КОМЕНТАРІ РАВИНА ШАУЛЯ-АЙЗЕКА АНДРУЩАКА ДО РОЗДІЛУ ТОРИ «ВАЕТХАНАН»

У тижневому розділі «Ваетханан» розповідається, зокрема, про порядок виконання заповіді щодо того, хто вчинив ненавмисне вбивство і переховується у місті-притулку. Зокрема сказано:
«[Щоб утік туди вбивця, який уб’є ближнього свого ненавмисно, і не був ворогом йому ні вчора, ні позавчора;] і тікатиме він до одного з цих міст, і житиме» (Дварим, 4:42).

У Талмуді (Макот 10а) ці слова Писання тлумачаться так:
«Якщо на заслання вирушає учень, то з ним заслання розділяє і його вчитель. Бо сказано: „і житиме“ — тобто: „створи йому умови для життя“».

Рамбам наводить це у «Мішне Тора» (Закони щодо вбивці, 7:1), практично дослівно:
«Якщо на заслання відправляється учень, то з ним заслання проходить і його вчитель. Як сказано: „і житиме“ — створи йому умови для життя».
І додає: «Життя мудреця або того, хто шукає мудрість, без можливості вивчати Тору — як смерть».

Що має на увазі Рамбам, додаючи це речення?

На перший погляд, він відповідає на очевидне запитання: так, ми, безумовно, маємо створити для засудженого умови для існування в місті-притулку. Але де межа? І річ навіть не в тому, чи маємо ми забезпечити йому рівень життя, подібний до арабських терористів в ізраїльських в'язницях: 140 ісламських і 72 порнографічні канали, швидкий інтернет, домашня кухня, безкоштовна вища освіта і т. д. Все це дурниці — речі, які можна вирішити грошима. Але от відправити на заслання разом з учнем — його, здавалось би, невинного наставника — хіба це не занадто? Адже ми задовольняємо потреби однієї особи, жертвуючи заради цього правами іншої. З якого дива?

Тим більше, йдеться про учня, який провинився! Так, вбивство він вчинив ненавмисно. Не спеціально, «так вийшло». Але юдаїзм не вірить у «не спеціально». Юдаїзм вірить у Б-жественне Провидіння і абсолютну Б-жественну справедливість. А отже, якщо людину заслано — значить, було за що. Провидіння не «підставило» б його просто так! Отже, щось у ньому було не так. І якщо так — чому наставник має страждати через нього?

Ось тут Рамбам і пише:
«Життя мудреців і тих, хто шукає мудрість, без можливості вивчати Тору — як смерть».

Мова йде про випадок, коли вивчення Тори для людини — не розкіш і не просто базова потреба, а питання життя і смерті. А коли мова йде про життя і смерть, Тора не лише дозволяє, а й наказує зробити майже все, аби забезпечити життя, а не смерть.

А звідки ми знаємо, що це — питання життя і смерті (адже ми не чули про конкретних людей, які померли через нестачу Тори)? В Писанні сказано чітко: «мудрість оживляє того, хто нею володіє» (Коѓелет, 7:12). А «не чули» — це не аргумент, це лише свідчення необізнаності.

Однак і цього пояснення недостатньо.

Бо й так зрозуміло, що далеко не кожен учень настільки занурений у Тору, що заслуговує звання «володар мудрості» і дійсно не може жити без неї. Таких — одиниці. А Рамбам, судячи з контексту, говорить про пересічного учня.

Більше того, в Талмуді (Макот 10а) прямо сказано: з огляду на можливі наслідки варто ретельніше добирати учнів, аби не потрапити на заслання через недостойного. Тобто — заслання передбачається навіть за недостойного учня! А людина, яка не може жити без Тори, — як завгодно її можна назвати, але не «недостойний учень». Навіть якщо вбивця — але учень, гідний! Бо той, хто не може жити без Тори, навряд чи здатен когось вбити — навіть випадково.

Рогачевський Гаон у коментарі до цих слів Рамбама пише, що це «духовне пояснення». А як практичне дає протилежне: сам факт того, що учень скоїв (навіть ненавмисне) вбивство — вже свідчення, що він недостойний. А навчати недостойних — заборонено (Мішне Тора, Закони вивчення Тори, 4:1). Отже, наставника карають засланням — за помилковий вибір учня.

Але, при всій повазі (а вона величезна), зрозуміло, що покараним може бути лише той, хто знав, що учень недостойний. А якщо не знав?

Головне інше. Рамбам це пише у «Мішне Тора», суто галахічному творі. Там усе — галаха. Тож яке тут місце «духовним смислам»?

Отже, вчителя посилають у заслання незалежно від рівня учня і його «потреби» в Торі. Але чому?

Повернімося до Рамбама: він пише «життя мудреців і шукачів мудрості». А цитує він вірш, де сказано лише про володарів мудрості. Звідки ж «шукачі»?

Різниця між «володарем» і «шукачем» мудрості: перший задовольняється досягнутим, другий — завжди прагне більшого.
То хто ж ці шукачі? Можливо, це ті, хто ще не володіє, але щиро прагне. Не чарівник — лише навчається. Але якщо прагне — то, як каже Тора, знайде.

Отже, вчитель, приймаючи учня на навчання, вже вважає його потенційно гідним. А значить — має слідувати за ним і в заслання. Бо наставник несе відповідальність за розвиток потенціалу учня.

І як Тора дбає не лише про безпеку в момент вироку, а й про майбутнє — до самої смерті Первосвященника, — так і наставник слідує за учнем, щоби довести справу до кінця, перетворивши шукача мудрості на її володаря.

Що ми з цього всього вчимо?

Перш за все:
Вкрай важливо мати наставника. Справжнього. Правильного.

Так, знайти такого важко. На «російськомовній вулиці» більшість тих, хто пропонує себе як наставників — навіть не клоуни, а пародії на клоунів. Тож перша порада: шукайте серед тих, хто не пропонується. І, знайшовши, — умовляйте, поки не погодиться.

Справжній наставник — страховий поліс. Він піде з учнем навіть у заслання, і поверне його кращим. Тож варто потрудитися, щоби його знайти.

А тепер — «духовний сенс»

Наставник — це Всевишній.
Учень — кожен єврей і кожна єврейка.
«Володар мудрості» — праведник. Він не грішить, бо в його свідомість навіть не приходить така думка.
А «шукач мудрості» — це ми. Ми можемо оступитися. Але наші гріхи — ненавмисні, бо ми — шукачі.

Та навіть ненавмисний гріх — це духовне вбивство. І тут з’являється кровник — єцер-ара, який хоче нашої духовної смерті. Треба тікати.

Куди? У місто-притулок.
Тобто — до каяття і вивчення хасидуту.

А найголовніше:
Всевишній завжди іде з нами. Завжди. І не розриває зв’язок.

Це справедливо для кожної душі — і ще більше для всього єврейського народу.

Так, нас можуть відіслати у вигнання на тисячі років. Але Всевишній — завжди з нами. Його присутність — це питання нашого виживання.

І ось-ось прийде Машиах.
Це вигнання скінчиться.
Ми повернемося додому. У всіх сенсах.
Ми вже більше не будемо лише «шукачами», ми станемо «володарями мудрості».
І збудеться пророцтво, яке Рамбам наводить наприкінці законів про Машиаха:

«Бо наповниться земля знанням Господа, як море повне водою» (Йешаяѓу, 11:9).