Цього року, як і в більшість років, тижневий розділ «Хаєй Сара» читають у суботу, коли благословляють наступний тиждень, місяць Кіслев.
Оскільки в Торі все точно, як у швейцарській аптеці, зрозуміло, що це — не випадковість. І є пряма і безпосередня связь між тим, про що говориться в розділі, і темою місяця.

Точок дотику — як піщинок на небі. Як зірок у морі. Обмежимося чимось одним, найочевиднішим.
Але спочатку треба зрозуміти, а яка вона — тема місяця Кіслев? Про що він?

Як відомо і говорено не раз, ідея єврейського місяця міститься в червоних датах, що припадають на нього. В Нісані — Песах. В Сівані — Шавуот. В Адарі — Пурім. А в Кіслеві — 19 кислева. Ну, і Ханука, звісно. Ханука!

А Ханука — це про що? Здавалося б, риторичне питання? Та ні! Є люди, щиро віруючі клоунам, що запевняють, ніби свято Ханука встановлено на честь «воєнно-політичної перемоги», «здобуття незалежності» тощо. Чому «день перемоги» святкують цілих вісім днів, та ще й запалюванням якихось свічок — це для ентузіастів так, дрібниця. Формулювання Рамбама — тим більше. Рамбам у нас, прости Г-споди, як парасолька: пішов дощ (треба послатися на нібито відвідання ним Храмової гори або на нібито негативне ставлення до містики) — відкриваємо, дощ закінчився (зайшла мова, скажімо, про заповідь завойовувати Землю Обітовану, чи — про те, на честь чого Ханука) — одразу закриваємо і ховаємо подалі, щоб не заважав.

Так от, запам’ятайте. А краще — запишіть. Свято Ханука встановлено на честь дива. Диво полягало в тому, що олива, яку запалили у храмовому світильнику і якої мало вистачити на один день, горіла вісім.

Який стосунок ця історія може мати до тижневого розділу «Хаєй Сара»? Очевидний! У «Хаєй Сара» розповідається про наслідки трагічної кончини праматері Сари. Зокрема — про одруження її єдиного синочка Іцхака. Завдяки якому «І утішення знайшов Іцхак після [утрати] своєї матері» (Берешит, 24:67). Мідраші пояснюють, що утіха була в тому, що Рівка, дружина Іцхака, була копією Сари. За однією версією (трохи дивною, на мій зіпсований погляд) навіть зовні. За іншими — у побутових моментах, типу кухні й інших аспектів турботи про своїх чоловіків. Але головне, звісно, — Рівка демонструвала той самий рівень святості, що й покійна свекруха. На знак цього вона удостоїлася кількох особистих чудес, подібних тим, що свого часу були у Сари. Там цілий список. Хмара над шатром тощо. Нас цікавить лише одне: суботні світильники, які запалювала Рівка (а до неї Сара), і в яких олива була на добу, горіли цілий тиждень, до наступної суботи.

Ось і паралель із Ханукою і ханукальним дивом.

Але тут виникає питання. Якщо диво тривалого горіння оливи було ще за часів праматерів і навіть стало їхньою фірмовою рисою, то чому воно справило таке сенсаційне враження під час Хануки, що на честь нього встановили ціле свято?

Очевидно, є принципова різниця між тим, як і чому тиждень горіла олива в суботніх світильниках праматерів, і тим, як і чому вісім днів горіла олива у храмовому світильнику.

І очевидно, що різниця не кількісна (тут всього тиждень — сім днів, а там цілих вісім!), а якісна. Хотілося б дізнатися, у чому ж вона.

Щоб розібратися, треба спочатку відповісти на зовсім непросте питання: а що собою являло ханукальне диво? Тобто який був його механізм?

У наших святих книгах (зокрема безпосередньо у Шулхан Арухі) пропонуються кілька варіантів.

Перший варіант: дивним чином збільшувалася кількість оливи. То чи в початковому глечику, то чи у самому храмовому світильнику — згадуються обидві версії.

Другий варіант: дивним чином змінилися властивості оливи — вона стала вісім разів менш інтенсивно вигорати. Тобто, на відміну від першого варіанта, де щодня вигорала вся олива, а потім виникала нова порція, тут олива зменшувалася потроху.
Тут теж два варіанти: або денну норму поділили на вісім частин, і кожної вистачило не на восьму частину дня, а на цілий день. Або заправили все одразу, але щодня згорала восьма частина.

Якщо взяти за основу другий варіант (обидва підваріанти), виходить, що і диво Хануки, і те, що було зі світильниками праматерів, мали один і той самий механізм: олива горіла довше, ніж належить за природними властивостями.
А різниця лише в тому, що в Хануку, як уже сказано, олива горіла на день довше. Ну і можна допустити, що в Хануку олива отримувала свої унікальні якості щодня заново. А у праматерів — одразу на весь тиждень.

А от якщо виходити з першої версії, то тут два різні чуда — у праматерів змінювалися характеристики оливи. А в Хануку — збільшувалася її кількість (хоча і тут можна знайти ранній прецедент: олива, яка «перла» у Шунамитки завдяки благословенню Еліші).

У кожного з варіантів — свої труднощі.
Якщо припустити, що в Хануку дивним чином збільшилася кількість оливи, незрозуміло нічого. Адже один з головних принципів виконання заповідей — непереступлення меж природного. Заповіді не терплять чудес і чудесного. Це дві різні історії. Якщо запалити в храмовому світильнику чудесну оливу, заповідь не буде виконана, а значить дія (і диво!) втрачає сенс.

Якщо тільки ми не скажемо, що проблема не в походженні оливи, а у її властивостях (тобто коли говориться «оливкова олива», не мається на увазі, що вона мусить бути саме з олив. Може бути і синтетична. І чудесна. Головне, щоб смак, колір, кислотність, час горіння і т. д. були як у натуральної).

Якщо ж сказати, що диво торкнулося характеристик, незрозуміло з іншого боку. У Торі сказано, що щоденно слід заправляти світильник добовою мірою. Чи означає це, що в дні Хануки ця умова не виконувалася?
До речі, та сама проблема і в іншому варіанті.

Словом, не сходиться. Треба шукати інше пояснення механізму дива.

Наприклад таке: була одна міра оливи. Її і залили в світильник. У точній відповідності з формулюванням заповіді. Олива згоріла добу. Після чого світильник залишився заправлений повною мірою.

І справа не в тому, що олива згорала, а потім (або паралельно) виникала нова. Тоді б з певного моменту горіла б чудесна олива і т. д. Ні. Все було простіше і нескінченно елегантніше: олива одночасно горіла і не горіла. Як неопалима купина. І як ковчег, який мав точні розміри, але не займав місця у Святая Святих.

Йдеться ось про що. Навіть якщо допустити, що олива може мати будь-яке походження, лише б зберігала природні властивості, ясно: критично важливо, щоб процес горіння (заповідь же «запалювати») був природним.
Диво Хануки полягало в поєднанні взаємовиключних процесів: олива горіла природним шляхом, що передбачає згорання. Але водночас — не згорала. Парадокс. А гарне диво за визначенням парадоксальне.

Є ще одна паралель із ковчегом: як він не займав місця саме тому, що абсолютно точно відповідав заповіданим розмірам, так і олива в храмовому світильнику горіла чудесно саме тому, що була запалена у точності за заповіддю.

Отже, три варіанти дива: кількісне, якісне і парадоксальне. У чому різниця?

Якщо справа в тому, що чудо полягало у виникненні додаткових порцій оливи, то воно відбувалося лише в момент їх появи. Як, власне, і в разі якісної зміни. І тільки якщо йдеться про парадоксальний варіант, чудо тривало безперервно всі вісім днів. Що і пояснює восьмиденність свята.

Зрозуміло, усі три форми дива мають аналоги в служінні людини.

Почнемо. «Природне» служіння — це дотримання заповідей у межах нашої натури. «Чудесне» — вихід за ці межі. Самопожертва заради Неба.

«Кількісний» варіант — коли піднесення трапляється лише у стартовий момент. У повсякденному розкладі — це проникнене ранкове «Шма». У ці миті — зарядка батарей. У цей момент відбувається диво. Потім усе йде за інерцією.

«Якісний» — коли відгомін ранкового потрясіння супроводжує весь день. Ні, людина не потрясається весь день. Але слід цього відчутний у всіх діях.

І, нарешті, третій, найвищий рівень — коли весь день проходить у режимі постійного самоподолання. На кожному подиху. Тобто коли диво парадоксальним чином стає рутиною.

Кожен рівень відповідає історичній ситуації.
У мирний час достатньо першого. Перешкоди мінімальні.
Коли темрява згущується — доводиться вмикати ліхтарики, їсти більше фосфору і вивчати хасидизм.
Але це працює лише тоді, коли темрява просто затуляє світло, але не приховує його.
А що робити, коли починає здаватися, що взагалі немає ніякого Б-жественного світла? Бо немає «доказів»?
Тут доводиться братися за перетворення темряви на світло. А це вимагає максимальної концентрації сил і постійного самоподолання. Бо щоб творити чудеса (а чи є більше диво, ніж перетворення темряви на світло?) — треба самому стати дивом. Втіленням самопожертви.

Очевидно, що за умов перед Ханукою був потрібен саме третій рівень служіння. Тому природно, що й ханукальне диво було «парадоксальним». Символіка!

І, звісно, ще очевидніше це в подіях 19 кислева: і непроглядна ніч напередодні, і абсолютна самовідданість хасидського служіння, і парадоксальність дива — з одного боку чудесного, а з іншого — одягнутого в буденність.

Отже, зв’язок між розділом «Хаєй Сара» і місяцем Кіслев у тому, що і там, і там було диво надприродно тривалого горіння оливи. Але якщо у праматерів йшлося про чудесне примноження оливи у світильнику (адже тоді мудреці ще не постановили запалювати суботні свічки), то в Хануку олива горіла і не згорала. Ось і різниця.

Ось-ось прийде Машиах, і постійне горіння — служіння Всевишньому всім серцем, усією душею і всіма силами — стане для нас природним, як дихання. І все це доведеться випускати у свисток, бо саме служіння стане недоступним — через те, що вже не вимагатиме внутрішнього зусилля. А ще колись запропонували випити за те, щоб наші можливості відповідали нашим потребам. Ось і дожартувалися. Добре хоч кілька годин залишилося, щоб по-максимуму прибрати «хвости».