📌20 сівана 4931 року (26 травня 1171) — Кривавий наклеп у Блуа (Франція).

Рабі Йосеф га-Коген записав у своїй книзі «Емек га-Баха» історію єврейських погромів в епоху хрестових походів, починаючи з 4846 року (1096), де розповів про жахливу долю єврейської громади міста Блуа. Ось що він пише:

«Один чоловік, єврей, повів свого коня на водопій і зустрів там іншого чоловіка, неєврея. Єврей злякався, бо побачив, як неєврей топить неєврейського юнака. Неєврей також злякався, прийшов до свого пана і сказав йому: «Я бачив єврея, який кинув у воду маленького хлопчика, який завдавав неприємностей євреям — і повідомляю тобі про це». За наказом лиходія-пана були заарештовані рабі Йехіель бен Давид і рабі Йекутіель бар Йегуда, когени, учні рабейну Шмуеля, а також рабі Єгуда бен Агарон. Потім лиходії розвели вогонь, закололи мечами зв’язаних євреїв і кинули їхні тіла у вогонь — але вони не згоріли! Були вбиті й інші євреї, заарештовані разом з ними, усього тридцять одна людина, душі покинули їхні тіла, але тіла не згоріли у вогні багаття! Ці євреї померли на багатті зі словами «Алейну лешабейах» («Наш обов’язок — славити Володаря світу») на устах, і душі їх піднеслися на небо.

Ці люди стояли перед вибором: перейти в християнство або зійти на вогнище, але всі вони залишилися вірними Всевишньому. Їх піддали жорстоким тортурам, сподіваючись таким чином схилити до відступництва. Вони відмовилися від пропозицій ворогів і всіляко підтримували один одного.

Їхні тіла кинули у вогонь, але вони не згоріли, хоча душі залишили їх. Коли необрізані побачили, що їхні тіла не згорають, вони були вражені і сказали один одному: «Безсумнівно, ці люди — святі, і все, що сталося — перст Всевишнього».

На пам’ять про жертв наклепу рабі Яаков бен Меїр (рабейну Там) і найвидатніші з єврейських мудреців Франції проголосили 20 сівана днем посту.

📌20 сівана 5409 року (31 травня 1649 року) — Початок немирівського погрому.

У 1648–1649 роках банди Богдана Хмельницького, нехай будуть прокляті їхні імена, знищили в Україні сотні громад і багато десятків тисяч євреїв. Наступного року рабини і громадські діячі, що входили до вищого законодавчого єврейського органу Польщі — «Рада чотирьох земель» — зібралися під час люблінського ярмарку і оголосили 20 сівана днем жалоби за загиблими єврейськими громадами, а також днем пам’яті двох мучеників — рабі Йехіеля Міхла з Немирова і рабі Шимшона бен Песаха з Острополя, убитих саме в цей день.

Було встановлено, що всі чоловіки віком від вісімнадцяти років і старші, а також усі жінки віком від п’ятнадцяти років зобов’язані постити в цей день так, як постять у дні громадських постів. Постанова стосувалася лише євреїв Польщі, але рада литовських громад, яка керувала єврейськими громадами тієї частини Литви, що не входила до польського королівства, також погодилася з цим рішенням і заборонила литовським євреям протягом трьох років носити багатий одяг.

📌20 сівана 5662 року (25 червня 1902 року) — Розташована в Любавичах єшива «Томхей тмімім» була закрита за розпорядженням влади.

Заснована у 1897 році єшива слугувала надійним заслоном новим віянням — асиміляції і «просвітництву», що поширювалися серед євреїв, що викликало ненависть прихильників цих віянь — маскілім. Саме вони і доклали значних зусиль для того, щоб домогтися її закриття.

У 1902 році їхні зусилля увінчалися успіхом, однак рабі Йосеф-Іцхак (Ребе Раяц), який керував єшивою, не здався, і незабаром то в одному, то в іншому місті Росії, Польщі, а потім і всього світу почали відкриватися нові єшиви, які також називалися «Томхей тмімім».

джерело: chabad.odessa