У маленькому, але дуже світлому Тбілісі часто зустрічаєш символи солідарності. Уже три з половиною роки тут протестують на підтримку українського народу і проти агресивної політики рф. Але грузини не забули й про іншу війну.
Біля Великої синагоги вже багато років стоїть велика ханукія. Та сьогодні це не святковий символ, а стіна пам’яті: вся поверхня обклеєна портретами, наліпками, побажаннями івритом, жовтими стрічками. Обличчя викрадених і вбитих, імена солдатів, короткі молитви. Ханукію перетворили на народний меморіал — щоб не дозволити війні розчинитися в інформаційному шумі.
За кілька кварталів — ще один знак солідарності: на фасаді три прапори. Зверху — Грузія, нижче — Ізраїль та Україна. Це мова вулиці: кому тут співчувають, з ким себе ототожнюють. Три країни поєднує досвід життя поруч із великими загрозами та розуміння, що безпека залежить і від власної стійкості, і від союзів.
Зв’язок «Грузія — Ізраїль» виник не раптово. Грузинські євреї — одна з найдавніших діаспор у світі: понад дві тисячі років історії на цій землі, власна мова (ківрулі), громади у Тбілісі, Кутаїсі, Оні. У ХХ столітті саме звідси почалася одна з ключових сторінок радянської алії: знаменитий лист 18 грузинських євреїв з відкритою вимогою права на виїзд став поштовхом до великого виходу у 1970-х і 1990-х. Тому майже в кожній тбіліській родині сьогодні знайдеться родич в Ашдоді, Бат-Ямі чи Рішон-ле-Ціоні. Це не «зовнішня тема» — це дуже особисте.
Стосунки держав також досить тісні. Після здобуття незалежності Тбілісі та Єрусалим швидко налагодили співпрацю — від туризму й медицини до оборонних проєктів (так, інколи з паузами через зовнішній тиск, але мости не спалили). Грузинське суспільство, попри внутрішні суперечки, традиційно тепло ставиться до євреїв; побутовий антисемітизм тут відчутно нижчий, ніж у більшості країн Східної чи Західної Європи. І це видно не з рапортів, а з голосу вулиць: ніхто не зрізає наліпки з ханукії, не замальовує прапори, не зриває меморіальні фотографії.
Операції, прем’єри, посередники — усе це змінюється. Але є речі, яких у Тбілісі можна торкнутися руками: символи, що стали пам’яттю. Саме тому ця ханукія — дзеркало стосунків Грузії та Ізраїлю. Тут не бояться назвати добро добром, а зло злом. І це, мабуть, найважливіше в часи, коли півсвіту говорить ухильно.
джерело: https://www.facebook.com/Nevzlin