На початку тижневого розділу «Ваїгаш» Раші цитує слова Писання «і підступив до нього… слово в вуха мого пана» і так коментує їх: «Нехай же мої слова проникнуть у твої вуха».

Постає питання: а що незрозумілого в словах Писання настільки, що потрібен коментар Раші? І що цей коментар додає до розуміння слів Писання?
Деякі класичні коментатори Раші вважають, що загальноприйняте значення звороту «говорити в вуха» тощо — це «говорити на вухо». І Раші вважає за потрібне пояснити, що в цьому випадку йдеться про інше. Адже не личить прибульцеві-приблуді пхати свого язика у вухо заступникові фараона. Тож тут ідеться про інше. Про наполегливість Єгуди тощо.

Усе було б добре. Але річ у тім, що вище в Писанні вже фігурував вислів «говорити в вуха». Щонайменше двічі. Коли Авімелех говорив зі своїми людьми (20:8) і коли Ефрон говорив зі своїми (23:10). І як із загальних міркувань, так і з контексту зрозуміло, що і той, і інший говорили «в вуха» своїх слухачів громовими голосами, а не шепотіли на вуха. Але ні там, ні там Раші не вважає за потрібне пояснювати, що вони переконують, а не шепочуть. А тут — вважав за потрібне! У чому різниця?

І ще одне питання. На перший погляд, Раші пояснює зміст слів «слово в вуха мого пана». Навіщо ж він цитує як коментовані й слова «і підступив до нього»?

Далі Раші цитує слова «і нехай не спалахне твій гнів» і пояснює: «Звідси робиш висновок, що [Єгуда] говорив з ним суворо».
У наступному коментарі Раші пояснює, у чому саме полягала суворість слів Єгуди. Як НЕочевидний, непрямий, наведений мідрашами зміст його слів. Тобто сам Раші вважає, що слова у своєму прямому значенні суворими не виглядають. Можливо, тому йому важливо підкреслити, що вказівка на те, що промови були (по суті, якщо не за формою) суворими, міститься в попередньому вірші («ЗВІДСИ робиш висновок») тощо.

Тобто через те, що «звідси» випливає, що слова були суворими, далі Раші змушений залучити мідраш, щоб знайти в них цю суворість.
Це зрозуміло. Але незрозуміло ось що. Чому Раші пише «звідси робиш висновок», а не обмежується лаконічним «отже» чи подібним? Тобто зрозуміло, що те, що Єгуда говорив з Йосефом суворо, не є очевидним, але випливає зі слів його прохання «не гнівитися». Але з того, що Раші додає це «звідси», випливає, що, на його думку, саме звідси, а не звідкись іще. Звідки саме і чому Раші важливо це підкреслити?

Отже так.
І Авімелех, і Ефрон говорять «у вуха» багатьом людям. Тож значення слів «говорив у вуха» в їхньому випадку очевидне — «доносив свою думку до всіх слухачів». Це настільки очевидно, що Раші справді нічого пояснювати. Він і не пояснює!

А от Єгуда говорив особисто з Йосефом, і той не міг його не чути й не слухати. Особливо після того, як Писання підкреслило (і Раші підкреслив ще раз, процитувавши: «і підступив до нього»). До того, хто підступив, спробуй не дослухатися!
То навіщо ж уточнювати, що Єгуда говорив «у вуха» Йосефа?

Відповідає Раші: Єгуда не просто звертався особисто до Йосефа. Він звертався до Йосефа таким чином, що той не міг не вняти його словам. Щоб вони опинилися у вухах Йосефа. І щоб Йосеф змінив своє рішення.

Отже, Раші цитує слова «і підступив» для того, щоб указати нам, що буквальне значення слів «слово в вухах пана тощо» є очевидним і не потребувало б пояснення, якби не мало додаткового значення — «достукатися».
Потім Раші переходить до «звідси ти робиш висновок».

Річ у тім, що у вірші використано дієслово «говорити» («ледабер»). Раші в кількох місцях пояснює, що це дієслово завжди вказує на владний (?) тон виголошуваних слів.
Тому Раші доводиться уточнити: ЗВІДСИ, а не з того, що використано дієслово «говорити», ми робимо висновок, що розмова була непростою.

А, до речі, чому, власне, звідси, а не звідти?
Річ у тім, що «ледабер» вказує на намір мовця вплинути на слухача. Або слухачів. Але впливати можна по-різному: окриком, шипінням, сльозами, насмішкою, патетикою і ще багато чим. Аби тільки вплинути в бажаному напрямку. А нам (тобто Раші) потрібен був доказ того, що тон Єгуди був саме жорстким і ніяким іншим. І цей доказ знайшовся у словах «і нехай не спалахне твій гнів». З яких випливає, що Єгуда, взагалі-то, розумів, що напрошується.

Виникає питання: про що собі думав Єгуда? Він говорить із заступником фараона. На кону — життя і свобода Біньяміна. І Єгуда обирає різкий, загрозливий, провокативний тон. Чи розумно це? І добре б іще на тому етапі розмови, коли стає зрозуміло, що бійки не уникнути. Але починати з цього?
Відповідь очевидна: тактиками користуються тоді, коли йдеться про щось, хай навіть дуже важливе, але тільки не життєво важливе. Тоді потрібно й можна діяти раціонально.
Але коли йдеться про те, без чого людині не жити, мозок вимикається. Як то кажуть, коли справді боляче — кричать (а якщо вірити Штірліцу, то кричать ще й рідною мовою!). І це справляє своє враження. Коли друга сторона бачить, що справа для партнера настільки важлива, що той перестає мислити раціонально, вона розуміє, що саме час поступитися. (До речі, останнім часом така безбашенна манера вести справи стає дедалі моднішою у великій міжнародній політиці. Буде весело!).

Чого ми навчаємося з цієї історії? Того, що коли йдеться про те, щоб не залишити одну єврейську дитину в лапах «міцрим», хай навіть це лапи заступника фараона, — саме час втрачати голову і трощити крамницю. І якщо буянити не жартома, то результат перевершить усі очікування. Бо «не зможе стриматися Йосеф». І нас окропить золотим дощем (у доброму сенсі слова). Як сказано: «І дам Я вам найкраще (на) землі Міцраїму, і будете їсти тук землі» (45:18).

А якщо говорити чесно, то ж ми розуміємо: з ким би не говорив єврей, він говорить зі своїм Творцем! Так от, коли йдеться про щось життєво важливе, потрібно перти на Небеса танком. Брати на горло. І не злазити, поки «небесний Йосеф» не зламається.
А що може бути важливішим для єврея, ніж прихід Машиаха?
Ні, звісно, судячи з теревенів у мережі, важливішим є практично все. Але це — суто поверхове враження. Насправді все саме так, як я зазначив у своєму риторичному запитанні.
Так, Машиах у будь-якому разі прийде з хвилини на хвилину. Але в решту секунд іще можна примазатися до справи його приходу. Не втрачайте свій шанс! 

Коментар рабина Шауля Айзека Андрущака