Коментар рабина Шауля-Айзека Андрущака
до тижневої глави «Кі Таво»

Тижневий розділ «Таво» починається з розповіді про порядок принесення первинків урожаю (бікурім) у Храм. Потім наводяться деякі подробиці щодо обряду сповіді після завершення циклу принесення всього, що слід було принести протягом трьох років (див. Раші на Дварім, 26:12). І закінчується все це віршем: «У цей день Господь, Б-г твій, наказує тобі виконувати ці закони й правопорядки; і дотримуйся та виконуй їх усім серцем твоїм і всією душею твоєю» (Дварім, 26:16).

Оскільки в першій частині вірша йдеться про «наказ», більшість коментаторів Писання, що займаються прямим змістом сказаного, вважають, що «і дотримуйся та виконуй» — це повеління. Відповідно й переклад на російську виглядає так, як виглядає: «і дотримуйся та виконуй». Суцільний наказовий спосіб.

Але Раші (який наше все) вважає зовсім інакше. Коментуючи ці слова, він, цитуючи мідраш Танхума, пише: «Голос із Небес благословляє його [цими словами]: “Якщо ти приніс сьогодні перші плоди, повториш [це] наступного року”». Тобто, на думку Раші, йдеться про благословення. Побажання. І, відповідно, переклад має бути «і дотримаєшся та виконаєш».

Питати, чому ж перекладачі, які готують переклад, спеціально зорієнтований на коментар Раші, перекладають у Хумаші так, що суперечить коментарю Раші й таким чином позбавляють його сенсу, — безглуздо. Переклад — справа технічна. А от свої «відкриття» напхати чи позмагатися у витонченості російської чи івриту — це із задоволенням. Від цього самооцінка підіймається. А що там Раші хотів сказати — то вже справа Раші.

І це ми ще говоримо про добрих і тямковитих перекладачів. Які перекладають добре. А є ще й погані. Які, як Портос, «перекладають, бо перекладають». А що це значить, їх узагалі не цікавить. Якось я з таким особисто зіштовхнувся. А текст був майже кабалістичний. І людина З ГОРДІСТЮ наполягала на тому, що її справа перекладати, а не розуміти перекладене.

Я вже не кажу про те, скільки серед перекладачів людей нерелігійних, м’яко кажучи. Або, ще гірше, «релігійних», яким, при цьому, краса мови чи елегантна теорія улюбленого професора у сто крат дорожчі за оригінальне (тобто засноване на поясненнях Любавицького Ребе!) прочитання слів Раші.

Коротше, з перекладачів попиту жодного: вони стараються як можуть. Тому нам лишається лише враховувати, що пропоноване ними — напівфабрикат.

Повертаючись до нашої розмови. Отже, благословення і побажання. Людині, яка принесла первинки, із Небес обіцяли, що вона зможе зробити це й наступного року. А це означало не тільки те, що наступного року людина житиме й матиме урожай, первинки з якого зможе принести до Єрусалима. Але й що Храм стоятиме. І єврейський народ сидітиме на своїй землі. Дуже багатообіцяюче благословення.

Але може все ж таки повеління? Інші ж коментарі он… та й із перекладу на російську випливає… Правильно, на російський переклад як на джерело ми взагалі не покладаємося. Згоден. Але ж Ібн Езрі довіряємо! Тим паче, що він у моді. А Раші — це минуле століття. Раші — для дітей і старомодних хабадників.

І все ж хотілося б зрозуміти цього Раші. Для тих, хто знає ціну в тлумаченні П’ятикнижжя, він — величина неперехідна.
То як його розуміти? Чому він упевнений, що це не повеління?

На перший погляд, відповідь очевидна: контекст.
Що сказано вище? «Поглянь же з святого мешкання Твого, з небес, і благослови народ Твій, Ізраїль, і землю, яку Ти дав нам, як Ти клявся нашим батькам, землю, що тече молоком і медом».
А нижче? «Господа звеличив ти сьогодні, щоб Він був тобі Б-гом і щоб ходити дорогами Його й дотримуватися законів Його і заповідей Його, і правопорядків Його, і щоб слухатися голосу Його».

Звернення до Всевишнього й прославляння єврейського народу за старанність та інші чесноти. І між ними раптом припис? Так навіть гуманітарії не формулюють! Це безглуздя!

Звісно, кожне слово й, тим більше, кожен вірш Писання — це завершений текст. І він може розглядатися як такий. Але водночас і послідовність віршів має свій сенс і значення. І вірші Писання завжди пов’язані один з одним і становлять нерозривне оповідання (найчастіше про це забувають «перекладачі» Псалтиря. Іноді здається, що вони навіть спеціально стараються, аби кожен наступний вірш псалма був якнайменше пов’язаний із попереднім. А найкраще, щоб і суперечив йому).

Тож якщо тут благословення, воно логічно випливає з того, що сказано вище, й природно переходить у те, що сказано нижче. А якщо там припис, то вірш повністю випадає з контексту. Нам воно треба? Не треба.

Це пояснює і те, чому Раші пише «повториш» (тут я не втримався й одразу виправив за «перекладачами», які поправили Раші та вибрали замість найближчого дієслова «удостоїшся»: «удостоїшся наступного року». А потім вони називають це «перекладом коментаря Раші». Покращеним і доповненим. Втім, про це вони скромно мовчать). Трохи дивний вибір. У самому вірші використано дієслово «виконаєш» (насправді «зробиш», але клята російська не дозволяє перекладати на себе хоча б трохи точно. Відображає, зараза, однойменний національний характер). От і написав би Раші «виконаєш наступного року». Первинки приносять. От і написав би Раші «принесеш наступного року». Чому «повториш»?

Згадаємо продовження. Наш улюблений контекст. Сімнадцятий вірш починається словами: «Господа звеличив ти сьогодні». А вісімнадцятий: «І Господь звеличив тебе сьогодні». Це одна з найнаочніших формулювань принципу відплати «міра за міру»: ти «звеличив Господа», Господь звеличить тебе. (І Раші у своєму коментарі підкреслює, що це (перекладене як «звеличив») унікальний вислів, який більше ніде в Писанні не зустрічається. Звісно, з коментаря Раші також видно, що це ніяке не «возвеличення», а «відокремлення й відсторонення», ну та хай там. Ми вже зрозуміли, наскільки все це умовно, всі ці «переклади»).

Ось Раші, тримаючись контексту, і в разі з благословенням підкреслює його «пропорційність» («міра за міру»): за те, що виконав заповідь цього року, отримаєш можливість ПОВТОРИТИ те саме й наступного. Ідеальна «міра за міру». Зразкова.

Але виникає питання. Контекст. Ми тримаємося контексту. Раші тримається контексту. Контекст там — інвентаризація десятків: «Коли завершиш відділяти всі десятини врожаю твого в третьому році». Чому ж Раші наголошує на темі первинок? Де десятини?

При цьому Раші підкреслює, що йдеться про щорічний цикл. А сповідь про десятини, про яку йшлося, — раз у три-чотири роки!

Звісно, нічого унікального в тому, що Писання починає розмову про щось одне, перемикається на інше, а потім повертається до першого… але для цього потрібна причина! У чому вона тут? Що змушує Раші наполягати на тому, що благословення — за первинки, а не за десятини?

І ще одне питання. Усюди, де йдеться про нагороду за виконання заповідей, нагороду дає Всевишній. Звідки тут береться глас Небесний? Особливо в Раші, який пояснює прямий сенс слів Писання. А там ніде глас Небесний не згадується! То звідки й навіщо він з’являється в Раші тут?

Насправді все дуже просто. Що таке сповідь про маасрот? Це сповідь про те, що все, що мало бути принесене й роздане кому належало ще торік і позаторік, нарешті завершено, й усі рахунки підбиті. Нарешті. Було б благословенням бажати людині, щоб наступного разу повторилося те саме й їй знову довелося б у останній момент закривати рахунки? Звісно, ні! От і Раші вважає, що ні. Тому відмовляється пов’язувати благословення зі сповіддю про закриття питання з утримуваними десятинами. І переводить стрілки на найближчу й дуже благословенну тему — первинки урожаю.

І ще. У «нашому» вірші сказано: «і дотримаєшся та виконаєш їх усім серцем твоїм і всією душею твоєю». Тому, хто робить щось «усім серцем і всією душею», не треба потім підтягувати хвости! Там зовсім інші критерії добросовісності та старанності. Це так — додатково. На доказ того, що благословення не може стосуватися сповіді за десятини.

Це ми відповіли на питання «Чому первинки?». Але питання «Чому між первинками й благословенням за їх принесення розміщена сповідь за десятини?» досі лишається без відповіді.

Спробуймо відповісти.
Найочевидніше припущення: а чи не згадуються в останньому вірші, що передує благословенню, ті самі первинки? Що там сказано? «І землю, яку Ти дав нам, як Ти клявся нашим батькам, землю, що тече молоком і медом».

Молоко й мед (навіть фініковий) — це не те, з чого відділяють десятини. В принципі.
А ще про десятину сказано (Дварім, 14:22): «Відділяй десятину від усього врожаю посіву твого, що вийшов у полі». Жодних уточнень щодо меж «землі, що тече молоком і медом». За простим змістом сказаного.

А первинки? Про них сказано (Дварім, 26:2): «То візьми від первинок усякого плоду землі, що одержиш від землі твоєї, яку Господь, Б-г твій, дає тобі». Ось так! Принесення первинок напряму пов’язане з володінням землею, що тече молоком і медом. І є знаком вдячності за володіння нею. Про що прямо сказано: «І прийди до священнослужителя, що буде в ті дні, і скажи йому: Оповім сьогодні Господу, Б-гу твоєму, що прийшов я на землю, яку Господь клявся нашим батькам дати нам» (Дварім, 26:3).

Тож очевидно: у кінці вірша, що передує благословенню, розмова повертається до первинок. Тому нічого дивного в тому, що благословення стосується саме заповіді про принесення первинок, про яку йшлося до того.

Ось і відповідь.

Щоб відповісти на решту питань, слід повернутися до того, про що ми вже говорили: заповідь про принесення первинок — у всіх відношеннях ідеальний приклад застосування принципу «міра за міру»: починаючи з того, що за мірою тягарів рабства в Міцраїм Всевишній дав нам землю, що тече молоком і медом, і далі у всіх подробицях.

Одна з таких подробиць — звернення до Всевишнього: «І виголосиш ти й скажеш перед Господом, Б-гом твоїм… І заволали ми до Господа, Б-га отців наших, і почув Господь голос наш, і побачив біду нашу й труди наші та утиск наш». Де «міра за міру» за це? А ось вона: благословляючий виконавців заповіді про принесення первинок глас Небесний.

Ось так усе просто.

Звісно, може здатися, що все це далекі й неактуальні матерії. Насправді ж от-от прийде Машіах. І все це стане найактуальнішим із актуального. От європейський бойкот ізраїльської сільгосппродукції — стане анахронізмом. А принесення первинок, перш ніж експортувати, повернеться до формату щорічних буденних свят Єрусалима. Скоро, у наші дні.