Коментар рабина Шауля-Айзека Андрущака до тижневої глави Тори "Шмот"

Моше, намагаючись відмовити Всевишнього посилати до синів Ізраїлю саме його, Моше, пропонує: «Пошли через того, кого Ти зазвичай посилаєш» (Шмот 4:13). На перший погляд, Моше не пропонує нікого конкретного. Хай іде будь-хто, аби тільки Моше не довелося робити це самому.

Але це лише на перший погляд. А на другий — мідраш («Леках Тов») пояснює, що Моше пропонував послати до Міцраїму Машиаха. Того самого, на прихід якого ми досі чекаємо — ось-ось, з хвилини на хвилину.

Та Всевишній цю пропозицію відхилив. І до Міцраїму був посланий саме Моше, як і було задумано від початку.

Проте сам факт того, що Моше пропонував на свою посаду кандидатуру Машиаха, з усією очевидністю свідчить: у принципі (саме в принципі!) Машиах на цю роль підходив. У його висуненні не було нічого безглуздого чи недоречного. Навпаки — в чомусь він був навіть бажанішим за Моше (принаймні, на думку самого Моше).

Тепер зробімо наступний крок. Якщо Машиах, як і Моше, в принципі підходив на роль визволителя синів Ізраїлю з Міцраїму, і лише вільний вибір Всевишнього запобіг їхній «рокіровці», це означає, що між Моше і Машиахом є щось спільне. І не щось одне — а багато спільного. Багато того, з чого й творять визволителів.

В іншому мідраші («Шмот Раба») сказано: «Моше — він перший визволитель. І він же — останній». І зрозуміло, що йдеться не про те, що сам Моше з’явиться наприкінці днів, щоб розгрібати всю цю кашу з Трампом, Асадом, Путіним і, хай не буде згаданий поруч із ними, Ноні Мозесом. Чому не сам? Бо Моше — з коліна Леві, а Машиах, за законом, має бути з коліна Єгуди.

То що ж означає: «він же — останній визволитель»? Очевидно, те, що Машиах зможе впоратися зі своїм завданням насамперед завдяки тому, що він буде надзвичайно сильним у Торі. Саме цю рису Рамбам (єдиний, хто удостоївся систематизувати закони Машиаха) зазначає першою. А Тора — це Тора Моше.

Інакше кажучи, Машиах зможе принести нам визволення завдяки тому, що Моше отримав для нас на Синаї Тору і передав її нам тощо. (А не тому, що він вивів нас із Міцраїму — як ви, певно, вже встигли подумати.)

На зв’язок між Машиахом і Моше вказують і гематрії (о-о-о! Гематрії! Кабала!). Гематрія слів «прийде Шіло» (це про Машиаха, Берешит 49:10) дорівнює гемат­рії слова «Машиах». А гематрія слова «Шіло» дорівнює гемат­рії імені «Моше». Тобто Шіло — це, у певному сенсі, Моше. А «прихід Шіло» — це Машиах. Отже, Машиах — це розкриття Моше на новому, явному («поверхневому», у доброму сенсі слова) рівні.

До цього додамо відому бесіду Шостого Любавицького Ребе, Ребе Раяца, в якій він пояснює, що гематрія слова «прийде» дорівнює гемат­рії слова «один». А сума гемат­рій слів «один» і «Моше» дорівнює гемат­рії слова «Машиах». І це означає, що прихід Машиаха стане результатом служіння, спрямованого на виявлення Б-жественної єдності, такої, як вона виражається і проявляється у Творінні. Сили для такого служіння ми отримуємо від Моше. І в результаті (Моше + єдність, «один») приходить Машиах. Арифметично!

Спробуймо зрозуміти, як це працює.

Спочатку Всевишній створив світ досконалим і ідеальним. А потім Адам і Хава трохи «побавилися» (гріх Дерева Пізнання) — і все зіпсувалося. Через деякий час Всевишній дарував єврейському народові Тору. І світ, на честь цього, знову було повернено до початкового стану досконалості й ідеалу. Але євреї поспішили згрішити гріхом золотого тельця — і все знову опинилося в руїнах. Наступна зупинка — прихід Машиаха, коли світ утретє повернеться до стану досконалості й ідеалу — і вже не дасть нічого зіпсувати.

Як пояснюється у вченні хасидизму, будь-яке «падіння» насправді є лише попереднім, підготовчим етапом наступного «підйому». За визначенням — більшого, ніж попередній «підйом», після якого сталося «падіння».

Якщо так, то виходить, що внаслідок дарування Тори світ піднявся на вищий рівень досконалості, ніж той, на якому він перебував після шести днів Творіння. І так само очевидно, що досконалість світу в часи Машиаха перевершить ту, яка була в момент дарування Тори — як за рівнем Б-жественного світла, що наповнює світ, так і за рівнем служіння синів Ізраїлю.

Ми наочно бачимо це на прикладі дарування Тори. І до неї були заповіді, і було їх виконання. Але хіба це можна порівнювати?
Та й що вже казати про різницю в рівні служіння самих синів Ізраїлю до і після того, як вони стали обраним народом і царством служителів! Факт: навіть «падіння» (гріх поклоніння золотому тельцю) не змогло істотно вплинути на їхній новий рівень. Вони так і залишилися Б-жественно обраними й високодуховними — попри те, що заплямувалися.

Про часи Машиаха сказано у святій «Танії» (розділ 36), що те, чого євреї удостоїлися під час дарування Тори (включно зі здатністю бачити прояви святості матеріальними очима), було лише слабким відблиском того, чого ми удостоїмося з приходом Машиаха — після того, як він покаже нам, як насправді слід вивчати Тору.

Це буде настільки якісно новий рівень — і в розкритті самої Тори як об’єкта, і в нас, як у тих, хто її вивчає, — що пророк не знаходить інших слів, окрім «новий союз», «нова Тора». І цим мимоволі вводить в оману покоління й покоління язичників, які розуміють ці слова буквально і бігають зі своїми фальшивими «новими заповітами».

Найповніше уявлення про масштаб майбутнього «підйому» дає глибина «падіння». Згадаймо, які жахи довелося пережити синам Ізраїлю в Міцраїмі, поки за ними не прийшов Моше. І як стрімко вони злетіли з самого дна — до підніжжя гори Синай! Усього за п’ятдесят днів.

Історія нашого вигнання триває щонайменше вдесятеро довше. Мірятися стражданнями не будемо, але, якщо говорити відверто, ми витерпіли значно більше. Згадуємо про це лише для того, щоб прикинути, як високо нас ось-ось підкине. Аби в вирішальний момент не запаморочилася голова!

І зрозуміло, що сенс «падіння» не лише й не стільки в створенні «розгону». А в тому, що наші зусилля, докладені там, на дні, перетворюють і світ, і нас самих, піднімаючи нас, виштовхуючи вгору й підносячись разом із нами.

Щодо згаданого служіння на рівні розкриття Б-жественної єдності, як вона проявляється у творінні, є відоме запитання: чому в «Шма» сказано, що Всевишній «один», а не «єдиний»? Хіба «єдиний» не точніше передає ідею монотеїзму, ніж «один», який ніби припускає існування «других» і «третіх»?

Відповідь проста. Справжня єдність Всевишнього проявляється не там, де немає нічого, крім Нього. А там, де існує множинність творінь, рівнів творіння, світів — і в усіх них відчутно й очевидно проявляється те, що все це є єдиним цілісним проявом Єдиного Творця.

Слово «один» в івриті складається з трьох літер. Гематрія першої — 1, другої — 8, третьої — 4. У мідрашах пояснюється, що це натяк на те, що в усіх чотирьох вимірах, на всіх восьми рівнях творіння (сім небес і цей світ) має відчуватися й проявлятися, що Г-сподь — один. Як? Поки що — через «Шма» єврея. А коли прийде Машиах — ми побачимо це на власні очі, без жодних зусиль. Хоча, як ми знаємо, відсутність необхідності докладати зусиль — це зовсім не завжди солодко, якщо замислитися.

Світ до приходу Машиаха влаштований так, щоб приховувати Б-жественну присутність. І лише євреї, через виконання заповідей і вивчення Тори, розсіюють завісу цього приховування й виявляють справжню духовну природу світобудови. Причому Тора є не лише інструментом перетворення світу, а насамперед джерелом сил для цього перетворення.

Мідраші пояснюють, що в сам момент дарування Тори наш світ у своєму «самовідчутті» перестав існувати — залишилася лише Б-жа воля, яка його творить. Це швидко минуло. Але слід залишився. Пам’ять залишилася. Світ не лише пам’ятає цей стан самозречення й небуття, а й прагне до нього. Так само, як ми, нащадки Адама і Хави, інстинктивно прагнемо до Еденського саду, де було так добре. І саме це підсвідоме прагнення світу дозволяє нам потроху, крок за кроком, рухати його в напрямку його мрії — не зустрічаючи справжнього опору.

Так ми зробили повне коло й повернулися туди, звідки почали: «Моше» (дарування Тори) і «один» (служіння, спрямоване на розкриття Б-жественної єдності у світі) в сумі своїх гемат­рій дають «Машиах». Тобто спільні зусилля Моше і всіх наступних поколінь синів Б-жественно обраного народу природним чином приводять до приходу Машиаха, роблячи його неминучим. Саме це й зафіксував Рамбам на самому початку законів Машиаха: він не може не прийти.

Схожість між Моше і Машиахом полягає в тому, що і на одного, і на іншого було покладено завдання витягти єврейський народ із глибин «падіння» — на вершину «підйому».
Різниця ж між ними в тому, що «підйом», яким керував Моше, передбачав після себе наступне «падіння» (як би Моше не намагався цьому зарадити, виборюючи право увійти до Землі Обітованої), а Машиах підведе остаточний підсумок. Там, де він пройде, зривів більше не буде.

Літо, каже поет, — це маленьке життя. А людина — це маленький світ.
Щоранку, прокидаючись, ми немов «нове творіння». Ми починаємо день із того, що йдемо до синагоги, вивчаємо хасидус, молимося, потім читаємо псалми, вивчаємо Мішну, кілька аркушів Талмуду. І лише після цього — втомлені, але задоволені — йдемо снідати. А потім — на роботу. І так до вечора, з короткими перервами на молитву й навчання. До вечора, коли перед сном (умовним відходом у небуття) єврей або єврейка підбивають підсумки прожитого дня і готуються до наступного.

Чинна модель світобудови така: ми виникаємо — черпаємо сили в Торі — завдяки цим силам впливаємо на навколишній світ — проголошуємо принцип Б-жественної єдності («Шма» перед сном) — і, зрештою, перестаємо бути, щоб уранці знову «виникнути» для служіння вже на новому рівні.

Ось-ось прийде Машиах і пояснить усе це значно зрозуміліше, ніж я. Саме тому ми його й упізнаємо.