Коментарі рав. Шауль-Айзека Андрущака
Тижневий розділ «Ноах», звісно, завершується згадкою про праотця нашого Авраѓама, але основна його частина присвячена, як неважко здогадатися, Ноаху (Рассел Кроу) і ключовим подіям його довгого й непростого життя, знайомого надто багатьом за дуже неточною, хоча й не позбавленою цікавості, кіноверсією.
Лише на будівництво ковчега Ноах витратив (уковчежив?) цілих 120 (сто двадцять, Карле!!!) років життя (див. Раші на Берешит 6:14, мідраш «Леках тов», початок частини «Ноах»).
Незрозуміло лише одне: сил у Ноаха було безмірно, наймати китайців йому ніхто не забороняв, ковчег, якщо подумати, не такий уже й великий і не надто складний у конструкції, то чого ж такого… левіафана Ноах так довго тягнув з виконанням заповіді? Адже всі (а особливо такі, як Ноах) знають, що одна з ознак добре виконаної заповіді — це швидкість.
Кажуть, що головне, що зарахувалося Авраѓаму, коли він приносив у жертву Іцхака, — те, що він «устав рано-вранці», поспішив і не барився. А Ноах перетворює будівництво ковчега на довгобуд. Було б там, що розпилювати — питань не було б. Але Ноах будував за власний рахунок і для себе. І за Божим велінням. Чого ж він так тягнув?
Крім того, що будь-які заповіді треба виконувати з максимальною швидкістю, тут ішлося про створення єдиного можливого засобу порятунку від Потопу — і порятунку всього людства. Ноах не знав, коли почнеться потоп. Ще одна причина поспішати. Але він, навпаки, зволікає, наче випробовує Боже терпіння.
Окреме питання: Раші з цього приводу не каже нічого. Узагалі. Не бачить тут проблеми. Вважає, що тут і п’ятирічній дитині все зрозуміло. Не хотілося б поступатися п’ятирічній дитині.
Не можна сказати, що Ноах зависав в інтернеті чи просто байдикував, бо інтернету ще не було, а той, про кого Тора свідчить, що він був «людиною непорочно праведною» (хай навіть лише «у своїх поколіннях»), не може бути ледарем! Тим більше, що про будівництво ковчега прямо сказано: «І зробив Ноах усе, як повелів йому Б-г» (6:22). Отже, Ноах усе зробив бездоганно. Більше того — це означає, що він затягнув будівництво ковчега… «як повелів йому Б-г»? Нічого собі!
Напрошується солодкавий варіант: мовляв, Ноах пам’ятав, що Всевишній уже пообіцяв грішникам саме сто двадцять років терпіння («І сказав Господь: не буде дух Мій судитися з людиною навіки, бо вона також плоть; і будуть дні її сто двадцять років» (6:3)), і Раші там пише: «До ста двадцяти років буду довготерпеливий до них. Якщо ж вони не повернуться від злодіяння свого — наведу Потоп».
От і не поспішав Ноах із будівництвом, а вивільнений час витрачав на спроби переконати сучасників розкаятися. Тим більше, що, наскільки він знав, якщо розкрутити народ на покаяння, то потопу взагалі не буде (див. Раші на Берешит 7:12). А значить, ковчег не доведеться добудовувати. То навіщо поспішати з тим, що може взагалі не знадобитися?
Гарна теорія, приємна тим, хто замість навчання й роботи над собою любить проводити час у «легкому тріпі», як ті місіонери з нещодавно популярного ролика про «цілувальників Хенка», що гордо називають це «кірувом» чи «мівцоім». І вважають себе молодцями.
Але не сходиться.
По-перше, даючи наказ збудувати ковчег, Всевишній не вказує термінів. А якщо термінів не вказано — значить, термін учора. Це знають усі. Не міг не знати і Ноах.
По-друге, можна було б зрозуміти, якби Ноах то займався місіонерством, то, бачачи, що не вдається, повертався до будівництва ковчега, а потім знову брався за проповіді. Але мідраш і Раші підкреслюють, що Ноах будував ковчег УСІ сто двадцять років. Що це за такий затяжний перформанс?
Очевидна відповідь міститься в продовженні цитованого мідрашу: щоб люди бачили, питали «що це таке?» — і отримували у відповідь правду про насування потопу й покаяння як спосіб уникнути його.
Тобто будівництво ковчега і проповіді Ноаха — це не дві різні місії, а одна: засобом переконання було саме будівництво.
І це не Ноах вигадав — так йому було заповідано. Тому він не міг поквапитися, а мусив працювати у «ритмі італійського страйку». Щоб усі бачили й, можливо, вразилися. Теоретично за сто двадцять років могло б спрацювати.
Але чому ж тоді не просто добудувати ковчег і щоб він стояв готовий — теж би питали?
Залишається визнати: очевидно, саме Божа заповідь про будівництво ковчега включала й підзаповідь, щоб воно тривало сто двадцять років і щоб саме процес будівництва служив проповіддю. Ноах нічого не вигадав. А все зробив, як було велено. Це все пояснює.
Але… чи є в цьому якась логіка, зрозуміла людині?
Ноаху було сказано «зроби собі» (6:14). «Зроби» — тобто зроби ТИ, власноруч. Отже, китайці скасовуються.
Рогачевський гаон пише, що з галахічної точки зору, якщо в заповіді є дієслово «робити», то наказане саме діяння. А якщо «не робити», то заборонене саме діяння, а не його наслідки. Наприклад, сказано «не роби татуювання» — значить, не можна набивати. А ходити з уже набитим — не заборонено.
Повернімося. Ноах мав побудувати ковчег власними силами. Жодних субпідрядників, жодних помічників. Усе сам.
У євреїв, наприклад, завжди є опція доручити виконання заповіді іншому єврею — посланцю, і виконання зарахується замовнику. Хоч самостійне виконання, звісно, вищої якості (див. Кідушин 41а), але краще так, ніж ніяк.
А от у неєвреїв так не працює. Тобто посланців призначати можна, але їхні дії не зараховуються як дії того, хто послав. Ноах був бен-Ноахом, по суті — ав-Ноахом. Тож йому нічого не можна було доручати.
А якщо він усе робив сам, не маючи особливих навичок фізичної праці, то питання міняється: не «чому він тягнув 120 років», а «як він устиг за 120?»
Рогачевський гаон подає два підходи: або заповідь стосувалася самого процесу будівництва, або її суть — щоб ковчег з’явився.
Якщо мета — мати на чому плисти, то байдуже, звідки плавзасіб узявся. А якщо мета — щоб «дивилися і питали», тоді сенс саме в процесі.
Саме це має на увазі Раші, коли пише: «У Всевишнього багато шляхів спасіння. Для чого ж Він утруднив Ноаха будівництвом ковчега? Щоб люди покоління Потопу бачили, як він сто двадцять років цим займається, і питали його: „Навіщо тобі це?“ А він відповідав: „Святий, благословен Він, наведе на світ Потоп“. — Може, вони повернуться зі злого шляху».
Чому ж Всевишній обрав саме такий трудомісткий спосіб? — щоб бачили і питали.
Мідраш згадує альтернативи: забрати Ноаха на Небеса, наприклад. Але Раші цього не цитує, вважаючи, що спасіння має бути природним. Ковчег — найлогічніший варіант.
Тому питання «чому саме ковчег?» у нього не виникає. Його цікавить інше: навіщо самому надриватися? Чому не найняти працівників? Відповідь та сама: «щоб бачили і питали».
Але чому Раші взагалі починає це пояснювати? Адже з прямого змісту Писання цього не видно.
Ймовірно, він аналізує послідовність: спершу опис гріхів, потім — Божий намір знищити грішників, потім — наказ Ноаху будувати ковчег, і лише після цього згадка про Потоп. Отже, наказ будувати ковчег — не просто інструкція для порятунку, а спроба уникнути необхідності знищення.
Відомо, що Раші писав коментарі і до П’ятикнижжя, і до Талмуду. Іноді його тлумачення різняться.
Так і тут: у П’ятикнижжі він пише, що Ноах будував ковчег сам, а в Талмуді (Сукка 52б) — що йому допомагав Шем.
Як це узгодити? Просто. У П’ятикнижжі немає натяку на помічників, зате є натяк на виховну мету. У Талмуді ж ідеться про Ноаха-проповідника, а не про ковчег, який будувався сто двадцять років. Отже, там акцент на результаті — ковчезі, а не процесі.
Рогачевський гаон також пише, що «зроби собі» означає — «зроби зі свого». Тобто Ноах мав будувати з власних матеріалів.
Так само сказано й у галахі про сукку: «зроби собі сукку» — з власних матеріалів.
І в хасидизмі між ковчегом Ноаха і суккою проводять пряму паралель: і той, і та — символ миру. У ковчезі звірі уживалися краще, ніж люди в просторі більшому. А про сукку сказано: «Усі євреї гідні сидіти в одній сукці» (Сукка 27б).
У сукці ми знаходимо ті ж три аспекти, що й у ковчезі:
- саме будівництво — заповідь;
- будують із власного;
- кінцева мета — порятунок тих, хто в ній сидить.
Будівництво сукки — це виконання заповіді, настільки, що за Єрусалимським Талмудом перед початком треба благословити: «Освятивший нас Своїми заповідями і заповідавший робити сукку».
Але сукку можна будувати найманими руками (крім схаха), а заповідь сидіти можна виконати і в чужій сукці.
А ковчег мав бути суто «ноєвим».
Різниця — в особистості Ноаха.
Як відомо, Зоѓар дорікає йому, що, на відміну від Авраѓама, він не молився за своїх сучасників. Тому води Потопу називаються «водами Ноаха».
Ноах проповідував, але без душі — для галочки. Тому його слова не подіяли.
А Моше, який молився за народ, готовий був віддати власне життя — і завдяки цьому отримав заповідь про сукку.
Тому ковчег, призначений лише для Ноаха і його родини, він будував сам і за свій кошт.
А сукку, заповідану на Сінаї, де євреї стали єдиним цілим, можна будувати одне для одного і сидіти одне в одного. Бо завдяки Моше ми — одна сім’я.
І от-от має прийти Машіах. Тоді всі ми, одним народом, сядемо в сукці зі шкіри левіафана і будемо радіти так, що ні в казці сказати, ні пером описати. І тоді ви згадаєте цю тему — і матимете що розповісти сусідам. Тематичне. Про сукку.