Після того, як у тижневому розділі «Трума» було детально розписано влаштування Скинії, у розділі «Тецаве» не менш детально висвітлюється питання про храмове начиння та одяг коѓенів.

Серед подробиць щодо фасону особливого первосвященницького одягу, який носили під ефодом – «меіля» – згадується, зокрема, що «його виріз для голови буде всередині нього, облямівка буде довкола його вирізу, тканої роботи, як виріз кольчуги буде у нього, щоб не розірвався» (Шмот, 28:32).

Раші, пояснюючи слова «щоб не розірвався», пише: «щоб не був розірваний, не рвався: а той, хто його розірве, порушить (заповідь) заборонну тощо».

Виходить дивна річ. Раші починає з того, що стверджує, що «щоб не розірвався» – пояснення припису зробити облямівку довкола вирізу для голови. А потім, буквально через кому, пише, що це – окрема заборона: «не розривай виріз меіля». Так це пояснення припису чи заборона?

Сказати, що і те, й інше – складно. Особливо з огляду на те, що в Талмуді (Йома, 72а) ці дві думки подаються як протиставлені одна одній: Рахва від імені рабі Йеѓуди каже одне («той, хто розірве виріз меіля, підлягає побиттю», бо порушив заборону), а рав Аха бар Яков заперечує («маткіф»!!!): «а може, скажемо, що йдеться про пояснення припису», а не про заборону?

І ми бачимо, що дехто з коментаторів П’ятикнижжя приймає одну сторону цього спору, а дехто – іншу. Але лише Раші, на перший погляд, намагається всидіти на двох стільцях. Як і чому?

У продовженні свого коментаря Раші пише: «бо це входить до числа заборонних заповідей у Торі. Так само і “і не зрушиться наперсник” (28:28), і так само “не мають вийматися з нього” (25:15)».

На перший погляд, у цих словах Раші пояснює, чому «щоб не розірвався» – це заборона, хоча виглядає як пояснення логіки припису.

Як би там не було, незрозуміло: навіщо Раші взагалі торкається цієї теми? Де прямий зміст П’ятикнижжя, поясненню якого присвячений його коментар, а де «число заповідей» (вкрай суперечлива тема і зовсім окрема дисципліна)? Як із прямого змісту слів Тори може випливати, що заборона «не рвати виріз меіля» входить або не входить до числа заповідей?

І до речі! Тут Раші цитує і «і не зрушиться наперсник», і «не мають вийматися з нього». Але щодо самих цих віршів Раші нічого подібного не пише, хоча вони передують нашому віршу! А Раші відповідає на питання, щойно вони виникають. Тобто, якби він вважав за потрібне пояснити, що всі вони входять до числа заборонних заповідей, він мав би пояснити це відразу. Чому ж він цього не зробив?

Це питання, перш за все, до тих коментаторів Раші, які намагаються пояснити його позицію таким чином: здавалося б, згідно з прямим змістом «щоб не розірвався» слід було б розуміти як «щоб не рвався». Але якби це було так, слід було б написати «ЩОБ не розірвався». Тому Раші доводиться сказати, що йдеться про припис, а не про пояснення.

Ну, то чому Раші не пояснює у коментарі до Шмот 25:15, що написано «не мають вийматися з нього», а не «ЩОБ не виймалися з нього», і тому йдеться про заборону? Чого він чекає?

Щоб відповісти на це питання, звернімо увагу ось на що. У випадку з «і не зрушиться наперсник» і «не мають вийматися з нього» – очевидно, що йдеться про приписи. Адже, як уже зазначалося, ні там, ні там не додано «щоб».

Попри те, що вони сформульовані у доволі пасивному звороті – не «не зрушуйте» або «не виймайте», а «не зрушиться» або «не вийматимуться». Тим не менш, це цілком собі приписи. Мовляв, робіть усе можливе, щоб не зрушилося і не вийнялося. Це зрозуміло.

Але от «щоб не розірвався» (особливо в оригіналі, але там довго пояснювати, чим огласовка тут відрізняється від огласовки інших цитованих слів) – це більше про те, що не лише не можна цього робити, а й не можна цього допустити (і, до речі, Рогачовський гаон у «Цафнат Панах» пише, що заборона поширюється і на пасивне допущення розривання вирізу меіля тощо).

Але зрозуміло, що в прямий зміст це не вкласти. Що робити? Треба б сказати, що тут ідеться не про припис. Який припис, якщо немає суб’єкта? Вороту Тора наказує не рватися?

Тому логіка вимагає сказати, що тут, на відміну від зрозумілих і беззаперечних «не зрушиться», «не вийматимуться» тощо, йдеться про пояснення змісту припису. Але і це неможливо зробити, бо немає «щоб». І це змушує Раші стверджувати, що і тут ми маємо справу з велінням, але поданим у формі пояснення.

Проте таке пояснення одразу викликає зустрічне питання: хто ж ховає веління у форму пояснення?

Тому Раші продовжує: ця заборона згадується ТУТ, у такій дивній формі, лише для того, щоб включити її до числа 365-ти заборонних заповідей. А сама заборона нам і так відома.

Звідки відома? З «І зроби святі одежі Аарону, братові твоєму, для слави й пишноти» (Шмот, 28:2). Для СЛАВИ. І для ПИШНОСТІ. А яка слава і яка пишнота у розірваному вороті????

Таким чином, коментар Раші – простий, точний і бездоганний, як автомат Калашникова. Особливо у світлі пояснень Ребе.

Рамбам у законах Храму і храмового начиння (9:3) пише так: «Той, хто розірвав горловину меїля, підлягає побиттю, як сказано: "не порветься". Таке ж правило щодо тих, хто розриває будь-який коѓенський одяг з метою його пошкодити – усі вони підлягають побиттю».

З цієї формули випливає, що Рамбам розділяє заборону на дві категорії: той, хто порвав будь-який коѓенський одяг, окрім горловини меїля, підлягає покаранню лише у випадку, якщо зробив це навмисно, щоб пошкодити. А ось той, хто порвав горловину меїля – підлягає покаранню навіть у тому випадку, якщо зробив це ненавмисно чи з якоїсь позитивної, не зловмисної причини.

Очевидно, що тут він категорично розходиться в поглядах із Раші, який вважає, що заборона «не порветься» згадується ТІЛЬКИ для того, щоб включити її до числа заборон, а не для того, щоб якось посилити цей припис.

Щоб це підкреслити, Раші взагалі не згадує про побиття, яке фігурує в цитованому ним уривку з Талмуду, і замінює його терміном «заборона».

У наведених прикладах Раші абсолютно не дотримується хронологічного порядку.
Спочатку йде найпізніша заборона – «не порветься». Потім згадується «не зсунеться». І тільки останньою – перша: «не будуть віддалені».
Зворотний порядок. Чому?

А тому, що від більш очевидного – до менш очевидного.
Те, що коѓенські шати не повинні бути подерті, – це зрозуміло. Зрозуміло навіть без вказівок Тори. Навіть форма будь-якого президента будь-якої держави не повинна бути потертою. І за цим ретельно слідкують. То що ж говорити про коѓенів у Храмі?

«Не зрушувати» – менш очевидно, але не набагато. Хіба нас самих не дратує трохи зсунутий убік вузол краватки у співрозмовника? Або випущений із носка край лівої штанини?

Звичайно, неохайність – це не те саме, що обдертість. Але на певному рівні вона так само недопустима. І це теж зрозуміло простим людським розумом.

А ось щодо «не будуть віддалені» – на перший погляд, зовсім незрозуміло. Що поганого в тому, щоб жердини, поки Ковчег нікуди не треба нести, стояли окремо? Причому в якійсь особливо почесній частині храму. У спеціальному футлярі. Або навіть у цілій шафі!

Людський розум і естетика підказують саме таке рішення.

Тому Раші згадує цей приклад останнім – як найменш очевидний.

До речі, а навіщо насправді залишати жердини в кільцях?

«Хінух» відповідає на це питання так: щоб у разі, якщо доведеться терміново нести Ковчег кудись, не сталося жодної помилки і, не дай Б-г, Ковчег не впав би через ненадійно закріплені жердини тощо.

А чого це має нас навчити?

Кожен єврей, коли він вивчає Тору, уподібнюється Ковчегу, в якому зберігаються Скрижалі.

Коли може знадобитися винести Ковчег зі Святая Святих? Тільки тоді, коли євреї в біді й потрібно їх рятувати! І тоді не можна втрачати жодної хвилини. Жердини вже у кільцях. З місця – в бій.

Так само і єврей. Навіть коли він зайнятий найсвятішою справою – вивчає Тору. І навіть якщо це Тора хасидизму – Свята Святих. Але якщо потрібно допомогти єврею – значить, підриваємося і біжимо допомагати, не гаючи жодної хвилини. Тим більше, якщо зайняті чимось менш важливим.

От прийде, дасть Б-г, сьогодні Машиах, у всіх усе буде добре – тоді можна буде розслабитися. А поки що – невсипуща пильність. Уже недовго залишилося.