Трапеза Мошиаха: завершення Песаха світлом майбутнього визволенняЗасновник хасидизму, рабі Ісраель Бааль Шем Тов, запровадив традицію особливої, третьої трапези, яка завершує останній день Песаха. Вона отримала назву Трапеза Мошиаха. Бааль Шем Тов навчав, що цей день осяяний світлом майбутнього визволення, і тому його двері залишалися відчиненими настіж – кожен, хто проходив повз, міг приєднатися до святкової трапези.Через сім поколінь, на початку ХХ століття, до цієї традиції додали ще один звичай, що уподібнює Трапезу Мошиаха до пасхального седера. Трапеза розпочинається після денної молитви Мінха, і під час неї випивають чотири келихи вина – як нагадування про чотири келихи, якими, за словами пророків, Всевишній втішить народ Ізраїлю після остаточного та повного визволення (Геули).Сенс цієї трапези – зробити ідею приходу Мошиаха та майбутнього визволення частиною себе, щоб це відчуття стало таким же природним, як їжа, що стає плоттю і кров’ю людини.Якщо перші дні Песаха пов’язані з виходом із Єгипту, що стало початком нового етапу в історії людства, то останній день свята символізує майбутнє визволення, яке відбудеться з приходом Мошиаха. Саме тому звичай пити чотири келихи вина, що символізують майбутню Геулу, виконують у завершальні години Песаха.Любавичський Ребе, рабі Менахем-Мендл Шнеєрсон, закликав усіх євреїв дотримуватися цієї традиції та брати участь у Трапезі Мошиаха.  

Чому в останній день Песаха влаштовують "трапезу Машиаха"Єврейська традиція зберегла багато звичаїв, пов'язаних із святом Песах. Один із них – "трапеза Машиаха", святкове застілля, яке заведено влаштовувати в останній день пасхального тижня.Тора вказує на перший і сьомий дні Песаха як на святкові, неробочі дні. Але в діаспорі всі свята відзначаються не один день, як в Ізраїлі, а два. Тому в Святій землі трапезу Машиаха влаштовують на сьомий день Песаха, а за її межами – на восьмий.В іншому ж як в Землі Ізраїлю, так і в діаспорі ця трапеза проходить однаково. Незадовго до завершення останнього дня пасхального тижня в синагозі накривають стіл, до якого запрошують усіх присутніх: рабинів, прихожан синагоги і просто людей, які випадково зайшли. Споживати хамець – квасні продукти – ще не можна, тому на столі маца та пасхальне вино. Кожен учасник застілля випиває чотири келихи цього вина так само, як це роблять у перші ночі свята – на пасхальному Седері.Цей звичай запровадив засновник хасидизму рабі Ісраель Бааль Шем Тов. Як сказано в книзі "Айом Йом", у завершальний день Песаха Бешт проводив три трапези. Останнє застілля він називав "трапезою Машиаха", оскільки в цей день світло Машиаха сяє відкрито. Із 5666 (1906) року, завдяки зусиллям Ребе Рашаба – п’ятого Любавичського Ребе, – цей звичай став загальноприйнятим серед любавичських громад.Оскільки головна мета хасидизму – це наблизити прихід Машиаха, зрозуміло, чому керівники Хабаду приділяють таку увагу дню "відкритого сяйва світла Машиаха". Тим більше, що це сяйво проявляється в простих матеріальних діях. Подумайте самі: якби це був "урок" чи "концерт Машиаха", то логічно було б припустити, що для його сприйняття потрібні особливі інтелектуальні чи духовні "засоби". Але Бешт встановив саме трапезу, а це означає, що "сяйво світла" проникає не тільки в сферу думок і почуттів, а й у фізичну реальність.Не випадково звичай влаштовувати трапезу Машиаха запровадив саме засновник хасидизму. В одному з листів Бааль Шем Тов описує свою зустріч із душею самого Машиаха, де на питання Бешта: "Учителю, коли ти прийдеш?" той відповів: "Коли джерела твого вчення розіллються назовні". Тобто, коли вчення хасидизму прийде навіть до тих, хто вважає себе "зовні" – поза святістю. До тих, хто, здавалося б, не має жодного відношення до Божественного.Вже майже триста років учення хасидизму поширюється світом, знаходячи ключі до сердець наших братів і сестер, які ще вчора жили "зовні". Все більше синів і дочок Ізраїлю починають ототожнювати себе з єврейською релігійною громадою свого міста, починають жити за законами Тори.Так само і трапеза Машиаха в наші дні стає все більш поширеним єврейським звичаєм. Найрізноманітніші люди збираються за одним столом у завершальний день Песаха. Але коли за столом сидять і ті, хто вже бачить "світло Машиаха", і ті, хто поки що не здатний його відчути, – ми всі стаємо причетними до цього процесу. І як результат – нам стає набагато легше відчути свій зв’язок із Машиахом і зрозуміти свою роль у наближенні його приходу.Натяк на "світло Машиаха" міститься також в атарі – уривку з книги Пророків, – який читають у останній день Песаха після публічного читання сувою Тори. Нагадаємо, що глави були підібрані так, щоб їхній зміст певним чином пояснював тижневу главу або святковий уривок. У цій атарі розповідається про перемогу єврейського царя Хізкіяу над військом Санхерива. І хоча падіння Санхерива сталося в першу ніч Песаха, ми читаємо про це в останній день свята, тому що йдеться про перемогу Хізкіяу, який молив Творця зробити його Машиахом.Хізкіяу – благочестивий і богобоязливий нащадок царя Давида – міг би стати Машиахом і повернути з вигнання десять колін Ізраїлю, об'єднавши весь єврейський народ. Але цьому не судилося здійснитися, бо Всевишній позбавив його цієї високої честі.Сталося це так: вавилонська делегація прибула до Єрусалиму, щоб привітати Хізкіяу з перемогою над ассирійцями і висловити йому своє захоплення тим чудом, яке зробив для нього Творець, коли затримав рух сонця на десять годин. Цар зустрів послів дуже привітно і показав їм усі скарби, зібрані як у його палаці, так і в Храмі. Як тільки делегація залишила місто, Всесильний суворо вказав Хізкіяу на його непростиму помилку. Адже замість того, щоб скористатися нагодою для прославлення Імені Всевишнього і пояснити вавилонським послам, що тільки Б-г має владу над життям і смертю та всіма силами природи, цар опустився до примітивного хизування своїм багатством. Хоча міг, не залишаючи Єрусалиму, позбавити від ідолопоклонства мільйони жителів Вавилону.Попри це, період правління Хізкіяу увійшов в історію як час щасливого політичного та економічного розквіту країни. Але найважливішим його досягненням по праву вважається відродження істинного єврейського духу та викорінення ідолопоклонства у Святій Землі.З точки зору хасидизму, "недопрацювання" Хізкіяу очевидне: він мав унікальну можливість "розповсюдити джерела назовні" – на неєвреїв, але обмежився тим, що "поширював вчення всередині" – серед народу Ізраїлю. Це, звісно, добре, але недостатньо.Той факт, що в останній день Песаха у всіх синагогах світу читають цю історію, вказує на відкрите сяйво світла Машиаха.Нехай Вс-вишній якнайшвидше пришвидшить цей день!Рав Дов-Бер Байтман

3-го нісана – «третього дня...» («Насо» 7:24-29) тощо.Кожного дня після читання відповідного уривка додають такий текст:«Нехай буде завгодно Тобі, Господи, Б-г мій і Б-г батьків моїх, щоб висвітлити сьогодні, за милістю Твоєю великою, святі душі, які оновлюються, як птахи, і воркують, вихваляють і благають про святий народ Ізраїлю. Владико світу, введи і піднеси цих святих птахів у святе місце, як сказано: «око не бачило Б-га, крім Тебе»... Нехай буде завгодно Тобі, Господи, Б-г мій і Б-г батьків моїх, що коли я, раб Твій, з племені (називають покоління, голова якого приносив у цей день приношення. У перший день кажуть «з коліна Йеѓуди») прочитав у Твоїй Торі, главу сьогоднішнього ватажка (коліна), то тоді хай осяють мене всі святі іскри, і все святе світло, що міститься в цьому коліні, розуміти й осягати Твою Тору, і в страху перед Тобою виконувати волю Твою всі дні життя мого, я, і нащадки мої, і нащадки нащадків моїх на віки віком, Омейн».Читають цей уривок усі, зокрема левити й коѓени (хоча глава коліна Леві не брав участі в освяченні жертовника), тому що, згідно з Кабалою, цей текст стосується всіх єврейських душ.13-го нісана читають заключну частину глави «Насо», починаючи зі слів «Ось – освячення жертовника», у якій підбивають підсумок усім досконалим жертвоприношенням, а потім читають перші чотири вірші наступної глави «Беѓааалотха», де говориться про храмову Менору – на честь покоління Леві, що не брало участь у жертвоприношеннях під час освячення Мішкана. А ось уривок «Хай буде завгодно Тобі...» цього дня не читають.БІРКАТ ЃА-ІЛАНОТУ нас із друзями... пардон, у нашого народу є звичай – дякувати Всевишньому за все. До числа «всього» входять і квітучі дерева, тож існує спеціальне благословення, яке вимовляють тільки раз на рік і тільки тоді, коли вперше бачать дерево, що розквітає. Рамбам пише: «Кожен, хто в місяці нісан бачить квітучі дерева з бруньками, що набрякають, повинен вимовити таке благословення: «Борух Ато А-дой-ной Е-ло-ѓей-ну, Мелех ѓо-ойлом, ше-лой хісар бейломей клюм у-воро вей брійейс тейвейс вейлонейс тейвейс, лейонейс боѓем бней одом« (»Благословенний ти, Боже, Б р г наш, Цар Всесвіту, який створив досконалий світ (дослівно: «не позбавлений нічого світ» – прим. ) і створив у ньому прекрасні створіння і прекрасні дерева для насолоди ними синів людських").Це благословення можна виголосити й пізніше, не в нісані, але вже в light-версії, без згадки імені та титулу Всевишнього.Цьогоріч через ранній прихід нісану та пізній прихід весни дерева в Одесі ще не зацвіли і коли зацвітуть невідомо, але будемо, як завжди, сподіватися на Нього і тримати очі широко відкритими.Що необхідно пам'ятати – це благословення не промовляють у суботу та свята, а в будні воно вимовляється тільки на плодові дерева (причому в полі видимості промовителя має бути щонайменше два квітучих дерева) і до дерев, які не дають їстівних плодів, не відноситься. При цьому ці дерева мають бути не орлиними, тобто старшими за три роки.chabad.odessa

3 нісана 5655 року (28 березня 1995 року) – Йорцайт (річниця відходу з цього світу) раббі Леві-Іцхака Слоніма, сина ребецн Менухі-Рахель, дочки Мітлер ребе.Раббі Леві-Іцхак, онук другого Любавицького ребе, народився в Любавичах 1883 року і у віці 12 років разом із сім'єю виїхав в Ерец-Ісраель.Довгі роки раббі Леві-Іцхак був головою єврейської громади Хеврона, а також очолював хасидів Хабада на Святій Землі. Кілька разів він їздив до росії для того, щоб побачитися з четвертим і п'ятим Ребе – раббі Шмуелем (ребе Маѓараш) і раббі Шоломом Дов-Бером (ребе Рашаб).Похований раббі Леві-Іцхак у Хевроні, поруч із могилою своєї матері, ребецн Менухі-Рахель.

*5 нісана 5585 року (24 березня 1825 року) – Йорцайт (річниця відходу з цього світу) раббі Авраѓама-Йеѓошуа-Ѓешеля бен Шмуеля з Апти.Раббі Авраѓам-Йеѓошуа, відомий також як Аптер ребе і Оѓев Ісраель («Люблячий Ізраїль») народився в польському містечку Нейштадт. І по батьківській, і по материнській лінії він походив зі знаменитих рабинських родів і вже в ранньому віці подавав великі надії. Здобувши неабиякі знання, він розпочав навчання в одного з найвидатніших хасидських цадиків – рабі Елімелеха з Ліженська та рабі Єхіеля-Міхла зі Злочева. Ставши одним із найпомітніших представників зростаючого хасидського руху, він очолив громаду в містечку Колбасів, а потім, 1800 року – в Опатуві (Апт). Він був рабином і в інших місцях (наприклад, у Яссах), але в хасидських майсах він назавжди залишився Аптер ребе.Приблизно 1810 року Аптер ребе оселився в Меджибожі, місті засновника хасидизму, раббі Ісраеля Баал Шем-Това. Тут він прожив решту років.Аптер ребе був одним із найвидатніших єврейських мудреців свого часу, а кількість його послідовників і прихильників була більшою, ніж у решти цадиків, що жили в ті часи.*5 нісана 5662 року (12 квітня 1902 року) – Йорцайт (річниця відходу з цього світу) раббі Шнеура-Залмана Фрадкіна з Любліна.Раббі Шнеур-Залман народився в Лядах (Білорусь) і був учнем гаона і хасида раббі Еліяѓу-Йосефа Рівліна. Завдяки чудовим здібностям Шнеур-Залман став чудовим знавцем Тори і хасидизму і був одним із найвідданіших хасидів третього і четвертого Ребе – рабі Менахем-Мендела (ребе Цемах Цедек) і рабі Шмуеля (ребе Маѓараш).Спочатку раббі Шнеур-Залман був наставником у білоруському містечку Полоцьк, але потім, на запрошення місцевої громади, переїхав до польського Любліна, де довгого часу був міським рабином і головою суду (ав бейс-дін).Великий мудрець, удостоєний звання гаон (геній) і великий хасид, раббі Шнеур-Залман також відомий під ім'ям Торат хесед (так називалася написана ним книга). Похований раббі Шнеур-Залман у Єрусалимі, на Оливній горі.

*7 нісана 2488 року (1273 рік до н.е.) – Візит розвідників у Єрихон.За місяць після того, як Моше-рабейну пішов із цього світу, його наступник раббі Йеѓошуа бін Нун (Ісус Навин) відправив двох розвідників – Калева і Пінгаса – до міста Єрихон, що стояло на іншому березі річки Ярден (Йордан).Розвідники мали зібрати інформацію, необхідну для завоювання євреями першого міста в Ерец-Ісраель. У Єрихоні розвідникам надала допомогу жінка на ім'я Рахав, яка мешкала у квартирі, розташованій усередині кріпосної стіни (пізніше Рахав стала дружиною Йеѓошуа бін Нуна).*7 нісана 5504 року (20 березня 1744) – Йорцайт (річниця відходу з цього світу) раббі Іцхака з ДрогобичаРаббі Іцхак був відомим кабалістом і саме він познайомив свого сина Єхіеля-Міхла з раббі Ісраелем Баал Шем-Товом. Пізніше учень Баал Шем-Това став відомим усьому єврейському світові як раббі Єхіель-Міхл зі Злочева або «Магід (проповідник) зі Злочева».

Існує заборона їсти мацу до Песаха, однак, згідно з буквою закону, вона набуває чинності лише за день до Песаха (Рамо 471:2). Мета цієї заборони — провести різницю між мацою, яку їстимуть у Песах, виконуючи заповідь, і мацою, яку споживають до Песаха просто для задоволення (Мішна Брура 471:11).Крім того, коли люди утримуються від маци до свята, то в сам Песах їдять її з більшим задоволенням. А той, хто їсть мацу за день до Песаха, демонструє своє невміння стримуватися та володіти собою.Однак існує звичай не їсти мацу вже від Рош-Ходеш Нісан, тобто за два тижні до Песаха.Чи поширюється цей звичай на мацу з хамецу (квасного), яку вживають упродовж усього року? З одного боку, вона має такий самий смак, як маца, яку їдять у Песах. З іншого боку, вона не придатна для виконання заповіді про мацу в Песах.Думки галахічних авторитетів із цього питання розходяться. Тому зазвичай прийнято утримуватися від такої маци до свята. До того ж, оскільки на практиці технологія її виготовлення така ж, як у маци, кошерної для Песаха, то цілком можливо, що фактично вона не є хамецом.Єдина відмінність у тому, що під час її виготовлення ніхто спеціально не слідкує за тим, щоб тісто не закисло. Крім того, її випікають без наміру зробити мацу, кошерну для Песаха. Проте, якщо виникне необхідність, таку мацу можна буде їсти до Песаха.Звичай не їсти мацу до Песаха не поширюється на кнейдлах (клецки з мацової муки, які додають у суп).

Саме на Песах, свято Визволення, ми зобов’язані випити чотири келихи вина — відповідно до чотирьох обіцянок, які Всевишній дав синам Ізраїлю в Єгипті щодо Виходу: «Виведу, врятую, визволю і візьму» (Шмот 6:6-7).Чи зобов’язані ми пити п’ятий келих? Думки мудреців розділилися. Ми не п’ємо його в той самий вечір, але наливаємо «на честь Еліягу». Я чув пояснення, що саме через сумніви щодо статусу цього келиха його й називають «келихом Еліягу». Адже саме цей пророк має вирішити всі сумніви в Законі, які залишилися нерозв’язаними мудрецями. У середовищі тих, хто вивчає Талмуд, прийнято розшифровувати слово ТеІКУ, яке означає, що питання залишається нерозв’язаним, як Тишбі Йетарец Кушійот Увеаійот — «Тишбиянин (Еліягу) розв'яже труднощі та проблеми».Однак поширеним є пояснення з коментаря Мішна Брура: наливаючи п’ятий келих, ми виражаємо надію, що так само, як Бог вивів Свій народ із Єгипту, так у найближчому майбутньому Він пошле нам остаточне Визволення, провісником якого стане пророк Еліягу.І тут ми підходимо до вашого другого питання. Унікальність Еліягу навіть серед тих небагатьох, хто залишив цей світ живим, полягає в тому, що він завжди переживав за єврейський народ. А в наш час, мабуть, тільки про нього відомо, що він не просто перебуває в духовних світах, але й продовжує відвідувати наш матеріальний світ. Тому його й називають «ангелом Бріта» (союзу обрізання), адже він присутній на кожній брит-міле. І логічно, що саме він принесе нам добру звістку з духовних світів.  

Сьогодні 11 нісана. У цей день 5662 року (18 квітня 1902 року) в місті Миколаєві народився сьомий Любавичський Ребе — рабин Менахем-Мендл Шнеєрсон.Рабин Шнеєрсон (1902–1994) вважається одним із найвидатніших єврейських духовних лідерів і мислителів сучасної епохи.Сотні томів виданих праць, тисячі посланців по всьому світу, які несуть братам світло його вчення, сотні тисяч послідовників, мільйони прихильників і шанувальників, для яких він був і залишається Ребе — Учителем, Наставником, Лідером і прикладом для наслідування. Людина, завдяки якій прокинулася совість цілого покоління і розпочалося духовне пробудження єврейського народу...Якщо спробувати коротко описати головне послання Ребе до світу, то, мабуть, це — відповідальність єврейського народу за кожного єврея.Хто б він не був і в якому б духовному стані не перебував. Не існує такого, про кого можна було б сказати, що він — «нуль», «втрачений», «безнадійний». Ми не маємо права залишити без уваги жодну людину. Саме для цього Ребе створив величезну духовну спільноту Хабаду, надсилаючи своїх емісарів навіть у такі місця, де жило лише кілька євреїв.

 В цей особливий день вся наша громада зібралася в чудовому містечку Анатевка, щоб відзначити день народження  сьомого Любавичського Ребе — рабин Менахем-Мендл Шнеєрсон Цей вечір був наповнений духовністю, єднанням та глибокими роздумами про спадщину Ребе, чия мудрість та вчення надихають і ведуть нас по життєвому шляху. Рабин Шнеєрсон був не лише видатним єврейським лідером, але й великим мислителем, чия духовна спадщина живе в серцях мільйонів людей по всьому світу.Зібравшись разом, ми не лише вшанували його пам’ять, але й поглибили своє розуміння духовних цінностей, які він пропагував. Цей вечір став можливістю для всіх нас об’єднатися в молитві та святкуванні, зміцнюючи зв’язок з нашими традиціями та один з одним.

Засновник хасидизму, рабин Ісраель Бааль-Шем-Тов, започаткував звичай влаштовувати особливу, третю трапезу, що завершує останній день Песаху, і яка отримала назву Трапеза Машіаха. Він навчав, що цей останній день свята пройнятий сяйвом світла Машіаха. Під час цієї фінальної песахальної трапези двері його дому були відчинені навстіж, і в ній брали участь не лише члени родини, а й усі перехожі.Через сім поколінь, на початку ХХ століття, до звичаїв цієї трапези додалося правило, що уподібнює Трапезу Машіаха песахальному седера. Прийнято починати цю трапезу після денної молитви Мінха, і в її перебігу випивають чотири келихи вина — як нагадування про чотири келихи, якими, за словами наших пророків, Всевишній утішить народ Ізраїлю після остаточного й повного Визволення (Геули).Сенс цієї трапези — щоб ідея Машіаха, уявлення про майбутнє Визволення та відчуття його реальності стали частиною самої людини, щоб, подібно до їжі, увійшли в її плоть і кров.Перші дні Песаху пов’язані з Виходом з Єгипту, головною метою якого було започаткувати нову епоху — епоху, коли людству після Дарування Тори на горі Синай вказано шлях до самовдосконалення, а Тора стала запорукою подальшого існування світу. Саме тому заповідь про чотири келихи вина на седера, що стосуються Виходу з Єгипту, виконується на самому початку свята — в перший його вечір.Останній день Песаху, своєю чергою, пов’язаний з майбутнім Визволенням, яке настане з приходом Машіаха. Тому й звичай про чотири келихи вина на Трапезі Машіаха, що стосуються саме майбутнього Визволення, прийнято виконувати наприкінці свята.Любавицький Ребе, рабин Менахем-Мендл Шнеєрсон, закликає всіх євреїв дотримуватися цього звичаю та брати участь у Трапезі Машіаха.по матеріалам сайту: chabad.org