Коментар до тижневої глави Тори «Аазіну»

Більшу частину глави Тори «Аазіну» займає пісня Моше. Її називають також «Піснею Аазіну». Наприкінці сказано: «І прийшов Моше і промовив усі слова цієї пісні народові, він і Ошеа, син Нуна».
Раші пояснює, що того дня обоє — і Моше, і Йеошуа — говорили до народу й були наділені владою. Далі Раші ставить запитання: «Чому ж тут він названий (своїм старим іменем) Ошеа, а не Йеошуа?» І відповідає: «Щоб сказати нам, що він не возгордився й, хоча був удостоєний величі, залишився скромним, як і раніше».

Це уточнення Раші має на меті не лише пояснити, чому в даному вірші Йеошуа згадується як Ошеа, хоча сам Моше дав улюбленому учневі нове ім’я. Ставлячи риторичне запитання «Чому ж тут названо його Ошеа?», Раші підкреслює, що нове ім’я учня Моше на той час було «всім відоме».

При цьому робиться ще один наголос: ми читаємо про момент возвеличення Йеошуа, коли він отримує владу духовного провідника свого народу. І попри це, тут вжито його попереднє ім’я, яке, як пише Раші у коментарі до книги Бемідбар (13:6), зовсім не відповідає настільки високому новому статусу. Причиною цього була притаманна Йеошуа скромність, яку він зберіг навіть у такій ситуації.

Людині властиво змінюватися, коли вона досягає вершин влади та відповідальності. Що дивного, якщо, ставши на чолі цілого народу, людина відчуває своєрідну піднесеність? Не обов’язково, що її охоплює егоїзм, але виникає відчуття, що роль вождя вимагає тримати певну дистанцію щодо інших.

А Тора каже нам: попри своє піднесення на вершини влади, Йеошуа залишився «таким самим скромним, як і був». До звеличення він був «помічником Моше», однак навіть після того, як жезл влади перейшов у його руки, Йеошуа залишався далеким від будь-якого самозадоволення.

У цьому — важливий моральний урок. Завдяки своїм якостям ми можемо піднятися, досягти багатства тощо. Але ані багатство, ані піднесення ще не є самі по собі мірилом наших заслуг і якостей. Адже досягнуте нами — зовсім не безумовне свідчення наших достоїнств. Якщо ж ми думаємо інакше — скочуємося до самозадоволення. Тоді як поведінка Йеошуа навчає нас протилежного: саме коли наші заслуги визнані й винагороджені, ми повинні «залишатися скромними, як і раніше».

Тим більше, коли піднесення на вершини призводить до того, що людина стає на чолі цілого народу. Якщо той, хто опинився на вершині влади, заражений самозадоволенням, тоді ця риса його особистості не тільки послабить силу його впливу на оточення, але може статися й так, що всі його дії та зусилля матимуть зворотний ефект. Це важливо усвідомлювати світським лідерам, але ще небезпечніша схильність до самозадоволення для лідера духовного. Бо в цьому випадку ті, хто дивляться на нього «знизу вгору», сповнюються зневагою до його самозадоволення. А тоді вони відвернуться не лише від такої людини, негідної бути духовним лідером, але й від самої Тори. Якщо ж людина, що опинилася на вершині влади, сповнена смирення, як Йеошуа, який бачив себе слугою народу, а не паном, то це може позитивно вплинути на всіх, хто стикається з таким духовним лідером. І в цьому — запорука того, що його вплив зростатиме.

І цей урок доречний у ті дні, коли ми читаємо главу «Аазіну», — майже одразу після новорічного свята Рош га-Шана. У Рош га-Шана євреї вінчають Б-га на царство, проголошуючи Його царем усього світобудови. Зауважмо: сам факт, що цей сутнісний для всього творіння акт здійснюють саме євреї, вказує, наскільки значуща їхня роль у долях нашого світу. Адже саме нам призначено вінчати Б-га Царем царів! І в цьому криється свого роду небезпека: євреї можуть возгордитися тією роллю, яку дав їм Б-г.

І те, що Йеошуа, настільки звеличившись, залишився «таким самим скромним, як був», має багато про що нам нагадувати. Так, нам дано вінчати на царство Б-га, але наслідком цього повинна бути наша найбільша скромність. Бо сказано в «Танії» (ч. IV, послання II), що чим ближче людина до Б-га, тим більше вона усвідомлює дистанцію, яка відділяє її від Нього.

Ця скромність є посудиною для прийняття Його благословення. Саме вона є запорукою нашого добробуту — як духовного, так і матеріального — у прийдешньому році.