Коментарі рабина Шауль-Айзека Андрущака до тижневої глави "Трума"

Тижневий розділ «Трума» присвячений, по суті, опису влаштування Мішкану. Це зрозуміла, чітка глава. Зразкове технічне завдання. Одне задоволення читати.
Не дивно, що Рамбам у «Мішне Тора», в законах про Храм, цитує її цілими фрагментами. Тому що ні додати, ні відняти.
Хоча дещо йому все ж доводиться додавати.

Річ у тому, що Мішкан, як не крути (а його якраз можна крутити), – це переносний Храм. А наша мета – стаціонарний Храм. На Храмовій горі в Єрусалимі. А в П’ятикнижжі про це говориться дуже туманно, як про «місце, яке Я виберу» і т. д. А ось Рамбам уже розписує все в деталях. Зокрема таку деталь: у Святому Святих, у його західній частині, стоїть камінь. І на цьому камені лежить (або має лежати) Ковчег Завіту (Мішне Тора, Закони про Храм, 4:1).

А далі він пише ось що:
«У ті часи, коли Шломо будував Храм, він знав, що врешті-решт його буде зруйновано. Тому він спорудив сховище, щоб сховати там, у глибоких лабіринтах, Ковчег. А цар Йошіягу сховав його саме в тому місці, яке збудував Шломо, як сказано:
"І сказав левитам, наставникам усіх ізраїльтян, освяченим Господу: поставте Ковчег Святий у домі, який збудував Шломо, син Давида, цар Ізраїлю; не потрібно більше носити його на плечах. Тепер служіть Господу, Богу вашому, і народу Його – Ізраїлю"».

Там же були заховані посох Аарона та інші святині, і жодне з цього не було повернене у Другому Храмі. Так само і урім-ве-тумім, які були в Другому Храмі, не мали здатності відповідати, сповняючись духом святості».

Тут виникає запитання.
«Мішне Тора» – це виключно галахічний твір. Якщо хтось десь вам скаже або напише, що ті чи інші слова Рамбама в «Мішне Тора» – це не галаха, а щось інше, можете сміливо йому заперечити. Це лише галаха і нічого більше.

І саме тому незрозуміло: навіщо він розповідає нам всю цю цікаву історію, щодо якої Талмуд так і не дав остаточної відповіді – була вона чи ні? Яке вона має галахічне значення?

Очевидно, що немає жодного закону, який зобов’язує при будівництві Храму передбачати для нього підземні сховища. Інакше б у Другому Храмі також було збудовано таке сховище. Та й узагалі – це дивна ідея… Більше того – підозріла! Яке право мав навіть Шломо-пре-Шломо додавати до Храму щось на власний розсуд? А Рамбам наголошує, що це була його особиста ініціатива: Шломо дізнався (зрозумів?), що Храм буде зруйнований, і тому сам вирішив збудувати сховище.

Як таке можливо? І навіщо Рамбам на цьому наголошує?

Один із коментаторів Рамбама (Яавец) пише, що це потрібно, аби підкріпити твердження Рамбама, що святість місця Храму зберігається навіть тоді, коли сам Храм зруйнований. Мовляв, оскільки Ковчег там, то святість залишається.

Але, по-перше, Рамбам прямо пише, що причина не в цьому, а в присутності Шехіни.
А по-друге, якби це було так, то Рамбаму слід було б просто згадати, що «Ковчег прихований у тому місці». Але він говорить не лише про місце, а й детально описує процес.

Більше того, Талмуд, розповідаючи про сховище, завершує цитатою: «вони там і до цього дня» (Книга Царів I, 8:8). А ось Рамбам цього не цитує. Він не вважає за потрібне підкреслювати, що Ковчег і досі там.

Тоді навіщо він це все розповідає?

Щоб зрозуміти це, варто звернути увагу, де саме розміщена ця галаха.

Розділ – Закони про Храм.

У першій главі цього розділу Рамбам описує, з яких частин складається Храм і які судини мають у ньому бути.
У другій і третій – основні параметри ключових храмових предметів.
А от у четвертій – деталі щодо конструкції самої будівлі: стіни, перегородки, ворота тощо.

І тут виникає нове питання!

Ковчег – це що? Судина чи архітектурний елемент? Відповідь очевидна: судина. Тож чому ж про його місце розташування йдеться не в главі про храмові судини, а в главі, присвяченій будівництву?

Виходить, що на думку Рамбама, Ковчег у Храмі – це більше, ніж Ковчег. Він не просто священний предмет, а частина самої структури Храму. Бо саме його присутність робить Храм «Домом Всевишнього».

Звідси стає зрозумілим, чому в першій главі, перераховуючи храмові судини, Рамбам не згадує Ковчег. Бо Ковчег – це не окрема судина. Він невіддільна частина Святая Святих.

А якщо так, то що ж із Другим Храмом? Там же, на перший погляд, не було Ковчега? Як же він міг вважатися Храмом?

Ось чому Рамбам розповідає про сховище. Щоб пояснити, що Ковчег і Скрижалі Завіту все ж залишалися на своєму місці. Тому і Другий Храм залишався Храмом.

Таким чином, Перший Храм – вічний. Третій Храм – вічний. А Другий – ніби міст між ними. І це його головна особливість.

А якщо ще подумати, то всі три Храми – це не різні споруди. Це один і той самий Храм, який просто час від часу оновлюється. Але його сутність залишається незмінною.

Так само, коли прийде час воскресіння мертвих, вони не отримають нові тіла – хоча технічно це було б простіше – а повернуть свої рідні, випробувані та гідні тіла. Просто оновлені, зміцнені й відновлені.

Галаха розібрана. Тепер – духовний рівень.

Храм – це душа.
І ніхто не може повністю зруйнувати єврейське в душі єврея. Десь у найпотаємніших глибинах зберігаються Скрижалі Завіту – незнищенний зв’язок із Господом.

Постановляє Рамбам: ніхто не може знищити єврейське в душі єврея, повністю зруйнувати його внутрішній Храм. Десь у глибинах таємного лабіринту зберігаються Скрижалі нерозривного зв’язку з Господом, Богом наших батьків.

Руйнування (зовнішній вплив) може торкнутися лише зовнішніх проявів нашої божественної душі, але не її сутності, не «внутрішнього».

Більше того, навіть руйнування зовнішнього периметра Храму можливе лише за принципової згоди самого єврея і ніяк інакше. Якби Шломо не погодився з тим, що Храм може бути зруйнований, не збудував тайник для Ковчега, Храм став би неприступним. Адже місце, де знаходиться Ковчег, не може стати доступним для ворогів і бути підданим руйнуванню!

Чому ж тоді Шломо погодився будувати тайник? Може, не варто було? Цілішим би залишився!

Але ні. Шломо, наймудріший з людей, дійшов висновку, що немає нічого цілішого за зруйнований Храм.

Точніше так: Шломо будував рукотворний Храм. А як відомо, все, що створене руками… просто тому, що ми — обмежені як творіння. Тому необхідно було закласти в проєкт Храму можливість (неодноразового) руйнування (але не дощенту), щоб, пройшовши через низку перебудов, врешті-решт удостоїтися Храму, створеного на Небесах. Храму, який спуститься з Небес після приходу Машиаха.

Виходить, що саме тайник, який зробив можливим руйнування Храму, став запорукою того, що завдяки цим руйнуванням цей самий Храм трансформується з рукотворного в богоданий. Адже чудесна будівля опуститься точно на той самий тайник, який залишився від першої моделі.

І все зійдеться: початкове і завершальне, людське і божественне.

І все це — завдяки розкаянню, до якого приводить крах (руйнування).

З приходом праведного Машиаха — незабаром, у наші дні!