був першим кабалістичним текстом, дозволеним Всевишнім до запису на папері.джерело: chabad.odessa

«Чим наповнене співчуття?Намаганням бути поруч із людиною у її важких переживаннях, поважаючи і не знецінюючи їх, і водночас визнаючи в людині силу впоратися із ними, підсвічуючи її здатність справлятися із випробуваннями у житті.Таке співчуття має зовсім інше чуттєве забарвлення, аніж жалість, яка ніби перекреслює внутрішню силу людини.Дійсно, іноді буває, що людина втрачає будь-які і внутрішні, і зовнішні опори, але… співчуття поєднане із вірою в людину може дати саме ту первинну необхідну опору, а далі… далі крок за кроком вона нарощуватиме і зміцнюватиме свої власні опори. І ваша підтримка у важкі часи може стати необхідним підґрунтям, щоб людина встояла.В часи великих втрат та трагедій першочергова увага зосереджена на забезпечення базових потреб - так і повинно бути, саме так.Однак, варто пам’ятати, що навіть коли забезпечені необхідні потреби, біль від втрат не зникає миттєво, ні, можливо навіть навпаки приголомшить своєю потужністю. І саме в цей період стає важливою емоційна підтримка!І зовні людина може виглядати досить “нормально”, проте всередині вирують болісні переживання. І тут важливо не скотитися до формальних фраз на кшталт: “Вже усе добре”, “Все буде добре”, “Чого переживати, вас же забезпечили…”, “Чого вже згадувати, забудь” і т. п. Чому?Такі фрази полишають людину самотньою у своїх переживаннях, адже саме вже у спокійній, нібито обстановці, стає болісним усвідомлення розмірів та цінності втрат.Потрібен час, аби впоратися із почуттями. Потрібен час, аби оплакати та відгорювати.І поки цей час не мине, незрозумілим буде те, яким буде те “все добре”….Саме в такі періоди і важливе співчуття… а не жалість»джерело:InstitutPsihoterapiiResurs

Єврейська швачка в нацистському окупованому Парижі таємно шила тканинні зірки з прихованими посланнями надії, передаючи їх дітям, змушеним носити жовту зірку. Її тихий спротив став ниткою опору, вплетеною в тіні міста. джерело:90's HistoryІлюстрація створена за допомогою ШІ