У кожному контакті між людьми існує невидимий простір ✨ — те, що відбувається між двома психіками, двома історіями, двома способами виживати в цьому світі.
Коли ми реагуємо зі співзалежності 🤍, зазвичай це про біль, який тягнеться з дитинства.
Про досвід, у якому нас ніхто не рятував — і тепер ми відчайдушно намагаємося врятувати когось іншого, ніби саме через це зцілиться наша власна рана 🩹.
Там багато страху: втратити, стати непотрібним, залишитися на самоті 🌫️.
Коли ж ми відповідаємо контрзалежністю 🛡️ — це теж не про байдужість.
Це про досвід, у якому близькість колись була небезпечною ⚠️.
Де почуття іншого накривали так сильно, що єдиним способом вижити стало — відійти, закритися, не впускати 🚪.
І лише коли ми поступово переходимо до здорового контакту 🌱, з’являється щось нове — справжня здатність бути поруч, не втрачаючи себе.
Бути відкритим, але не поглинутим 🌊.
Бути уважним, але не відповідальним за чуже життя 🎒.
Бути підтримкою, але не рятувальником 🤝.
Це зрілість 🌿.
Вона формується повільно ⏳.
Народжується у внутрішньому місці, де ми вже знаємо:
«Я маю свої межі 🧭.
В іншої людини — свій шлях 👣.
І ми можемо зустрічатися по-справжньому лише тоді, коли кожен стоїть на власних ногах».
Саме там починаються стосунки, які не виснажують, а живлять ✨.
Не руйнують, а ростять 🌳.
Не затягують у крайнощі, а дають опору й взаємність ⚖️.
Це і є точка, де дві дорослі частини здатні по-справжньому побачити одна одну 👁️🤍.
джерело: InstitutPsihoterapiiResurs