КОМЕНТАРІ РАВ. ШАУЛЯ – АЙЗЕКА АНДРУЩАКА ДО ГЛАВИ ТОРИ «ВАЄЛЕХ»

У щотижневому розділі «Ваєлех» згадується заповідь, яка буде актуальна у наступному, в добрий час, 5776 році: заповідь, яку в російській транскрипції прийнято називати «акель».
«І заповідав їм Моше так: Наприкінці семи років, у визначений час року шміти, у свято Суккот. Коли прийде весь Ізраїль з’явитися перед Г-сподом, Б-гом твоїм, у місці, яке Він обере, читай це Вчення перед усім Ізраїлем на слух їм. Збери народ, чоловіків і жінок, і малих дітей, і твого приходня, що в твоїх брамах, щоб вони слухали і щоб вони навчалися та боялися Г-спода, Б-га вашого, і пильнували виконувати всі слова цього Вчення. І їхні діти, які не знали, нехай слухають і навчаються боятися Г-спода, Б-га вашого, у всі дні, коли ви живете на землі, куди ви переходите через Йордан, щоб оволодіти нею» (Дварим, 31:10-13).

Тут днями опитували англійців (британців!) щодо їхнього ставлення до монархії. І з’ясували, що абсолютна більшість із них — як і раніше палкі монархісти. Конституційні. Але ж це гроші на вітер! Конституційна монархія — це як безалкогольна «горілка», «кава» без кофеїну чи тантричний «секс». Ми — євреї, прихильники (правда, поки що латентні, здебільшого) монархії абсолютної. Десь на межі деспотизму. Доброго, звісно.
От-от прийде Машіах, і ми, користуючись тим, що завершуваний рік — рік шміти, по повній програмі проакелимось, з Б-жою допомогою.

Але повернемось до слів Тори. Про час виконання заповіді акель, як ми пам’ятаємо, сказано: «Наприкінці семи років, у визначений час року шміти, у свято Суккот».
Раші, коментуючи слова «наприкінці семи років», пише: «У першому році [нового] суботнього циклу, у восьмому [році, рахуючи від передостаннього року шміти]. А чому [Писання] називає його «роком шміти» [як зазвичай називається сьомий рік суботнього циклу]? Бо [закони] сьомого року поширюються на нього, що стосується жнив [урожаю] сьомого року, який виходить [тобто має місце у році] наступному за сьомим [тобто у восьмому році]».

На перший погляд, питання, яким задається Раші, виглядає так: «наприкінці семи років» — це коли? У кінці сьомого року чи на початку восьмого? По-простому, правильна відповідь — «у кінці сьомого року». Тим більше, що далі сказано «у визначений час року шміти». «Року шміти», Карле! Рік шміти — це сьомий рік!
Але потім іде уточнення — «у свято Суккот». А свят Суккот у кінці року не буває!
І тому Раші змушений обрати другий варіант: «У першому році [нового] суботнього циклу». Дуже по-єврейськи: кінець — це початок, а рік шміти — це рік після шміти. Це ж очевидно!

Звісно, тепер Раші доводиться пояснювати, що «рік шміти» — це «бо [закони] сьомого року поширюються на нього, що стосується жнив [урожаю] сьомого року».

Але якщо все так, як нам здалося, то, по-перше, чому Раші цитує як коментовані лише слова «Наприкінці семи років». Без «у визначений час року шміти, у свято Суккот». Тобто він не бачить проблеми саме там, де вона привиділася нам.

По-друге, якщо Раші хотів сказати, що «наприкінці семи років» — це «початок восьмого року», то й треба було писати «у восьмому році». До чого всі ці викрутаси: «У першому році [нового] суботнього циклу, у восьмому»? Що це додає до розуміння слів «у кінці сьомого року»? І яке взагалі це має відношення? Навіщо Раші, який ніколи не додає нічого, крім самого необхідного, раптом кидається у нескінченні уточнення, здавалося б, очевидного? Семирічний цикл. Кожен сьомий рік — шміта. Відповідно, наступний після шміти («восьмий») — він перший у новому семирічному циклі. Двічі два. Здавалося б, зовсім немає потреби це уточнювати. Але Раші чомусь це робить.

І ще раз. ЯКЩО Раші намагається пояснити, що означає «НАПРИКІНЦІ семи років» — «у восьмому», то те, що це початок нового семирічного циклу, взагалі не має жодного значення. Навіщо ж тоді це згадувати, очевидно ускладнюючи й заплутуючи власний коментар?

До речі, і Мішна, і Гемара (у трактаті Сота, 41а, там, де йдеться про заповідь акель) якраз обходяться уточненням «у восьмому [році]», без жодних згадок, що він же «перший у новому семирічному циклі».

Можна, звісно, припустити, що справа в тому, що Раші треба виключити можливість якогось неправильного, на його думку, розуміння слів «наприкінці семи років». А саме: «наприкінці семи років» — «у сьомому році». Тобто весь сьомий рік (рік шміти) — це і є «кінець семи років». І він, безумовно, «час року шміти». Ну і Суккот у ньому є. Восени, як належить. Може, про нього йдеться у вірші?
Анітрохи, наполягає Раші. І хоча всюди в Торі слово «кец» (קץ) означає «кінець» (як сам Раші пояснює у коментарі на початку тижневого розділу «Мікец»), тут — виняток, «початок». Початок нового семирічного циклу. (До речі, деякі коментатори Писання, на кшталт нещодавно популярного на російській вулиці Ібн Езри, взагалі вважають, що це — одне з природних значень «кеца», а не виняток).

Але в такому разі перестає бути зрозумілим, навіщо він додає про «восьмий рік»! Або — або! Восьмий рік — це про кінець завершуваного циклу, «наприкінці». А перший рік семиріччя — це початок. Не може одне коротке слово «кец» ОДНОЧАСНО означати і «кінець», і «початок». (А куди засунути дешеві філософствування, що будь-який кінець — початок чогось, а будь-який початок — чийсь кінець, ви самі знаєте).

У будь-якому разі, якщо Раші, який уже писав вище, що «кец» — це кінець, хоче повідомити нам, що тут ми маємо справу з винятком із ним же встановленого правила, то йому слід було б згадати це прямим текстом. Або хоча б натяком, зрозумілим.
Або хоча б написати «перший рік суботнього циклу». Тому що коли він пише «У перший рік», то це «У» (ще коротше, ніж «кец») однозначно вказує на те, що Раші не пояснює значення слова «кец», а уточнює, про який період часу йдеться: у Суккот восьмого року, рахуючи з початку завершуваного циклу і сьомого, починаючи з початку нового.

Крім того, якщо Раші говорить про значення слова «кец», остаточно перестає бути зрозумілим, до чого тут розмова про те, що «чому [Писання] називає його «роком шміти» [як зазвичай називається сьомий рік суботнього циклу]? Бо [закони] сьомого року поширюються на нього, що стосується жнив [урожаю] сьомого року, який виходить [тобто має місце у році] наступному за сьомим [тобто у восьмому році]»?!
Взагалі, який зв’язок між заповіддю акель і тим, що у першому році після шміти не збирають урожай, вирощений у рік шміти (про що Раші вже писав у коментарі на Шмот, 34:21)?

Отже, не виходить. Отже, не пояснює Раші значення слова «кец» і стоїть на своєму, що воно всюди означає «кінець» і ніде — «початок».

Раші задається тут питанням більш загального порядку (який, щоправда, при всій своїй «загальності» залишається таким, що стосується прямого змісту слів Писання).

Питання таке. Як відомо, один зі способів класифікації заповідей — це поділ їх на (умовно) «зрозумілі» (за замовчуванням або за поясненням, даним Торою) і «незрозумілі» (й ніяк не пояснені).
Сенс заповіді акель, як ми пам’ятаємо, пояснюється найпрямішим текстом, який тільки може бути. Як сказано: «щоб вони слухали і щоб вони навчалися та боялися Г-спода, Б-га вашого, і пильнували виконувати всі слова цього Вчення. І їхні діти, які не знали, нехай слухають і навчаються боятися Г-спода, Б-га вашого».

Отже: щоб слухали і навчалися, боялися й виконували.

А тепер питання на засипку: коли проводяться «мотиваційні бесіди»? До чи після? Для того, щоб відповісти на це питання, не треба бути ні менеджером вищої ланки, ні політруком, ні навіть вожатим у таборі «Ор шель-Машіах». Усі (усі, Карле!) знають, що якщо вже займатися цією корисною справою, то тільки ДО. А після можна тільки шкодувати, що не було сказано, або було не те чи не так. А мотивувати вже пізно.

Так чому ж Тора приписує влаштовувати акель і піднімати мораль народу ПІСЛЯ завершення циклу шміти («наприкінці семи років»), а не на початку???!!

На це дитяче питання Раші, по-дорослому, відповідає: ну так це і є початок семиріччя. Тільки наступного.
І тут виникає зустрічне питання: а чому тоді початок семиріччя називається в Торі «наприкінці семи [попередніх] років»? Якщо нам важливо підкреслити, що йдеться про початок, то чому Писання наголошує на тому, що це «кінець семи років»?

Справа ось у чому. Навіть найпростіші з нас розуміють, що шміта — це не лише для того, щоб відпочила земля. А й для того, щоб люди («ВИ називаєтесь людьми, [Карле!]» і т. д.) ненадовго припинили копирсатися у землі й підняли свої спітнілі обличчя до небес. Тобто схилили їх у святі книги. За хасидизмом і не лише. З’їздили, нарешті, до Ребе. Загалом, привели себе до ладу у духовному плані.

Але рік шміти, як усе хороше, минає дуже швидко. І попереду наступні шість років землеробства. Поринання у матеріальність цього світу, у найбрутальніших її (та й його!) проявах.
І зрозуміло, що на початку цього крутого маршруту саме час зібратися й як слід послухати про слухання й навчання, страх і виконання з вуст монарха. А сили на виконання настанов звідки? А от якраз із духовного «жирку», нагуляного за минулий рік, рік шміти.

Тому Торі важливо підкреслити, що справа відбувається «наприкінці семи років», поки свіжі спогади про шмітовий духовний курорт із його принадами й радощами. (Власне, на цьому принципі будується весь інститут відпусток: щоб краще працювали весь рік, створіння. Згадуючи про минулу відпустку й мріючи про наступну). І тому Раші підкреслює, що йдеться, по-перше, про перший рік нового семиріччя, але, по-друге, про восьмий — попереднього. Щоб було про що говорити і на що посилатися.

Для посилення ефекту й закріплення зв’язку Раші додає, що в перший рік нової шміти діють деякі обмеження, пов’язані, взагалі, з попередньою й її наслідками. Мовляв, наслідки попередньої шміти у нас не тільки духовні, а й матеріальні. Бо «головне — дія».

Оскільки нам зовсім скоро виконувати заповідь акель практично, поставимо собі практичне питання: чи попередня шміта — це «просто» відмітка, відправна точка у відліку дати акеля, чи ж «нема ручок — нема цукерочок», немає шміти — немає й наступного акеля? І, у такому разі, оскільки завершувана шміта була, за більшістю думок, у силу постанови мудреців, то й очікуваний через кілька тижнів акель за участю Машіаха теж буде не заповіданим Торою, а знову символічним.

Якщо ми правильно зрозуміли Раші і попередня шміта та наступний акель пов’язані нерозривно, то так воно й буде, і шміта у наступному, в добрий час, році буде не заповіданою Торою. Якщо, звісно, галаха — за думкою Раші тощо.
(Хоча, в принципі, навіть якщо ми правильно розуміємо Раші і галаха — за його думкою, усе ще може бути так, що оскільки на практиці шміта нами дотримувалася (дотримувалася ж?), хоч і в силу постанови мудреців, але зовсім як за законом Тори, то вона зарахується? Може, нам їхати, а не шашечки. Ну, може бути? Хоча б раз?).

І ще один практичний аспект. Одна з широко відомих цілей заповіді про рік шміти — втовкмачити нам у голови, що немає такого — «моє». Як кажуть, «це не твоє… це навіть не моє… це — Його!». Ми — раби Всевишнього. А все, що здобув раб, належить його господарю. І дуже корисно час від часу рабу про це нагадувати. Інакше йому починає здаватися, що все, що належить господарю, — його. Див. що коїться з людьми після кількох місяців роботи на державній службі тощо.

Оскільки ми щойно домовилися про те, що Тора підкреслює, що заповідь акель виконується «у восьмому році» для того, щоб на початку нового циклу нагадати нам про уроки минулого року шміти, слід сказати, що, крім усього іншого, йдеться про нагадування про те, що все належить Творцеві.
Де ми знаходимо таке нагадування? Очевидно, у главах, які читає монарх під час акеля.
А що він читає? А він читає першу главу Шма, другу главу Шма, розділи, що стосуються десятин, благословення і прокляття з розділу «Таво» і, само собою, розділ про заповідь установлювати монархію.
Що до чого?

Згадаймо, що являє собою заповідь про шміту?
По-перше, людині (суб’єкту) заборонено займатися у рік шміти землеробством, садівництвом, квітникарством, городництвом тощо. На відкритому, так би мовити, ґрунті.
По-друге, земля (об’єкт) має відпочивати й не оброблятися. Стояти під паром (паритися?).
По-третє, плоди, що виросли у рік шміти, є нічийними. Хто встиг, той і з’їв, буквально.

Усе це — різні аспекти однієї історії.
Заборона суб’єкту — це щоб суб’єкт не забував, кому він належить і хто розпоряджається його активністю. А заразом і його пасивністю.
Бо за шість років, більшість часу протягом яких людина займається задоволенням своїх потреб, вона може повірити, що це — її невід’ємне право. Аж ні, нагадує їй шміта: шість трудових років тобі дано тільки для того, щоб «послужити Творцеві дозволеним тобі», «пізнати Його на всіх твоїх шляхах». А не для розваг, як думають деякі, шміти не нюхавши.
Заборона на обробку об’єкта — нагадування про те, що земля (з малої літери), і Земля (з великої літери), і все світобудування (з великої букви в середині слова) належать Всевишньому. У тому числі й у тому сенсі, що так звані «закони природи» Ним установлені й Ним у будь-який момент можуть бути скасовані. Це ДУЖЕ важливо пам’ятати й нагадувати. Бо люди схильні забувати умовність свого благополуччя. Вимкнення вай-фаю сприймається як особиста образа. Електрики — як катастрофа. Імунної системи — як кінець світу. Це, слава Б-гу, вам тяжіння Землі поки не вимикали. І якщо будемо дотримуватися шміти й пам’ятати те, про що вона нагадує, то й не вимкнуть, дай Б-г.
(Для довідки. Демонстративне порушення законів природи в ті часи, коли шміта була за законом Тори, полягало в тому, що у шостий рік урожай, зовсім чудесним чином, утричі збільшувався. Щоб вистачило на поточний шостий, наступний сьомий і восьмий, який треба пережити, поки виросте посіяне).
Ну й нарешті, конфіскація врожаю. Тут найважче. Людина може змиритися з тим, що вона сама належить Всевишньому. Тим більше — з тим, що весь світ належить Всевишньому. Але прийняти те, що вона не має повноти прав на те, що САМ ВСЕВИШНІЙ, ніби як, дав їй… це рве серце й зносить дах.
А хоча б раз на сім років позбавлятися даху — це цілком необхідно для душевного здоров’я.

А тепер швиденько співвіднесемо читане монархом під час акеля з трьома аспектами шміти.
Те, що суб’єкт належить своєму Творцеві — про це йдеться у першій частині Шма, присвяченій саме прийняттю нами на себе ярма Небес, як відомо й багаторазово згадано в найрізноманітніших контекстах. Перший аспект.
А в другій частині Шма йдеться про сівбу й жнива, дощі й урожай. І загалом про закони природи як форму прояву Б-жої волі, а не, боронь Боже, як щось, не про нас будь сказано, незалежне. Другий аспект.
Що ж до десятин, то тут усе зовсім зрозуміло. Бо з десятиною та сама історія, що й з урожаєм у шміту: ми корячимося, ми зловживаємо пестицидами, ми наймаємо нелегалів для збору. А коли приходить час насолодитися плодами СВОЄЇ праці, плодами СВОЇХ володінь, Всевишній велить віддати 2% цьому, 10% тому й ще 10% — отому. І ти віддаєш, бо розумієш: усі 100% належать Всевишньому. А твоє діло — віддавати кому Він велить, скільки Він велить. Не забуваючи усміхатися отримувачам. Ось вам і третій аспект.

А завершальний розділ — про монархію. Бо вся ця історія, загалом, про абсолютну монархію, про абсолютну владу Творця над Творінням.
Власне, це ще одна найважливіша ув’язка шміти й акеля.
Вплив шміти й без акеля відчувається у першому році нового циклу: ми(?) їмо плоди, чудесним чином народжені у шостому році попереднього циклу, а врожай нового (восьмого, рахуючи з попереднього циклу) року не маємо права привласнювати (у промислових масштабах). Але це все стосується другого аспекту (земля). А ось те, що стосується самої людини й того, що, певним чином, належить їй, про це у «восьмому» році нагадує тільки постать монарха, у руці якого життя підданих і їхній стан. А якщо немає абсолютного монарха на земному троні (африканські царьки до монархії не мають відношення, як і вся африканська цивілізація до цивілізації), то хоч якесь уявлення про монархію небесну можна отримати тільки з учення хасидизму.
От прийде Машіах — тоді ми тільки й зрозуміємо, як нам його бракувало. І влаштуємо акель на весь світ. З Б-жою допомогою, у наступному, в добрий час, році.

А тим часом десь у Європі чиновники, що займаються фільтрацією нелегалів, вислуховують нескінченні історії про те, що «ми — чистокровні сирійці, просто за час війни всі бабусині документи пропали, а мама, коли відновлювала, записалася мавританкою, щоб в інститут прийняли. Ви ж розумієте, часи були такі…».