В неділю, 2 листопада / 11 хешвана, ми відзначили 15-річчя «Шаарей Нашім».
І цей вечір став більше, ніж святом — він був ніжним дотиком пам’яті, віри та жіночої сили.
Ми зібралися під тим самим небом, у якому стільки разів народжувались наші молитви та сміх,
щоб згадати шлях — від першої мрії бути разом до великої спільноти, що дарує світло іншим.
Свято почалося з хвилини мовчання — тихої, але величної.
Тієї, де кожне серце дякувало за можливість бути тут, у безпеці, у єдності.
Був фільм, що торкався коріння.
Були слова, що йдуть з глибини серця — про тих, хто заснував «Шаарей Нашім» і приніс у нього душу.
Були посмішки і сльози, теплі голоси з-за кордону, пісня «Шма Ісроель» і молитва, яка здіймалась вище слова.
Особливе місце цього вечора посіла промова рабаніт Ханни Асман.
Упродовж п’ятнадцяти років вона веде нашу спільноту вперед — тихо, з гідністю, з любов’ю, що не потребує гучних жестів.
Її слова були простими й водночас глибокими. Вони торкнули кожну з присутніх:
про віру, яка підтримує; про силу жінки, що будує дім і громаду;
про відповідальність за світло, яке ми носимо й передаємо далі.
Саме завдяки її мудрості та натхненню «Шаарей Нашім» вже 15 років залишається місцем тепла, єдності та жіночої величі.
Темою вечора стала праматір Рахель — жінка дороги, жінка молитви.
Її світла присутність відчувалася, як тихий подих над кожним столом.
Свічки палали — за неї, за всіх наших жінок, за мир, за майбутнє.
І, звісно, було жіноче чудо, яке не купиш у жодній книзі —
погляди, що підтримують; руки, що обіймають; сміх, що лікує.
Смачний стіл, спільні історії, танець із квітами —
і та сама атмосфера, яку не описати, лише відчути.
А ще була гра Kahoot, призи, сюрпризи, фото, теплі розмови —
бо справжнє свято завжди багатовимірне: і духовність, і радість, і трохи пустощів, які роблять нас живими.
Цей вечір нагадує:
коли жінки разом — світ стає теплішим.
Коли ми молимося — небо відкривається.
Коли ми любимо — народжуються дива.
Ми не просто відсвяткували 15-річчя.
Ми ще раз підтвердили:
тут — дім.
Тут — сестринство.
Тут — серця, які знають, як тримати світло навіть у темні часи.
Нехай і надалі кожна наша зустріч буде сходинкою до добра,
іскрою, що розгоряє вогонь,
кроком, який веде до миру, до віри, до Мошиаха.
