Коментар рава Шауля-Айзека Андрущака до тижневої глави «Ваєце»
Тижнева глава «Ваєце» присвячена головним чином і майже виключно подробицям історії про те, як Яаков ходив до Харану по одну дружину, а повернувся з чотирма.
Точніше, не повернувся, а вирушив у зворотний шлях. Повернувся він уже в наступній главі. А в «Ваєце» (32:2) сказано лише, що після того, як розбіжності з тестем Лаваном, не без божественного втручання, були вирішені, «Яаков пішов своїм шляхом, і зустріли його ангели Божі».
Існує відомий хабадський звичай — після завершення свята Сімхат Тора і, особливо, наприкінці суботи, коли читають розділ «Берешит» (різниця між цими датами — кілька днів), промовляти: «А Яаков пішов своїм шляхом» (ангелів уголос не згадують, але мають на думці). Цей звичай ґрунтується на словах Любавицьких Ребе, які неодноразово пояснювали, що після завершення циклу осінніх свят (від Рош га-Шана, через Дні Трепету, Йом-Кіпур, Суккот, Шміні-Ацерет до Сімхат-Тора включно) починається (і триває до наступного Рош га-Шана) період, специфіку єврейського служіння в якому ідеально відображають саме ці слова Писання: «А Яаков пішов своїм шляхом».
Пояснення, якщо коротко, зводяться до того, що впродовж місяця Тішрей (точніше, від Рош га-Шана до Сімхат-Тора) єврей перебуває у чудовому духовному оазисі: постійно виконує різні важливі, цікаві, піднесені заповіді, проводить багато часу в синагозі, молиться і вивчає Тору набагато більше, ніж зазвичай. А згори на нього проливаються потоки святості, благодаті й інших поживних речовин для його божественної душі.
Говорячи звичною мовою, єврей потрапляє до духовного санаторію. Або, якщо хочете, профілакторію. Хотілося б, звісно, додати «будинок відпочинку», але відпочивати будемо в іншому світі, як кажуть, а в цей наші душі послані для важкої праці. Особливо у свята. І зовсім каторжної — у суботу.
Отже, санаторій: зміна декорацій, нові враження, атмосфера, процедури, дієти, танці — усе, як прописав лікар.
Постає питання — для чого профком витрачає народні гроші на ці путівки? Якщо людина хвора, її треба везти до лікарні. А санаторії навіщо? Забаганка!
А санаторії, друзі, потрібні навіть не стільки для «відновлення», скільки для того, щоб людина набралася сил (насамперед душевних), аби повернутися до повноцінної праці на будівництві світлого майбутнього.
Саме за таким принципом працює Тішрей. Ми набираємося духовних сил. Як кажуть автомобілісти (сам я не воджу), «підзаряджаємо акумулятори» — щоб мати енергію рухатися вперед увесь рік. До наступної «заправки Тішрей» або до наступного «заїзду в санаторій Тішрей».
А коли Тішрей — череда свят, духовний санаторій — закінчується, Яаков вирушає у свій шлях. Через Велику пустелю буднів, де духовності — кілька крапель, і ті — лише вранці, на верблюжих колючках конденсуються. А ти, як верблюд, із горбами, наповненими духовністю, — своїм шляхом.
Що означає «своїм шляхом»?
По-перше, це — «за своїми справами», «до своєї мети».
А по-друге — це шлях «свій» у тому сенсі, що це людський шлях. Не птаха в небі й не змії серед каміння. Як сказав би мудрий цар Шломо, а якщо перекласти на мову колись славної, а нині остаточно з’їхавшої з глузду Юнни Моріц (кажуть, вона просто переказала англійське), — «Люди носять капелюхи й пальто, коти часто ходять без одежі».
Інакше кажучи, людське життя влаштоване так, що одинадцять місяців на рік у звичайної, працюючої людини на молитву, навчання й заповіді залишається від сили кілька годин. І це — часу. А сил — на 7–8 хвилин чистого служіння. Бо поки вдягнеш капелюха й пальто, виконаєш усе, що від тебе чекає суспільство (а також ближчі), — вже пора спати.
Отже, «своїм шляхом» означає жити як людина, а не як ангел: ходити в туалет, потіти (не лише там), сякатися, напружуватися, віджиматися, їсти. Потім знову бігти до туалету. Бо «вхід Начала закритий кінчиком його ж власного Кінця». Така собі кумедна кабалістична конфігурація.
І при цьому («втретє»), «своїм шляхом» — це своїм специфічним шляхом. Адже йдеться не про когось іншого, не про Васю Пупкіна і навіть не про Олександра Сергійовича Пушкіна, а про нашого праотця Яакова. А отже, і про нас — його нащадків, «громаду синів Яакова», які йдуть його слідами.
Це означає, що куди б ми не йшли і якою б долиною смертної тіні не пролягав наш шлях, ми продовжуємо служити Творцю на повну. Як сказано в Притчах (3:6): «На всіх шляхах твоїх пізнавай Його».
Таким чином, сенс звичаю проголошувати після останньої суботи Тішрея «А Яаков пішов своїм шляхом» полягає в тому, щоб нагадати собі: вирушаючи в дорогу, наповнені силою, здобутою під час свят, ми маємо використати її так, щоб це був «свій шлях» нащадків Яакова — людей, але не «нормальних», а саме єврейських, істинно єврейських.
Постає питання: якщо наші святі ребе обрали саме ці слова Писання, щоб описати духовний перехід від атмосфери Тішрея до атмосфери «великої дороги», то зв’язок між ними глибший, ніж поверхові аналогії. Адже ХАБАД — це завжди глибинне буріння ідей і образів.
Хотілося б зазирнути глибше.
На перший погляд, «свій шлях», яким іде Яаков, зустрічаючи по дорозі ангелів, — це шлях із Харану до Землі Обітованої. А при чому тут шлях із Тішрея в будні? Де тут паралель?
І навіть навпаки: Яаков — із Харану (будні, відсутність святості) до Землі Святої (святість). А ми, промовляючи «А Яаков пішов своїм шляхом», — від святості (Тішрей) у будні. Де тут зв’язок?
Щоб знайти відповідь, треба згадати контекст, у якому сказано ці слова. Яаков уже пішов від Лавана, розстався з ним, залишив володіння зла. На півдорозі (умовно кажучи) він мусив зупинитися, перегрупуватися, знову зустрітися обличчям до обличчя зі злом (вже на нейтральній території), досягти порозуміння (справжнє зло дивовижно конструктивне, коли йому це вигідно). І лише після цього «Яаков пішов своїм шляхом».
Навіщо потрібна була історія з переслідуванням Лавана? Ангел міг би з’явитися Лавану ще до відходу Яакова, попередити його — і все.
У хасидизмі пояснюється, що ця зустріч була потрібна, щоб Яаков отримав сили для майбутньої зустрічі з Ейсавом.
Великий Магід із Межиріча пояснює: Яаков прийшов до Лавана в Харан, зібрав там усі іскри святості, усі «літери Тори», які зміг, і пішов. Але не все зібрав — частину не міг дістати.
Лаван, хоч і хотів би привласнити те, що належить Яакову, однак «літери Тори» для нього — джерело дискомфорту, навіть загроза існуванню. Бо Лаван — це уособлення брехні, а Тора — істина.
Тому Лаван женеться за Яаковом, щоб повернути йому ті іскри святості, від яких прагне позбутися. І з цих «іскор» складено опис їхньої зустрічі.
Якщо Яаков спустився до Харану, щоб зібрати іскри, то чому «пішов, не добравши»? Зібрав би все й тоді пішов!
Відповідь очевидна. Іскри бувають двох видів:
- ті, що Яаков міг зібрати сам — він їх зібрав усі;
- ті, що міг зібрати лише Лаван. І єдиний спосіб змусити його це зробити — рушити в дорогу. Щоб він злякався, що залишиться без свого добра, і кинувся навздогін.
Для ясності проведімо паралель із заповідями. Більшість заповідей вимагає нашої участі — розуму, емоцій, наміру. Це ті «іскри», які ми збираємо власними силами.
А є заповіді, які можна виконати лише «випадково» — наприклад, забути сніп у полі. Якщо забув спеціально — не рахується.
Так само Лаван наприкінці глави «Ваєце» виконує роль «склерозу» Яакова, женучись за ним із тими іскрами, які той свідомо не міг зібрати — бо так вони не збираються.
Чому саме Лаван може дотягнутися туди, куди Яаков не може?
Лаван — це уособлення брехні. У нашому світі брехня — руйнівна сила, але у своєму духовному прообразі це настільки високий рівень божественного, на якому істина й брехня не мають значення, бо саме творіння — незначне.
З цього рівня походить знамените божественне всепрощення.
Це не байдужість до нас, а до наших вчинків. Нас люблять безумовно.
А коли спрацьовує цей механізм всепрощення? У кульмінаційний момент Тішрея — Йом-Кіпур.
Повертаючись до сюжету: на шляху до Землі Обітованої Яаков мав зустріти Ейсава — ще одну форму зла, більш земну, а тому небезпечнішу.
Та завдяки тому, що Яаков не просто пішов від Лавана, а змусив його гнатися за собою й повернути іскри святості, він набув імунітету. Цього не досить, щоб «витрусити» іскри з Ейсава, але досить, щоб не дозволити йому взяти контроль над ситуацією.
Отже, у розділі «Ваєце»:
— Яаков іде до Харану (як елуцьке наближення до Всевишнього);
— зустріч із Рівкою й період очікування (дні сліхот);
— шлюб(и) — Рош га-Шана;
— життя в Лавана й відхід від нього — Дні Трепету;
— фінальна зустріч і передача іскор — Йом-Кіпур;
— обійми — Суккот;
— поцілунки — Шміні-Ацерет, Сімхат-Тора.
І далі — «Яаков іде своїм шляхом».
На цьому шляху він зустріне ангелів, але йде до Ейсава.
Так само після свят кожен єврей вирушає у свій шлях, заряджений, сповнений рішучості не дати «дядькові Ейсаву» збити його, не застрягти в чужій колії й уникнути усіх небезпек дороги.
Отже, аналогія повна:
відправна точка — вершина духовності (розкриття Лавана),
мета — зустріч з Ейсавом (матеріальність світу),
а подолавши її — прихід до Землі Обітованої.
Ось-ось прийде Машиах і зробить з Ейсавом те, чого не робив Яаков із Лаваном. Цього видовища ми чекаємо вже четверте тисячоліття.
А я, боюся, відволікусь — дуже хочеться побачити, що буде з Ішмаелем. Під прекрасну пісню Френка Сінатри «My Way».