Коментарі рабина Шауля-Айзека Андрущака до тижневої глави «РЕЕ»

У тижневій главі «Рее» (Дварим, 12:23) читаємо:

«Але будь твердий, щоб не їсти крові, бо кров — це душа; і не їж душі разом із м’ясом».

Раші коментує так:

«Але будь твердий, щоб не їсти крові. Із того, що сказано «будь твердий», робиш висновок, що вони мали звичку вживати кров, тому необхідно було сказати: «будь твердий!». Так вважає рабі Йеѓуда. А рабі Шимон бен Азаї говорить: «Писання має на меті лише застерегти тебе й навчити, наскільки твердим ти повинен бути у виконанні заповідей. Якщо, що стосується крові, від якої легко утриматися, бо ніхто не має до цього потягу, потрібно було зміцнити тебе забороною, то тим більше це стосується інших заповідей».

Зупинимося на хвилину й скажемо кілька слів про коментар Раші на П’ятикнижжя.
Багато кому незрозуміло, чому, на думку знавців, грішно вивчати П’ятикнижжя без коментаря Раші. Деякі його пояснення, на перший погляд, можуть здатися банальними, деякі — малозрозумілими, інші — надто натягнутими. І головне — важко збагнути, чому без них не обійтися.

Як і в будь-якій справі, що вимагає певної майстерності, неможливо відчути смак процесу, не опанувавши хоча б базові навички. Згадайте свій перший досвід їзди на велосипеді, плавання чи стрільби з РПГ. Зізнайтесь, спочатку вам не дуже сподобалося. А тепер? Отак само й з коментарем Раші: коли навчаєшся працювати з ним, процес стає не лише продуктивнішим, а й приносить величезне інтелектуальне задоволення.

Спробуймо на конкретному прикладі ознайомитися з деякими базовими прийомами роботи з коментарем Раші.

1. З чого почати
Насамперед — визначити, на яке запитання відповідає Раші. Він ніколи не коментує П’ятикнижжя без того, щоб у тексті не було якоїсь, хай і очевидної, складності. Раші не буде міркувати «взагалі на тему», додавати щось «доречно» чи «для розширення і поглиблення». Якщо він коментує — отже, в тексті є явна смислова «заусениця», і він її згладжує.

І навпаки: якщо Раші нічого не коментує, значить, у самому тексті немає складнощів. Якщо нам здається, що вони є, — то лише здається.

Щоб зрозуміти, що саме привернуло увагу Раші, треба подумати. Підказка завжди є в тих словах П’ятикнижжя, які він цитує як коментовані.

У нашому випадку все начебто просто: він цитує «але будь твердий, щоб не їсти крові» і пояснює: «Із того, що сказано «будь твердий», робиш висновок…» тощо. Легко помітити, що заборона на вживання крові — єдина заповідь Тори, яку супроводжує заклик «будь твердий!». Постає питання: чому саме цю? Невже через те, що кров — найсильніша спокуса серед забороненого Торою?

Навіть якщо залишитися в суто кулінарних рамках: уявіть, що вже, слава Б-гу, прийшов Машиах, можна їсти все, і ви обираєте, з чого почати: з добре просмаженого карбонаду по-фламандськи, з лангустів у часниковому соусі чи з миски бичачої крові (II група, резус від’ємний). Ну з чого? Отож-бо.

І сам Раші через два вірші (12:25) пише:

«Що стосується крові, до якої людина має відразу, той, хто утримується від цього, здобуває заслугу для себе й своїх дітей».

Тобто сам Раші (цитуючи Талмуд) підтверджує: ця ваша «розливна кров» — гидота.

2. Дві протилежні оцінки
У нашому коментарі Раші даються два взаємовиключні погляди на ставлення людини до крові як до їжі.

• Рабі Йеѓуда: «вживання крові було для них привабливим».
• Рабі Шимон бен Азаї: «кров — це те, від чого легко утриматися, бо ніхто не має до цього потягу».

Виходить, за першим поглядом, колись кров була або значно смачнішою, або смаки людей були іншими — і важко було втриматися, щоб не скуштувати. За другим — вона ніколи не була гастрономічним хітом, але…

Тоді як же бути з твердженням, що до крові люди відчували відразу?

3. Чому два відповіді?
Раші ніколи не дає кілька відповідей «просто так». Якщо є два, це означає:

• перший — ближчий до простого сенсу, але має деталь, яка заважає його прийняти беззастережно;
• другий — менш прямий, але успішно вирішує проблему, яку залишає перший.

Тому постає друге запитання: чим відповідь рабі Йеѓуди краща за відповідь рабі Шимона? І чим гірша, що потребувалося додати й другу?

4. Чи це взагалі «спір»?
На перший погляд, суперечка стосується кулінарних смаків євреїв покоління пустелі: звикли вони до крові чи ні? Але чи можна запідозрити когось із мудреців Мішни в незнанні історії свого народу? Очевидно, що справа в іншому.

Тут допоможе порівняння з джерелом — «Сіфрей». У ньому сказано:

«Вони звикли до вживання крові ДО ДАРУВАННЯ ТОРИ».

Це вже інша історія — 39-річної давності! І Раші цю деталь опускає. Чому? Бо вона не має значення для нашого випадку: важливо не коли з’явилася ця звичка, а що вона залишилася актуальною навіть через сорок років.

5. Немає суперечності
Можна водночас:

• відчувати відразу до чогось;
• не мати потягу;
• і все ж бути звичним до його вживання.

Смак може не подобатися, але очікуваний ефект (магічний, лікувальний, соціальний) змушує вживати. Так само колись робили з кров’ю.

6. Чому не достатньо першої відповіді
Якщо обмежитися рабі Йеѓудою, лишиться незрозумілим, чому «будь твердий» сказано лише тут, а не під час попередніх згадок заборони. Навпаки: коли вони ще не відвикли, вистачало стандартної формули «не можна». А тепер раптом потрібно «крепитися»?

Тут допомагає рабі Шимон:

«Якщо стосовно крові, від якої легко утриматися, Тора зміцнює тебе забороною, то тим більше щодо інших заповідей».

Тобто вже нікого не тягнуло до крові, але Тора вчить нас принципу — бути твердими у виконанні будь-якої заповіді.

7. Чому другий — не перший
Чому ж тоді рабі Шимон не на першому місці? Бо прямий зміст тексту — про кров, а не про «інші заповіді». Контекст Дварим 12:20–23 чітко ставить поруч м’ясо й кров:

• м’ясо можна;
• кров — не можна, «будь твердий».

Це більше відповідає рабі Йеѓуді, тому він і на першому місці.

Отак усе просто, якщо розібратися.
Вивчайте П’ятикнижжя лише з коментарем Раші!
(за мотивами бесіди Любавицького Ребе, «Лікутей Сіхот», т. 14, с. 45–49)