Відомо, що ця книга є своєрідним повторенням Тори, і тому її також називають Второзаконням (משנה תורה – Мішне Тора). У ній розповідається, як наш учитель Моше ще раз виклав більшість законів Тори — вже новому поколінню, якому належало ввійти в Землю Ізраїлю.
Однак тут не згадуються закони служіння коенів — ані порядок принесення жертв, ані закони ритуального очищення, які вже були їм пояснені, — адже коени проявляють особливу ревність у своєму служінні й не потребують повторного нагадування.
А для всіх інших євреїв Моше повторив заповіді, яких вони повинні дотримуватись — іноді роз’яснюючи додаткові подробиці, а іноді просто ще раз застерігаючи від порушення заборони. Так, у цій книзі наведено багато застережень і заборон, пов’язаних із ідолопоклонством, а також повторено, яке покарання передбачено за їх порушення.
Крім того, у цій книзі наведено кілька заповідей, які взагалі ще не згадувались — наприклад, заповідь ібуму (левіратного шлюбу), закон про чоловіка, який висуває неправдиве звинувачення проти дружини, закони розлучення, а також закони про неправдивих свідків та інші. Але всі ці заповіді були вже передані Моше біля гори Сінай і в Скинії Одкровення в перший рік після її встановлення — ще до гріха розвідників. Адже в степах Моава Моше не було заповідано нічого нового, окрім «слів союзу» (Дварим, 28:69), які містять благословення та прокляття.
А щоб євреї не сказали: «Ми не зможемо успадкувати цю землю, адже немає людини, яка б не згрішила, — і ось-ось міра Суду нас спіткає, і ми будемо знищені!», наш учитель Моше пояснив їм, що Святий, благословенний Він, сповнений милосердя. Його поблажливість і прощення підтримуватимуть євреїв у їхньому служінні Йому, як сказано в Писанні: «Адже у Тебе — прощення, щоб перед Тобою тремтіли» (Теїлім, 130:4).
«І взяли вони у свої руки з плодів тієї землі й принесли нам… і сказали: “Добра земля, яку дає нам Г-сподь, Б-г наш!”» (Дварим, 1:25–33).
«Хто сказав добре про землю? Йеошуа бен Нун і Калев бен Єфунне». Так пояснює Раші, спираючись на написане в мідраші «Сіфрі».
А я дивуюсь: якщо так, то які ж можуть бути претензії до синів Ізраїлю?! Вони й мали б повірити десятьом більше, ніж двом!
Але насправді, як я вже пояснював, усі розвідники разом сказали перед Моше та Аароном: «Ми прийшли в землю, куди ти нас послав, і справді, вона тече молоком і медом, і ось її плоди» (Бемідбар, 13:27).
Отже, всі одностайно визнали, що земля добра, але потім деякі з них налякали євреїв тим, що народи, які живуть на цій землі, дуже сильні. А коли побачили, як Йеошуа і Калев зміцнюють серця людей для битви, решта розвідників звернулися до синів Ізраїлю потай від Моше й зганьбили Святу Землю, кажучи: «Земля, через яку ми пройшли, щоб оглянути її, — це земля, що поїдає своїх мешканців» (там само, 13:32). І про це сказано тут: «І нарікали ви у своїх наметах» (1:27).
Однак перед Моше народ не згадав про цю наклепницьку мову, бо він би її спростував, адже спочатку ці розвідники казали зовсім інше — визнаючи, що земля добра і «справді тече молоком і медом». Але євреї сказали Моше: «Брати наші вселили страх у наші серця, кажучи: народ численніший і вищий за нас» (1:28). І тому Моше відповів їм: «Так, той народ численний і високорослий, як ви й кажете. Але Б-г буде воювати за вас так само, як робив це в Єгипті (1:30), і так буде й тепер». І тому Моше сказав їм: «У цій справі ви не повірили Г-споду, Б-гу вашому» (1:32), — бо їх зупиняв лише брак віри.