У тижневій главі Тори «Насо» розповідь про освячення Храму починається словами: «Того дня, коли Моше завершив спорудження Святилища…» І уважного читача з загостреним почуттям справедливості ці слова можуть зачепити: адже перед цим докладно описувалося, як увесь народ щедро жертвував на спорудження Святилища, а потім безліч людей «мудрих серцем» під керівництвом Бецалеля та Оголіава старанно його будували. А тепер уся заслуга приписується Моше!
Зрозуміло, що це не перебільшення заради применшення ролі численних будівничих Святилища. Тора використовує цей вислів, щоб підкреслити особливу заслугу Моше. Адже, як пояснюють мудреці Талмуду, він повністю присвятив себе спорудженню Храму, стежачи, щоб кожен елемент Святилища відповідав задуму Всевишнього, і давав майстрам детальні вказівки.
Подібно до цього Перший Храм називають храмом Давида, а Другий — храмом Соломона. Не тому, що вони були збудовані на їхні кошти, а тому, що вони вклали всю душу в їх спорудження. Саме з цієї причини початкове Святилище назване Храмом, який побудував Моше.
Таке ставлення до улюбленого дітища зовсім не означає надмірного контролю. Коли керівник великого проєкту знає ціну кожного гвинтика — це ще не обов’язково мікроменеджмент. Звісно, якщо він не намагається закручувати ці гвинтики власноруч, відштовхуючи працівників або засипаючи їх непотрібними порадами. Тут важливий баланс: уміти делегувати, поважаючи виконавців та їхню можливу ініціативу, не стояти над душею й не зазирати через плече — але водночас уміти питати за результат.
І це мистецтво важливе не лише під час спорудження Храму, будівництва чи ведення бізнесу, а й у сім’ї та загалом у житті. Треба вміти делегувати функції та роботу. Але саме роботу, а не відповідальність за кінцевий результат. Інакше це вже буде безвідповідальність.
джерело: Chabad.org