
Якщо початок місяця тішрей наповнений покаянням, молитвою та прагненням духовно наблизитися до Всевишнього, то його друга половина має інше завдання — принести Б-жественне світло у повсякденне життя й радіти виконанню заповідей.
У цьому полягає один із головних сенсів Сукоту, який у єврейській традиції називають «часом нашої радості».
Упродовж семи днів Сукоту євреї проводять час і влаштовують трапези у суці — тимчасовій споруді, дах якої вкривають природними матеріалами: гілками, очеретом або листям.
Сука нагадує про чудесний захист Всевишнього під час мандрів єврейського народу пустелею після виходу з Єгипту.
Її духовний сенс виражений у словах Писання: «На всіх шляхах своїх пізнавай Його». Не лише молитва та вивчення Тори, а й звичайні щоденні справи мають бути пов’язані зі Всевишнім. Навіть проста трапеза в суці стає виконанням заповіді.
Одна з найважливіших заповідей Сукоту — міцва чотирьох видів рослин. Разом беруть:
Над ними промовляють особливе благословення. Властивості цих рослин — смак і аромат — символізують вивчення Тори та добрі справи.
Етрог має і приємний смак, і чудовий аромат. Він символізує євреїв, які вивчають Тору та виконують заповіді.
Фініки мають смак, але не мають запаху. Лулав символізує тих, хто вивчає Тору, проте недостатньо виявляє її настанови у добрих справах.
Мирт має приємний аромат, але не має смаку. Він символізує людей, які роблять добрі справи, але недостатньо вивчають Тору.
Верба не має ані смаку, ані запаху. Вона символізує тих, хто поки що не вирізняється ані знанням Тори, ані добрими справами.
Однак заповідь можна виконати лише тоді, коли всі чотири види зібрані разом. У цьому полягає її глибокий сенс: єдність єврейського народу, незалежно від відмінностей між людьми.
Сьомий день Сукоту називається Ошана Раба. Цього дня читають особливі молитви — Ошанот, а сувій Тори, покладений на біму в центрі синагоги, обходять сім разів. Це нагадує про служіння у Єрусалимському Храмі, де коґени цього дня сім разів обходили жертовник.
Також існує особливий звичай із гілками верби — аравот.
Згідно з єврейською традицією, в Ошана Раба остаточно «скріплюється печаткою» вирок, винесений у Рош га-Шана та затверджений у Йом Кіпур.
У Сукот Всевишній судить світ щодо води: скільки дощу випаде протягом року, яким буде врожай і скільки плодів принесуть дерева. Тому Ошана Раба певною мірою нагадує Йом Кіпур: цього дня особливого значення набувають молитва, тшува та щире духовне пробудження.
Холь hа-Моед — буквально «будні свята» — це дні між першим і останнім святковим днем Песаха та Сукота. Вони не мають статусу «йом тов» — повноцінних святкових днів, і тому на них не поширюються всі заборони та закони свята у повній мірі. Водночас Холь hа-Моед залишається частиною самого свята: Песах і Сукот тривають по 7 днів (у діаспорі — 8), і дні Холь hа-Моед називають «напівсвятковими» — з певними обмеженнями.
Зі слів Тори — «Стережи свято маци сім днів» — мудреці Талмуду (трактат Хагіга) вивчили, що в дні Холь hа-Моед заборонено виконувати багато видів роботи. Це стосується як Песаха, так і Сукота.
Більшість авторитетів вважають, що заборона працювати в Холь hа-Моед — постановлення мудреців, хоча деякі рішонім (X–XVI ст.) дотримувалися думки, що певні роботи прямо заборонені Торою.
Робити дозволено лише те, що необхідне для потреб Холь hа-Моед або щоб уникнути значних матеріальних збитків (давар hа-авед).
Назва «будні свята» означає лише те, що вони поступаються за рівнем святості першому і сьомому дню Песаха. Але самі вони теж «моед» — свято.
У Талмуді (Псахім, Макот) сказано: «Той, хто зневажає Холь hа-Моед, подібний до ідолопоклонника». Раші пояснює, що зневага означає роботу, яка заборонена, або відмову зробити святкову трапезу.
Вони називаються «мікра кодеш» — «священне зібрання». У Храмі в ці дні приносили жертву Мусаф.
У книзі «Йесод веШореш hа-Авода» говориться: