Коментарі рава Шауля-Айзека Андрущака до тижневої глави Тори «Ваєшев»

У тижневому розділі «Ваєшев» розповідається про те, що сталося з нашим праотцем Яаковом, коли він спробував пожити спокійно й мирно. Та тільки-но він про це подумав — почалося таке, що йому стало сумно за «немирними» часами.

На загальному тлі подій, описаних у розділі, історія взаємин Йеѓуди з Тамар на перший погляд виглядає як мила комедія непорозумінь, вставлена, прости Господи, для розрядки. Тим більше, що закінчується все щасливо. Але якщо вдуматися, то можна побачити, що там справжня драма — з усіх боків. Тим, хто шукає легкого сюжету, краще було б залишитися в домі Яакова, який оплакував зниклого Йосефа. Там веселіше.

Ми не будемо зазирати в душу ні до Йеѓуди, ні до Тамар, ні до Шели (хлопець був у неї закоханий, будував плани, а тут рідний батько перейшов йому дорогу таким несподіваним чином, що в його віці від такого й у відчай можна впасти). Спробуймо розібратися в простому, технічному питанні. Як відомо, Тамар зібралися спалити. І вона, як відомо, була готова згоріти, аби не скомпрометувати улюблену людину.

Виникає питання: з якої причини — спалювати? Чому саме спалення?

Раші, коментуючи цей момент, пише: «Ефраїм Макшаа від імені рабі Меїра говорив: “Вона була дочкою Шема, священнослужителя, тому її засудили до спалення”» (Берешит, 38:24). Чому «тому»? Бо у розділі «Емор» (Ваїкра, 21:9) сказано: «Якщо дочка священнослужителя зганьбить себе розпустою, батька свого вона ганьбить — на вогні спалена буде». Але там ідеться про дочку коѓена, після дарування Тори! А Шем і його дочка Тамар — лише нащадки Ноаха. Яке «священство»? Добровільне, не формально заповідане Всевишнім. Отже, на якій підставі — спалення?

Ми знаємо, що праотці дотримувалися всіх заповідей, які потім були дані на Синаї, але робили це добровільно, з власної ініціативи. Тамар цього на себе не приймала.

Після Потопу людство, вражене побаченим, вирішило жити побожніше й запровадило певні норми для збереження моралі, щоб уникнути нової деградації. Ці закони народи світу шанували ревніше, ніж сім заповідей синів Ноаха — часто навіть не усвідомлюючи цього.

Отже, чому Тамар збиралися спалити? Вона не єврейка, її батько не коѓен, вона вдова, не заміжня. Йеѓуда не хотів віддати їй Шелу, бо вважав, що вона «чорна вдова» — її чоловіки помирають, тож заповідь левіратного шлюбу (ібум) нібито нездійсненна. Вона вільна жінка. Навіть якби вона була єврейкою й дочкою коѓена — спалювати її було б ні за що.

Раші прямо зазначає: «Якщо дочка священнослужителя зганьбить себе, — тобто вже перебуваючи у шлюбі або після заручин». А Тамар вільна.

Радак припускає, що вдова, якій належить левіратний шлюб, прирівнювалася до заміжньої, але в нашому випадку навіть це не підходить. Раші ніде не говорить, що така вдова має статус заміжньої в юридичному сенсі.

Натомість він наводить два тлумачення фіналу історії: «Одні кажуть: Йеѓуда більше не мав із нею стосунків. Інші кажуть: не розлучався з нею». Якщо друге тлумачення можливе, то значить, це не було забороненим союзом.

Адже саме від цього зв’язку народився предок царя Давида, засновника вічної царської династії, з якої вийде праведний Машиах. Хіба могло початися щось таке святе з гріха чи випадкової помилки? Звісно, ні.

Отже, Тамар була для Йеѓуди дозволеною жінкою. Вона не була заміжня, не потребувала левіратного шлюбу, здійснила омовіння в мікві — як описано в мідраші Танхума.

Можна запитати: але ж Йеѓуда дотримувався всіх заповідей, тож мав би враховувати і заборону на шлюб із невісткою (Ваїкра, 18:8)?
Раші пояснює, що ця заборона діє лише щодо вдови батька, а не щодо інших родинних зв’язків після смерті чоловіка. Крім того, Тора каже: «Хто ляже зі своєю невісткою — смерть обом, бо вони зробили мерзоту». І Раші пояснює: «мерзота» — це змішання насіння батька й сина. Але в нашому випадку синівське насіння ніколи не потрапляло в лоно Тамар — Ер і Онан, як відомо, уникали цього.

Отже, навіть попри формальне споріднення, ніякого порушення не було.

Повернімось до головного питання: якщо все настільки бездоганно, за що її хотіли спалити? Ймовірно, судді Тамар керувалися не Торою, а звичаями свого часу — законом народів, які суворо карали «розпусних дочок священнослужителів».

Але чому після того, як з’ясувалося, що її «гріх» — це стосунки з самим Йеѓудою, вирок скасували? Бо звинувачення звучало як «зона» — блудниця, тобто жінка, доступна всім. Тамар же мала стосунки лише з одним чоловіком — це не «зона».

Таким чином, звинувачення було зняте, а сама історія отримала інший сенс.

І ще деталь: Раші рідко наводить імена мудреців просто так. Якщо він згадує, що це слова Ефраїма Макшаа від імені рабі Меїра, значить, у цьому є додатковий підтекст.

Ефраїм Макшаа від імені рабі Меїра також говорив, що пророк Овадья пророкував про падіння Едома саме тому, що він був гером з ідумеїв — тобто колишнім ідумеєм, який навернувся. Як кажуть, дерево рубають сокирою з того самого дерева. Навіть після гіюру його корені мають значення — кров не вода.

Тож і в історії з Тамар — навіть через покоління її все ще сприймали як дочку Шема.

Крім того, рабі Меїр через Ефраїма Макшаа казав, що Авраѓам не дав ангелам їсти мацу, бо тісто, яке місила Сара, стало нечистим, і навіть гості в його домі мали дотримуватися встановлених ним правил.

Звідси випливає, що Тамар, живучи в домі Йеѓуди, повинна була поводитися «як личить дочці священнослужителя Шема». Тому до неї й ставилися відповідно.

Нарешті — духовний сенс.

Коѓен у символічному вимірі — це Всевишній, святість. Дочка коѓена — єврейська душа, пов’язана з Ним. Іноді душа, прагнучи виконати волю Отця Небесного, заходить надто далеко, забуваючи, хто вона. У цей момент їй необхідно зустріти свого Йеѓуду (від слова ѓодаа — «визнання», «прийняття»). Це повернення до себе, до істинної суті, може бути схожим на вогонь любові, який ледь не спалює, але водночас очищає. Якщо горіти любов’ю, не згораючи, — народжується Машиах, тобто визволення.

Те, що у Йеѓуди й Тамар зайняло кілька місяців, у нас триває вже тисячоліттями. Але процес іде. З появою хасидизму ми почали «диміти», з появою ХАБАДа — «іскритися». Тепер залишилося лише — прийти Машиаху. Уже час.

Коли він прийде, ми виконаємо пророцтво Овадьї й із чистим серцем увійдемо в світле майбутнє.