Час запалювання святкових свічок у Києві

Згідно з Торою, не лише перший, а й сьомий день Песаха — Швії шель Песах (а в країнах діаспори й восьмий — Ахарон шель Песах) — вважається святом, і в цей день діють усі заборони на роботу, як і в інші святкові дні:«У першому місяці, на чотирнадцятий день місяця ввечері — Песах Г-споду; і на п’ятнадцятий день того ж місяця — свято маци Г-споду; сім днів їжте мацу, у сьомий день також священні збори; жодної роботи не робіть» (Ваїкра, 23:5–8).Втім, цей день сприймається як завершення всього святкового циклу Песаха і не розглядається як окреме свято. Тому, здійснюючи освячення — кідуш, ми не промовляємо у Швії шель Песах благословення «Шеехеяну». Як і всі єврейські святкові дати, останній день Песаха з часом набув особливих звичаїв, що надають йому неповторного характеру.Згідно з Торою, саме на сьомий день Песаха євреї пройшли по дну розступленого моря і стали свідками того, як його хвилі поглинули єгипетське військо. Тому в усіх синагогах у цей день читають уривки з книги Шмот, що описують це чудо, а також Пісню моря (Шират а-Ям) — подячний гімн, який євреї співали, побачивши загибель ворогів. За традицією ашкеназьких громад, цей уривок слухають стоячи.Сьогодні Шират а-Ям також входить до щоденної ранкової молитви — її читають наприкінці Псукей де-Зімра. Цей звичай виник у Землі Ізраїлю й поступово поширився повсюдно.У першій половині ХХ століття в домі єрусалимського рабина Яакова-Моше Харлапа виник звичай читати Шират а-Ям у ніч Швії шель Песах. Опівночі рабин, одягнений у білий кітл, починав читати Пісню моря на особливий мотив, а присутні повторювали за ним. Після цього всі разом співали й танцювали.За словами Хафец Хаїма, Шират а-Ям слід промовляти з радістю, уявляючи себе свідком розступлення моря. За кабалістичною традицією, тому, хто читає її з радістю, прощаються багато гріхів.У Хабаді та деяких сефардських громадах у ніч Швії шель Песах прийнято не спати, проводячи час у молитві та вивченні Тори. Це пов’язано з тим, що під час Виходу євреї також не спали цієї ночі, переходячи море.У різних громадах існували звичаї, що відтворювали перехід через море: наприклад, виливали воду на підлогу й символічно «переходили море». Подібні традиції існували і в інших містечках, де це ставало особливою подією для всієї громади.Хасиди Єрусалима з руху «Тольдот Аарон» також символічно зображали цей перехід, але без води: ребе проходив крізь натовп, який уособлював море.Усі ці звичаї пов’язані з минулим — із подіями Виходу. Але Бааль-Шем-Тов увів звичай, що символізує майбутнє: в останній день Песаха влаштовувати третю трапезу — Сеудат Машіах («трапеза Машіаха»). Пізніше було постановлено пити під час неї чотири келихи вина, подібно до Седера.Дехто вважає, що коріння цього звичаю — в афтарі свята з книги пророка Йешаягу, де описано майбутній світ гармонії та миру.Є й інше пояснення: Песах — це свято визволення з Єгипту, а остаточне Визволення також відбудеться в місяці нісан. Тому логічно, що свято починається трапезою, яка розповідає про минуле, і завершується трапезою, присвяченою майбутньому. Так Песах стає мостом між пам’яттю про минуле і надією на майбутнє.джерело: chabad.org

📌21 нісана 2447 року (1314 рік до н. е.) — Моше залишає Мід’ян.Через сім днів після бесіди з Всевишнім, який з'явився йому в палаючому кущі, Моше погоджується на запропоноване йому завдання — визволити євреїв з рабства. Заручившись згодою свого тестя Ітро, він садить на осла свою дружину та дітей і вирушає до Єгипту, щоб сказати фараону: «Відпусти мій народ».📌21 нісана 2448 року (1313 рік до н. е.) — Розділення Чермного моря.Через сім днів після Виходу євреї опинилися в пастці, затиснуті з одного боку єгиптянами, які переслідували їх, і водами Чермного моря («Ям Суф» на івриті) з іншого.Всю ніч вогняний стовп перебував між євреями та єгиптянами, а коли світало, Всевишній наказав Моше: «Веди людей вперед!».Першим у воду увійшов Нахшон бен Амінодав з колін Єгуди. Вода відступила, і євреї перейшли море, немов по суші. Коли ж єгиптяни кинулися за ними навздогін, морські води повернулися до свого звичайного стану, потопивши єгиптян, а євреї, які дивом врятувалися, співали на березі «Пісню моря».📌22 нісана 5608 року (25 квітня 1848 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Іцхака Каліша з Ворки.Рабі Іцхака привів до хасидизму його батько рабі Шимон Каліш. Його вчителями були рабі Давид з Лелова, рабі Яаков Іцхак га-Леві Горовиц (Провидець з Любліна), рабі Сімха-Бунем з Пшисхи та його син Авраам-Моше. Після їхньої смерті він обрав собі новим наставником рабі Менахема-Мендела з Коцька (Коцкер ребе) і подружився з його учнями рабі Іцхаком-Меїром з Гура та рабі Ханохом-Енохом з Олександрова. Після смерті Авраама-Моше Іцхак оселився в Пшисці і став визнаним керівником місцевих хасидів, але через деякий час переїхав до невеликого містечка Варка (біля Варшави). Тут навколо нього зібралося безліч послідовників, і з-поміж його учнів вийшло 114 (!) хасидських ребе. Рабі Іцхак доклав багато зусиль для скасування примусового призову молодих євреїв на військову службу (кантоністи) та заборони носити традиційний єврейський одяг, однак ці зусилля не увінчалися успіхом.📌23 нісана 5340 року (8 травня 1580 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Моше з Трані (Га-Мабіт).Рабі Моше був сином знаменитого мудреця рабі Йосефа з грецького містечка Трані. У 16 років він переїхав до Ерец-Ісраель і оселився в Цфаті. Він почав навчатися в знаменитій єшиві рабі Яакова Бейрава і став одним із чотирьох учнів, які отримали сміху (свідоцтво про посвячення в рабини) від рабі Яакова. Решта троє — автор «Шульхан-Аруха» рабі Йосеф Каро, знаменитий кабаліст рабі Моше Кордоверо та рабі Йосеф Сагіс.Незабаром рабі Моше (відомий як Га-Мабіт за назвою однієї зі своїх книг) сам почав викладати. Зі стін його єшиви виходили знамениті вчені, а найбільші мудреці Цфату визнавали авторитет рабі Моше, радившись з ним з питань єврейського закону.джерело: chabad.odessa