12 тамуза 5100 року (8 липня 1340 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Яакова бен Ашера бен Єхіеля (Баал ѓа-Турім).Рабі Яаков був сином рабі Ашера, сина Єхіеля (відомого як рабі Рош). Він народився в Німеччині, але потім разом із батьком переїхав до Іспанії, у Толедо, де, відмовившись від посади рабина, жив у великій бідності, присвячуючи весь свій час вивченню Тори. Найбільшу популярність рабі Яакову бен Ашеру принесла книга «Арба ѓа-турім» («Чотири ряди»), яка дала йому, як це часто буває, друге ім’я. Вважаючи, що на той час «аргументи стали хибними, розбіжності посилилися, думки розмножилися, так що не залишилося жодного галахічного правила, щодо якого існує згода», рабі Яаков вирішив написати книгу, яка охоплювала б усі закони та звичаї, що стосуються як людини, так і громади.У «Арба ѓа-турім» щодо кожного питання в лаконічній формі наведено думки всіх провідних авторитетів попередніх поколінь, щоб будь-який рабин, який користується цією книгою, міг самостійно зробити остаточний висновок, оцінивши та порівнявши різні думки.Відповідно до назви книга складається з чотирьох частин. «Орах хаїм» («Спосіб життя») об’єднує правила щоденної поведінки, а також закони суботи, свят і будніх днів; «Йоре деа» («Вчитель мудрості») присвячена кашруту, законам обрізання, жалобі тощо; «Евен га-езер» («Скеля допомоги») містить положення про шлюб і розлучення; «Хошен мішпат» («Знак суду») присвячена судочинству та заповідям, що регулюють майнові відносини.Згідно з переказами, рабі Яаков помер дорогою до Ерец-Ісраель.12 тамуза 5640 року (21 червня 1880 року) — День народження рабі Йосефа-Іцхака (ребе Раяц), шостого Любавицького Ребе.Його мати, ребецн Штерна-Сара, розповідала: «Після нашого весілля минуло кілька років. Я була дуже молода і перебувала далеко від дому своїх батьків. У нас досі не було дітей, і це дуже мене травмувало.Одного разу, у свято Сімхат-Тора, під час кідушу, який відбувався вдома у мого свекра, рабі Шмуеля (четвертого Любавицького Ребе, Ребе Маѓараша), прочитали «Мішеберах» (молитву за здоров’я) за всіх жінок і дівчат «Дому Ребе», але про мене чомусь забули. Я дуже засмутилася, і, хоча пізніше благословили й мене, осад залишився. Я пішла до своєї кімнати й почала думати про те, що в мене досі немає дітей, про свою самотність, про цю історію з «Мішеберах». Я заплакала і так, у сльозах, задрімала. І тоді мені приснився сон.Я побачила уві сні чоловіка імпозантної зовнішності, який увійшов до моєї кімнати й запитав мене: «Дочко моя, чому ти плачеш?» Я розповіла про все, що було в моєму серці, і він сказав: «Не плач, дочко моя! Обіцяю тобі, що цього року у тебе народиться син, але одразу після свята ти маєш роздати 18 рублів зі своїх особистих грошей на цдаку».Закінчивши говорити, чоловік вийшов із кімнати й зник. Через кілька хвилин він повернувся у супроводі ще двох осіб і повторив перед ними висунуту мені умову. Ті, хто прийшов із ним, погодилися, і всі троє, благословивши мене, вийшли з кімнати.Через кілька годин повернувся мій чоловік. Я розповіла йому про сон, і він, поспішивши до свого батька, переказав йому його. Тесть покликав мене й попросив розповісти йому сон у всіх подробицях. Коли я закінчила розповідь, тесть сказав: «Перший, хто відвідав тебе, був ребе Цемах-Цедек, а двоє інших — Мітелер-ребе й Алтер-ребе».Після свята я мала виконати поставлене мені у сні завдання, але звідки я могла взяти «18 рублів моїх особистих грошей»? У мене була сукня, пошита за останньою модою тих часів, але свекор не хотів, щоб я її одягала. Тоді я покликала жінку, яка опікувалася потребами громади, і попросила її продати цю сукню. А з виручених за сукню грошей я відклала 18 рублів на цдаку.Того ж року у мене народився син, ребе Раяц» — закінчила свою розповідь ребецн Штерна-Сара.12 тамуза 5625 року (6 липня 1865 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Еліягу-Йосефа Рівліна з Дрібіна, автора книги «Огель Йосеф»Рабі Еліягу-Йосеф із Дрибіна був великим мудрецем, одним із найвидатніших хасидів другого та третього Любавицьких Ребе — Мітелер-Ребе та Ребе Цемах-Цедека, і одним із стовпів хасидизму тих часів. Ребе Цемах-Цедек казав: «У нього є два з половиною хасиди, один із яких — рабі Еліягу-Йосеф». Спочатку він був рабином містечка Дрібін, потім переїхав до Полоцька, а звідти у 1847 році перебрався до Ерец-Ісраель, де став рабином і наставником хасидської громади. Серед іншого він облаштував синагогу «Цемах-Цедек» у Старому місті Єрусалима.Похований рабі Еліягу-Йосеф у Єрусалимі, на Оливній горі.12 тамуза 5655 року (4 липня 1895 року) — Ребе Рашаб (рабі Шолом-Дов-Бер) призначив свого сина, рабі Йосефа-Іцхока (майбутнього Ребе Раяца), своїм секретаремНа той момент майбутньому шостому Любавицькому Ребе було всього 15 років, але Ребе Рашаб призначив його своїм секретарем з питань загального управління. Того ж року рабі Раяц був присутній на з’їзді рабинів як представник Ребе Рашаба.Оскільки Йосеф-Іцхак був все-таки молодий, Ребе Рашаб відправив разом із ним рабі Шмуеля-Бецалеля, попередивши його, що хоча він, Шмуель-Бецалель дуже розумний, а Йосеф-Іцхак дуже молодий, чим менше Шмуель-Бецалель втручатиметься в його дії, тим краще.12 тамуза 5687 року (12 липня 1927 року) — «Свято Визволення». Цього дня шостий Любавицький Ребе рабі Йосеф-Іцхак (Ребе Раяц) отримав повідомлення про його звільнення з костромського заслання.Ребе Раяц замість розстрілу був відправлений на трирічне заслання до Костроми, але рада, створена для його звільнення, ухвалила рішення продовжувати роботу над його повним звільненням. Члени ради знову звернулися до пані Пешкової, представниці «Червоного Хреста» в СРСР, і вона спробувала домогтися від радянського керівництва звільнення Ребе. На противагу їй ленінградські чекісти заявили, що якщо Ребе повернеться до Ленінграда, то його одразу ж заарештують.Ребе Раяцу було наказано щовівторка з’являтися в костромське відділення ГПУ, але, коли 12 тамуза, у вівторок, ребе Раяц і рабин Еліягу-Хаїм Алтгойз, який його супроводжував, прийшли туди, чекіст привітно прийняв їх і сказав: «Надійшов наказ про ваше звільнення, і я радий повідомити вам про ваше звільнення».Оскільки того дня костромське відділення ГПУ не працювало, там не змогли видати свідоцтво про звільнення, і Ребе був змушений чекати на отримання свідоцтва до 13 тамуза.

📌11 тамуза 5591 року (22 червня 1831 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Цві-Гірша з Жидачева.Рабі Цві-Гірш народився в галицькому містечку Самбор і разом зі своїм молодшим братом, рабі Моше з Самбора, навчався у рабі Яакова-Іцхака га-Леві Горовиця, сліпого Провидця з Любліна.Рабі Цві-Гірш дружив із відомим хасидським цадиком рабі Нафталі-Цві з Ропшиць, а серед його учнів були такі видатні лідери наступного покоління, як рабі Іцхак-Айзік з Комарни, рабі Цві-Елімелех з Дінова (відомий також як Бней Іссахар), рабі Іцхак-Айзік із Жидачева, рабі Шимон із Ярославля та рабі Шалом із Кам’янки.Рабі Іцхак-Айзік із Комарни писав, що душа його вчителя була частиною душі рабі Хаїма Віталя — найкращого учня великого кабаліста рабі Іцхака Лурії Ашкеназі (Арізаль), а та, у свою чергу, була частинкою душі рабі Аківи. Ще один його учень, рабі Іцхак-Айзік із Жидачева, переказував зі слів вчителя, що в минулому житті він був одним із учнів найвидатнішого кабаліста рабі Шимона бар Йохая. Деякі з хасидських цадиків — сучасників рабі Цві — вважали, що його душа — це душа знаменитого мудреця Януки (малюка), згаданого в кабалістичній книзі рабі Шимона бар Йохая «Зогар». Сам же рабі Цві-Гірш говорив своєму братові, рабі Моше із Самбора, що його душа в одному з попередніх втілень була душею рабі Ішмаеля-первосвященика.📌11 тамуза 5696 року (12 липня 1935 року) — Йорцайт (річниця смерті) рабі Шнеура-Залмана Слоніма, онука ребецн Менухи-Рохл, дочки другого Любавицького ребе — Мітелер ребе.Рабі Шнеур-Залман народився в 5622 році в Хевроні (Ерец-Ісраель) у родині рабина та великого хасида рабі Мордехая-Довбера Слоніма, сина ребецн Менухи-Рохл. Сам він також був великим знавцем Тори та хасидської філософії (хсидуса або хасидута). Його дружиною стала ребецн Мушка, дочка його дядька, рабина Леві-Іцхака Слоніма. У 1885 році, коли Хабад очолив п’ятий Любавицький Ребе рабі Шолом-Довбер (Ребе Рашаб), рабі Шнеур-Залман приїхав до Любавичів і залишився там надовго.Ребе наблизив його до себе, а взимку 1886 року взяв із собою у відому ялтинську подорож, де вони провели багато годин, спільно вивчаючи хасидизм. Крім того, під час перебування в Ялті рабі Шнеур-Залман був меламедом (вчителем) юного рабі Йосефа-Іцхака (майбутнього шостого Ребе — Ребе Раяца).Після повернення на Святу Землю він розпочав листування з Ребе Рашабом, і в опублікованих збірках послань Ребе Рашаба містяться десятки послань до рабі Шнеура-Залмана.Цікаво, що, звертаючись до рабі Шнеура-Залмана, Ребе Рашаб жартома називав його «моїм онуком», а його батька, рабі Мордехая-Довбера — «зятем». Справа в тому, що коли рабі Мордехай-Довбер приїхав до Любавичів до четвертого Ребе — рабі Шмуеля (Ребе Магараш), син Ребе (майбутній ребе Рашаб) проводив з ним довгі години, слухаючи розповіді про попередніх Ребе, які рабі Мордехай чув від своєї мами, ребецн Менухи-Рохл.Одного разу Ребе Магараш теж послухав розповіді рабі Мордехая, і вони йому сподобалися настільки, що він сказав синові: «Запроси його до себе як зятя за стіл». (У ті часи заможні євреї прагнули видавати своїх дочок нехай і за бідних, але зате вчених юнаків і брали на себе зобов’язання утримувати зятя певний час, даючи йому можливість продовжувати навчання. Тож фраза про «запрошення зятя за стіл» означала визнання мудрості рабі Мордехая, здатного прикрасити будь-яку родину). Так і стало заведено. А син «зятя» став відповідно «онуком».У 1900 році він отримав від рабі Шнеура-Залмана з Любліна (автора книги «Торат хесед») пропозицію очолити громаду Яффо. Заручившись благословенням Ребе Рашаба, рабі Слонім очолив громаду Тель-Авіва-Яффо і залишався на цій посаді 35 років, аж до кінця своїх днів.Похований рабі Шнеур-Залман у Тель-Авіві.джерело: chabad.odessa

💧 Уявіть, що потрібно забезпечити ціле місто прісною водою — без електричних насосів, двигунів чи сучасної техніки.Стародавній Єрусалим мав унікальну систему водопостачання, створену завдяки вражаючим інженерним рішенням. Умілі майстри будували акведуки, які доставляли воду на великі відстані, використовуючи лише силу тяжіння, точні розрахунки та виняткову майстерність. Навіть найменша помилка у визначенні перепаду висот могла зробити весь проєкт непридатним.🏛️ Ці грандіозні гідротехнічні споруди забезпечували водою зростаюче населення Єрусалима, численних паломників під час свят, громадські будівлі та повсякденне життя міста. Деякі акведуки простягалися на десятки кілометрів, перетинаючи долини й пагорби з такою точністю, що й сьогодні викликають щире захоплення у сучасних інженерів.Єрусалимські акведуки стали яскравим свідченням того, що поєднання знань, наполегливості та майстерності дозволяло створювати споруди, які пережили століття й досі нагадують про високий рівень розвитку давньої інженерної думки.Джерело: HiddenTribeStories

Є дні, коли синагога наповнюється не лише молитвою, а й особливим тепломМи знову зібралися, щоб привітати іменинників нашої громади - людей, які є частиною її серця, памʼяті та душіДля нас — нагода сказати: ми вас цінуємо, ми вас памʼятаємо, ви не самі. Особливо коли йдеться про наших дорогих вірян Золотого віку, які стільки бачили, пережили й продовжують дарувати нам мудрість, силу та світлоГоловний рабин України Моше Асман та екс-Міністр в уряді Великої Британії Брукс Ньюмарк, який з початку вторгнення є волонтером, та дуже допомагає України - особисто привітали наших іменинниківКожному імениннику ми підготували подарунок, наших жінок привітали квітами, а великий святковий торт став символом того, що радість у громаді завжди має бути спільноюМи також передали привітання тим, хто цього разу не зміг бути поруч. Бо навіть на відстані вони залишаються частиною нашої великої єврейської родиниМазаль тов нашим іменинникам!Нехай Всевишній дарує здоровʼя, мир, довгі роки, радість і сили.До 120!

З метою забезпечення доступності консульських послуг для громадян України, які проживають у місті Хайфа та північних регіонах Ізраїлю, Консульський відділ Посольства України в Державі Ізраїль проведе виїзний консульський прийом у м. Хайфа 17 липня 2026 року. У рамках виїзного прийому планується надання широкого спектра консульських послуг, зокрема:• оформлення паспортних документів;• нотаріальні дії;• реєстрація народження дитини та набуття громадянства України за народженням;• витребування документів з України;• оформлення довідок та інші консульські дії відповідно до законодавства України.Попередня реєстрація є обов’язковою та триватиме до 02 липня 2026 року включно . Заповнення реєстраційної форми не означає автоматичного запису на консульський прийом. Після опрацювання заявок особи, які будуть включені до списків на прийом, отримають окреме повідомлення з підтвердженням та детальною інформацією щодо часу і місця проведення консульського обслуговування.У разі значної кількості заявок пріоритет надаватиметься: особам похилого віку; особам з інвалідністю; військовослужбовцям та членам їхніх сімей; сім’ям з дітьми віком до 7 років включно; іншим вразливим категоріям громадян. Перед реєстрацією просимо ознайомитися з переліком документів, необхідних для отримання відповідної консульської послуги:  У разі виникнення додаткових запитань звертайтеся на електронну адресу:consul_il@mfa.gov.ua Посилання для реєстрації на консульський прийомм: Посольство України в Державі Ізраїль продовжує роботу над тим, щоб консульські послуги були максимально доступними для громадян України в усіх регіонах країни.https://israel.mfa.gov.ua/konsulsk.../perelik-konsulskih-dij

У перші роки свого лідерства Алтер Ребе навчав:«Написано: "Кроки людини спрямовує Всевишній". Коли єврей опиняється в певному місці, це відбувається за Провидінням згори для того, щоб він виконав заповідь — чи то у відносинах між людиною і Всевишнім, чи то у відносинах між людьми.Єврей є посланцем Всевишнього. Де б не перебував посланець, він несе в собі силу Того, Хто його послав. Перевага душ над ангелами полягає в тому, що душі є посланцями Всевишнього завдяки Торі». Джерело: chabad.org

Археологи вважають, що поселення на місці Єрихона існували ще близько 10–11 тисяч років тому. Завдяки родючій долині та численним джерелам місто процвітало ще в глибоку давнину. 📌Вхід єврейського народу до Землі ІзраїлюНайвідоміша подія, пов'язана з Єрихоном, описана в Книга Єгошуа.Після сорока років мандрів пустелею народ Ізраїлю під проводом Єгошуа бен Нун увійшов до Землі Ізраїлю. Першим великим містом на їхньому шляху став Єрихон.За наказом Всевишнього ізраїльтяни шість днів обходили місто один раз на день, а сьомого дня — сім разів. Після сурмлення шофарів і вигуку народу міські стіни впали, і місто було взяте.У єврейській традиції ця подія є символом того, що перемога приходить не лише силою зброї, а й вірою та виконанням волі Всевишнього. 📌Джерело пророка ЕлішіПісля часів Пророк Еліша Єрихон знову згадується в Танаху.Місцеві жителі поскаржилися пророку, що вода в місті непридатна для пиття. Еліша взяв нову посудину із сіллю, кинув її в джерело та проголосив, що Всевишній зцілив ці води. Відтоді, за біблійною розповіддю, вода стала доброю. Це джерело й сьогодні відоме як Джерело Еліші. 📌Місто пальмУ Танаху Єрихон часто називають «містом пальм» завдяки великій кількості фінікових пальм і родючості місцевості.Його оаза в долині Йорданська долина здавна була важливим місцем для життя, землеробства та торгівлі. 📌За часів Другого ХрамуУ період Другого Храму Єрихон був заможним містом. Тут мав зимову резиденцію Ірод Великий, який збудував палаци, сади та акведуки.Також поблизу археологи знайшли залишки давніх синагог із мозаїками, що свідчить про активне єврейське життя в цьому регіоні. 📌Значення для юдаїзмуДля єврейської традиції Єрихон є символом:📎першого кроку народу Ізраїлю в Обіцяну землю;📎сили віри та довіри до Всевишнього;📎Б-жої допомоги, яка здатна подолати навіть найміцніші перешкоди;📎оновлення та зцілення, про яке нагадує історія джерела пророка Еліші.Єрихон і сьогодні залишається одним із найвизначніших біблійних міст, де археологія, історія та події Танаху тісно переплітаються між собою.

📌9 тамуза 3338 року (423 рік до н. е.) — Вавилоняни проломили стіну Єрусалима.Цього дня армія вавилонського царя Навухаднецара (Навуходоносора) пробила стіни Єрусалима й увірвалася до міста. Цар Юдеї Цідкіягу здався і був відведений до Вавилону. Через місяць Єрусалим був повністю захоплений ворогом, Перший Храм було зруйновано, а більшу частину євреїв вивезено у вигнання.Довгі роки цей день відзначався постом, однак після того, як через 490 років римські легіонери 17 тамуза пробили пролом у єрусалимських стінах (це призвело до руйнування Другого Храму), дати обох постів були об’єднані.📌9 тамуза 5004 року (17 червня 1244 року) — Спалення на Гревській площі Парижа трактатів Талмуда.У 1240 році король Людовик IX Святий влаштував у своїй резиденції диспут між євреями та християнами, причому євреїв туди доставили насильно під конвоєм. Євреїв представляли чотири рабини, християн — найвченіший із ченців, францисканець, професор Сорбонни, вихрест Микола Донін із Ля-Рошелі. Свідки повідомляють, що Микола «виглядав слабко», але перевага «істинної віри» «не могла не проявитися», тож, згідно з вироком, євреїв було визнано переможеними. А через 4 роки було спалено два десятки возів, наповнених томами Талмуда.Це було перше в історії спалення єврейських книг, і на згадку про цю подію було встановлено піст. Однак, як написано в книзі «Таня равта»: «Піст не прив’язаний до днів року, бо мудрецям стало відомо, що текст Тори передбачив цю подію заздалегідь», тобто постяться не 9 тамуза, а в шостий день тижня, коли читають главу «Хукат»джерело: chabad.odessa

Ми часто вважаємо, що пам'ять про близьких живе лише у наших серцях.Проте юдаїзм навчає: справжня пам'ять проявляється не лише у спогадах, а й у добрих справах.Саме тому існує молитва Ізкор («Нехай згадає»). Це особлива поминальна молитва, у якій ми просимо Всевишнього згадати душі наших батьків, рідних і близьких, які відійшли у Вічність.Та Ізкор — це більше, ніж молитва. Під час її читання прийнято взяти на себе зобов'язання дати цдаку (пожертву) або зробити добру справу заради піднесення душі померлого.У юдаїзмі вірять, що після відходу з цього світу душа продовжує жити, а добрі справи дітей і близьких можуть стати для неї великою заслугою. Тому найкращий спосіб вшанувати пам'ять рідної людини — не лише згадувати її, а продовжувати творити добро від її імені.Ізкор також нагадує нам про одну з найважливіших заповідей — шанування батьків. Ця заповідь не завершується зі смертю людини. Вона продовжується через молитву, благодійність, вивчення Тори та добрі вчинки.Пам'ять у юдаїзмі — це не минуле. Це міст між поколіннями, який ми будуємо своїми справами сьогодні.Нехай пам'ять про наших рідних буде благословенням, а їхні душі будуть пов'язані у вузлі вічного життя. 

Герої не вмирають: історія Дмитра Фіалки — дитячого тренера «Маккабі Беер-Шева», який загинув, захищаючи УкраїнуВін народився у Львові, став громадянином Ізраїлю, служив у ЦАХАЛ, виховував юних футболістів у «Маккабі Беер-Шева», а коли Україна опинилася під загрозою — повернувся, щоб стати на її захист.Добровільно вступив до Добровольчого українського корпусу «Правий сектор», допомагав готувати новобранців, а згодом підписав контракт зі Збройними силами України та став командиром взводу Інтернаціонального легіону територіальної оборони.Він загинув під Бахмутом, залишившись вірним двом країнам, які стали для нього рідними. Його історія — не лише про мужність, а й про відповідальність, вибір і честь.📍 Львів. Початок шляхуДмитро Богданович Фіалка народився 21 червня 1983 року у Львові.Саме тут минули його дитинство, перші футбольні тренування, з'явилися друзі та сформувався характер. Він виріс у родині, де цінували працю, відповідальність і порядність. Знайомі згадували, що ще змалку Дмитро був спокійним, зібраним і ніколи не метушився — спочатку думав, а потім діяв.Коли йому було близько п'ятнадцяти років, сім'я репатріювалася до Ізраїлю. Нова країна, нова мова й нове життя стали непростим випробуванням, яке лише загартувало його.📍 Ізраїль. Служба, що сформувала характерВ Ізраїлі Дмитро закінчив школу, отримав громадянство та пройшов трирічну службу в Армії оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ).Він служив у бригаді «Нахаль» і брав участь у бойових діях проти «Хезболли» під час Другої ліванської війни.Саме там він навчився дисципліни, витримці, відповідальності та довірі до побратимів.Пізніше друзям він говорив:«Армія зробила з мене людину. Я не шкодую жодного дня».Після завершення служби Дмитро повернувся до справи, яку любив найбільше, — футболу.📍 Тренер у «Маккабі Беер-Шева»З 2008 по 2013 рік Дмитро працював тренером юнацьких команд клубу «Маккабі Беер-Шева».В офіційній базі Ізраїльської футбольної асоціації він значився як דימה פיאלקה (Dima Fialka).Він навчав дітей не лише футбольної майстерності, а й поваги, дисципліни та відповідальності.Одним із його вихованців став Ор Дадія, який згодом виступав за «Хапоель Беер-Шева». Він згадував:«Діма був моїм першим тренером. Він умів пояснити без крику. Після того, як він поїхав в Україну, ми все одно листувалися. Він цікавився, як я граю. Я ніколи цього не забуду».Для Дмитра футбол був значно більшим, ніж професія. Це був спосіб виховувати людей власним прикладом.📍 Повернення до УкраїниУ 2015 році Дмитро повернувся до Львова, щоб доглядати за хворою бабусею.Він продовжив працювати дитячим тренером — спочатку в клубі «Динамо Львів», а потім у ДЮСШ ФК «Львів».Колеги згадували, що він завжди приходив на роботу першим і залишався останнім.На тренуваннях часто повторював:«Якщо хочеш, щоб тебе слухали — будь прикладом».Він жив скромно, любив свою сім'ю, дітей і футбол.Про нього згодом написали ізраїльські журналісти:«Він жив між двома прапорами, але не зрадив жодного».📍 Війна. Доброволець і командир24 лютого 2022 року Дмитро не став чекати повістки.Він добровільно вступив до Добровольчого українського корпусу «Правий сектор», де займався підготовкою новобранців.Згодом уклав контракт із Збройними силами України та очолив взвод Інтернаціонального легіону територіальної оборони — підрозділу, в якому служили українці та добровольці з різних країн світу.Його позивний був — «Шип».Саме у Львові він зустрів свою майбутню дружину Єву. Вони створили сім'ю, у них народилися донька і син.Про війну Дмитро говорив мало.Одного разу він написав друзям:«Тут немає чужих. Усі — свої, якщо поруч».Побратими згадували, що він завжди залишався спокійним, не втрачав самовладання і ніколи не залишав своїх людей.💔 Загибель під Бахмутом1 вересня 2022 року Дмитро Фіалка загинув під Бахмутом, виконуючи бойове завдання.За офіційними повідомленнями українських та ізраїльських ЗМІ, він отримав смертельне вогнепальне поранення голови.Його тіло залишилося на території, окупованій російськими військами.Протягом шести тижнів рідні та волонтери боролися за його повернення.11 жовтня 2022 року останки Дмитра були повернуті до України в межах обміну тілами загиблих.Про це повідомили провідні українські та ізраїльські видання.📍 Дві країни — один більУ Беер-Шеві, де жили мати та молодший брат Дмитра, рідні розпочали збір коштів, щоб перевезти його тіло до Ізраїлю.Проте дружина Єва прийняла інше рішення.Вона сказала, що Дмитро має спочивати в Україні — на землі, яку захищав до останнього подиху.У цій історії не було суперечки.Був лише біль, який розділили між собою дві країни.💔 Остання дорога21 жовтня 2022 року Дмитра Фіалку поховали на єврейській ділянці Янівського кладовища у Львові.Попрощатися з ним прийшли рідні, побратими, представники єврейської громади, ізраїльські дипломати, волонтери та його колишні вихованці.Поруч майоріли два прапори — український та ізраїльський.Не як символ розділення, а як свідчення того, що одна людина може щиро любити дві Батьківщини й залишатися вірною обом.Він не прагнув слави чи героїчного звання.Він просто зробив те, що вважав своїм обов'язком.💙💛 Пам'ятьПісля загибелі ім'я Дмитра Фіалки було внесене до меморіальних списків Інтернаціонального легіону ЗСУ.В Україні та Ізраїлі про нього написали десятки видань — від спортивних порталів до найбільших інформаційних медіа.Федерація футболу Ізраїлю підтвердила, що він був тренером «Маккабі Беер-Шева».Колишні вихованці, футболісти й тренери публікували його фотографії з простими словами:«Dima Fialka — forever coach».У Львові його пам'ятають не лише як воїна.Передусім — як Учителя, який умів виховувати не страхом, а повагою. Як людину, що власним життям довела: справжнє лідерство починається з особистого прикладу.