До психосоматики (головний біль, підвищений тиск, болі в попереку, остеохондроз, а також до всього, що має під собою змістовне формування — накопичення, напруження, тиск).

А також до припинення розвитку особистості, соціальної дезадаптації (як через продовження терпіння, так і коли терпіння вибухає в вигляді ангіляційної люті).

А ще до нудьги та застою в стосунках, в житті.

У цьому випадку йдеться про те, що ми терпимо, як і навіщо? Яка вторинна вигода для нас є в цьому почутті та поведінці? І як це впливає на нас самих, на наше творче пристосування до навколишнього світу?

Що найчастіше терплять люди?

Роздратування, злість, які вони відчувають, але не діляться цими благими почуттями з оточуючими людьми.

Як терплять?

Як-як? — мовчки. Терпіння мовчазне.

Навіщо?

О тут, ціле непахане поле!

• Щоб не зруйнувати стосунки.

• Щоб не пішов до іншої.

• Щоб не звільнили з роботи.

• Щоб зберегти свої нерви.

• Щоб не виглядати базарною бабою, істеричкою.

• Щоб ніхто не дізнався про мої почуття.

• Я не витримаю конфліктів і сварок.

• Щоб любили.

• І так далі.

Основне фокусування йде на стосунках з кимось, на власному образі, на нездатності творчо адаптуватися. Все, наче якісь крайнощі. Наприклад, скажеш своєму чоловікові, що сердишся на нього, так він прямо й одразу піде. А що його тоді тримало стільки років разом? Питання!

Або інший приклад — виглядати базарною бабою. Як це? Що, прямо сядеш, почнеш шкарпетки-хустинки продавати посеред кімнати і кричати! І так усе життя! Та ні, таке поведінка нам не загрожує!

На мою думку, перше, що включає терпіння у людей — це якась глобалізація (механізм спотворення сприйняття — узагальнення), буквально тотальні зміни, які відбудуться в їхньому житті, якщо вони перестануть терпіти. І чоловік піде, з роботи звільнять, стане істеричкою, будуть конфлікти, і такі, що їх точно не витримаєш.

Так, іноді, висловлюючи близьким роздратування, злість, ми ризикуємо, вступаємо в зону ризику, у зону дотику з новим, але не настільки ж ГЛОБАЛЬНО!

Отже, до чого ми прийшли! Страх — всьому голова! Терпимо, тому що боїмося!

Страх — емоція, яка регулює відстань наближення-віддалення. Ми боїмося того, чого хочемо. Або боїмося хоча б того, що вже виділили з фону, сфокусували на цьому свою енергію, що нас цікавить, чому вже надали якесь хоча б мінімальне значення для себе.

І ось, не вступаючи в контакт з новим, не ризикуючи наблизитись, не задовольняючи свій інтерес, ми терпимо! І головний помічник у нас у цьому — страх! Переступи через страх — немає страху, немає терпіння.

Що керує нашими страхами? Наш особистий досвід, досвід авторитетних для нас людей, думки, яких ми слухаємо, ідеї, фантазії.

Звісно, якщо по квартирі ходить великий красивий тигр, який дуже привертає нашу увагу, тут без страху не обійтися. Включається архетипічний страх, який переживали наші предки.

І тоді типовий спосіб нашої поведінки — замри, біжи, бий!

Що виберете ви? Ваша стратегія поведінки накладає на вас і емоційну складову:

• Замри — терпіння, страх, який переходить в жах!

• Біжи — той самий жах, якому дали ноги.

• Бий — злість і лють!

Ваша стратегія поведінки і є маркером.

Часто терпіння стосується тих, хто замирає. Спочатку терплять страх, потім терплять роздратування, злість!

Висновки в ході роздумів

Терпіння найчастіше пов’язане зі стратегією поведінки «замри». Замикається людина від страху. Страх пов’язаний з попереднім досвідом, зі значимими травматичними подіями. Цей механізм узагальнення переноситься на теперішню ситуацію, і таким чином практично виключається можливість нової поведінки.

Страх змушує терпіти обставини. У людини, яка діє таким чином, є ілюзорні та фактичні вторинні вигоди — збереження власного образу, емоційного фону і збереження стосунків, що, на мою думку, є спірним, а далі йдуть філософські роздуми.

джерело: InstitutPsihoterapiiResurs