КОМЕНТАР РАВИНА ШАУЛЯ АЙЗЕКА АНДРУЩАКА ДО ТИЖНЕВОЇ ГЛАВИ «ПІНХАС»
Коментуючи слова тижневої глави «Пінхас» щодо наслідків мора, викликаного надмірним інтересом синів Ізраїля до дочок Мідіяну — «І було по морі…» (Бемідбар 26:1), Раші пише:
«Притча: Це можна порівняти з пастухом, на стадо якого напали вовки й загризли кількох тварин. Він перераховує своє стадо, щоб знати, скільки залишилося. Інше пояснення: коли вони вийшли з Міцраїму й були передані Моше, вони були передані йому з рахунком, тепер, незадовго до його смерті, він мав повернути своє стадо — і повернув його з рахунком».
У Раші — все точно, як у німецькій аптеці. Якщо він додає до цитованих слів «і т. д.», як у нашому випадку, то це означає, що продовження має прямий і важливий зв’язок із цитатою. А що там у продовженні? А там:
«І сказав Господь Моше й Елазару, сину Аарона-первосвященника: Перелічіть усю громаду синів Ізраїля…»
На перший погляд, усе виглядає так, ніби Раші пояснює зв'язок між першою частиною вірша («І було по морі…») і другою («І сказав Господь Моше…»): перепис було заповідано, щоби оцінити наслідки мора.
Але це виглядає дивно. Адже ще на початку книги Бемідбар (1:1) Раші сам пише:
«Оскільки вони дорогі Йому, Він постійно їх перераховував. Коли вони вийшли з Міцраїму — перерахував, коли згрішили із золотим тельцем — перерахував, щоби знати, скільки залишилось живих, коли повелів звести Скинію — перерахував, у перший день нісана зведено Скинію, а в перший день іяра — знову перерахував».
Тобто кожен, хто читав першу главу книги Бемідбар із коментарем Раші, не має запитань щодо потреби перепису після мора. Навіщо ж тоді цей коментар, та ще й такий розлогий? Максимум — вистачило б посилання на вже відоме пояснення: «як я вже писав раніше» тощо.
І це ще не враховуючи питань, які викликає сам коментар Раші.
По-перше, ця притча про вовків і семеро козенят. Навіщо вона? Що вона додає до розуміння ситуації?
По-друге, метафора з пастухом, який хоче дізнатись, скільки овець у нього залишилось, — м’яко кажучи, неточна. Пастух — це ж Моше. А бажання знати, скільки залишилось — належить Власнику стада, тобто Всевишньому! То чому не сказати: «Це подібно до власника стада, на чиє стадо напали вовки…»?
По-третє, ймовірно, першоджерело притчі — у мідраші Танхума. Але там сказано, що саме ВЛАСНИК СТАДА вирішив перерахувати овечок. То чому ж Раші говорить про пастуха?
По-четверте, сам Раші в коментарі на Шмот 30:16 наводить ту ж саму притчу у версії з власником стада:
«З чим це можна порівняти? Зі стадом, яким дорожить його власник і яке постраждало від мора. Коли мор припинився, він сказав пастуху: “Будь ласка, перерахуй моїх овець, щоб знати, скільки залишилося”».
Пастух у тій версії — лише виконавець. Чому ж тут — головна фігура?
По-п’яте, в одному варіанті мова йде про мор, в іншому — про вовків. Чому замість мора Раші тут дає варіант із вовками? Мор — хіба поганий приклад? А ще в першій притчі наголошується на любові власника до своїх овець. А тут — жодного натяку на це.
По-шосте, у мідрашах мова йде про дрібну худобу (овечки, кізоньки), а в Раші — просто про «стадо». Чому?
І ось ще одне. Після притчі Раші наводить друге пояснення:
«Інше пояснення: коли вони вийшли з Міцраїму й були передані Моше, вони були передані йому по рахунку, тепер, перед смертю, він має повернути своє стадо — й повертає його по рахунку».
Коли Раші пише «інше пояснення», це зазвичай означає: «так, я визнаю, що в першому поясненні є незручності — ось вам друге, яке знімає ці питання (але може бути менш зручним)».
Справді, друге пояснення не дає відповіді на головне питання: чому Тора пов’язує перепис саме з мором, ігноруючи інші події?
Відгадка:
Раші, як виявляється, не намагається пояснити зв'язок між мором і переписом. Його коментар — це відповідь на запитання, яке виникає при читанні слів: «І було після мора».
У чому питання?
А в тому, що втрати, які сталися до перепису, мали два джерела:
- Мор (Бемідбар 25:3);
- Масова страта за наказом Моше (25:5: «Убийте кожен своїх…»).
Від мора загинуло 24 тисячі. А від страти — понад 170 тисяч! То чому Тора згадує лише мор, а не куди масштабнішу бійню?
Щоби відповісти на це, Раші й подає саме варіант притчі з пастухом.
Чому пастух, а не власник?
Бо власник любить своїх овець безумовно. Його цікавить лише: скільки вціліло? Хто винен — не важливо.
А от пастух думає і про відповідальність. Він хоче знати, що сталося, чому, й як запобігти наступного разу. Це інший підхід.
І якщо падіж трапився з причини, яку пастух міг попередити (вовки) — він відчуває провину й напружується. Якщо ж причина — мор (природне лихо), — то провини не відчуває.
І от саме тому в главі «Тиса» (гріх золотого тельця) Раші говорить про власника (бо Моше тоді був на Сінаї й не винен), а тут — про пастуха (бо Моше відчував, що винен).
Чому він відчував провину?
Бо він, хоч і не грішив із мідіянками, проте не дав однозначної відповіді на питання: «Чи дозволено?» — вчасно. А кожна секунда зволікання, як він думав, коштувала сотень і тисяч життів.
Ще одне питання: якщо все одно планувалась передача влади Ієгошуа, і тому мав бути перепис, — чому не зробити це разом із ним?
Ось на це Раші дає друге пояснення: Моше отримав «стадо» з рахунком — мав повернути з рахунком. І саме тому він робить перепис — але вже разом із Ієгошуа, який залучається до справ.
Але це може бути лише другим поясненням. Бо воно не відповідає на ключове питання: чому Тора згадує саме мор? А перше пояснення — відповідає.
І ще одне глибоке питання: чому тут важливіша реакція пастуха, а не власника?
Бо любов — це любов, але бувають провини, коли навіть улюблений викликає гнів. Зокрема, коли йдеться про статеві стосунки єврея з неєврейкою.
Так, Рамбам пише, що особливість цього гріха — в тому, що він створює неєврейське потомство замість єврейського. Це прямий удар по існуванню єврейського народу. Тож навіть коли є почуття — це блуд.
І тому Всевишній, бачачи таких грішників, не шкодує їх. Їхня смерть — не втрата. Їх ніби й не було у Його стаді. Немає кого оплакувати.
Але пастухи, як Моше — і як Ребе у наші покоління — не здаються. Вони борються навіть за найзапекліших.
І скоро прийде Машиах. І збере всіх наших загублених овець. Навіть тих, хто перетворився на панд, трубкозубів і кошенят. І ми будемо вчитись любити їх, як своїх.
А поки що — час потренуватися на близьких: родичах і друзях. Показати їм свою любов і турботу. Гріх цим не скористатися.