12 тамуза 5100 року (8 липня 1340 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Яакова бен Ашера бен Єхіеля (Баал ѓа-Турім).
Рабі Яаков був сином рабі Ашера, сина Єхіеля (відомого як рабі Рош). Він народився в Німеччині, але потім разом із батьком переїхав до Іспанії, у Толедо, де, відмовившись від посади рабина, жив у великій бідності, присвячуючи весь свій час вивченню Тори. Найбільшу популярність рабі Яакову бен Ашеру принесла книга «Арба ѓа-турім» («Чотири ряди»), яка дала йому, як це часто буває, друге ім’я. Вважаючи, що на той час «аргументи стали хибними, розбіжності посилилися, думки розмножилися, так що не залишилося жодного галахічного правила, щодо якого існує згода», рабі Яаков вирішив написати книгу, яка охоплювала б усі закони та звичаї, що стосуються як людини, так і громади.
У «Арба ѓа-турім» щодо кожного питання в лаконічній формі наведено думки всіх провідних авторитетів попередніх поколінь, щоб будь-який рабин, який користується цією книгою, міг самостійно зробити остаточний висновок, оцінивши та порівнявши різні думки.
Відповідно до назви книга складається з чотирьох частин. «Орах хаїм» («Спосіб життя») об’єднує правила щоденної поведінки, а також закони суботи, свят і будніх днів; «Йоре деа» («Вчитель мудрості») присвячена кашруту, законам обрізання, жалобі тощо; «Евен га-езер» («Скеля допомоги») містить положення про шлюб і розлучення; «Хошен мішпат» («Знак суду») присвячена судочинству та заповідям, що регулюють майнові відносини.
Згідно з переказами, рабі Яаков помер дорогою до Ерец-Ісраель.
12 тамуза 5640 року (21 червня 1880 року) — День народження рабі Йосефа-Іцхака (ребе Раяц), шостого Любавицького Ребе.
Його мати, ребецн Штерна-Сара, розповідала: «Після нашого весілля минуло кілька років. Я була дуже молода і перебувала далеко від дому своїх батьків. У нас досі не було дітей, і це дуже мене травмувало.
Одного разу, у свято Сімхат-Тора, під час кідушу, який відбувався вдома у мого свекра, рабі Шмуеля (четвертого Любавицького Ребе, Ребе Маѓараша), прочитали «Мішеберах» (молитву за здоров’я) за всіх жінок і дівчат «Дому Ребе», але про мене чомусь забули. Я дуже засмутилася, і, хоча пізніше благословили й мене, осад залишився. Я пішла до своєї кімнати й почала думати про те, що в мене досі немає дітей, про свою самотність, про цю історію з «Мішеберах». Я заплакала і так, у сльозах, задрімала. І тоді мені приснився сон.
Я побачила уві сні чоловіка імпозантної зовнішності, який увійшов до моєї кімнати й запитав мене: «Дочко моя, чому ти плачеш?» Я розповіла про все, що було в моєму серці, і він сказав: «Не плач, дочко моя! Обіцяю тобі, що цього року у тебе народиться син, але одразу після свята ти маєш роздати 18 рублів зі своїх особистих грошей на цдаку».
Закінчивши говорити, чоловік вийшов із кімнати й зник. Через кілька хвилин він повернувся у супроводі ще двох осіб і повторив перед ними висунуту мені умову. Ті, хто прийшов із ним, погодилися, і всі троє, благословивши мене, вийшли з кімнати.
Через кілька годин повернувся мій чоловік. Я розповіла йому про сон, і він, поспішивши до свого батька, переказав йому його. Тесть покликав мене й попросив розповісти йому сон у всіх подробицях. Коли я закінчила розповідь, тесть сказав: «Перший, хто відвідав тебе, був ребе Цемах-Цедек, а двоє інших — Мітелер-ребе й Алтер-ребе».
Після свята я мала виконати поставлене мені у сні завдання, але звідки я могла взяти «18 рублів моїх особистих грошей»? У мене була сукня, пошита за останньою модою тих часів, але свекор не хотів, щоб я її одягала. Тоді я покликала жінку, яка опікувалася потребами громади, і попросила її продати цю сукню. А з виручених за сукню грошей я відклала 18 рублів на цдаку.
Того ж року у мене народився син, ребе Раяц» — закінчила свою розповідь ребецн Штерна-Сара.
12 тамуза 5625 року (6 липня 1865 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Еліягу-Йосефа Рівліна з Дрібіна, автора книги «Огель Йосеф»
Рабі Еліягу-Йосеф із Дрибіна був великим мудрецем, одним із найвидатніших хасидів другого та третього Любавицьких Ребе — Мітелер-Ребе та Ребе Цемах-Цедека, і одним із стовпів хасидизму тих часів. Ребе Цемах-Цедек казав: «У нього є два з половиною хасиди, один із яких — рабі Еліягу-Йосеф». Спочатку він був рабином містечка Дрібін, потім переїхав до Полоцька, а звідти у 1847 році перебрався до Ерец-Ісраель, де став рабином і наставником хасидської громади. Серед іншого він облаштував синагогу «Цемах-Цедек» у Старому місті Єрусалима.
Похований рабі Еліягу-Йосеф у Єрусалимі, на Оливній горі.
12 тамуза 5655 року (4 липня 1895 року) — Ребе Рашаб (рабі Шолом-Дов-Бер) призначив свого сина, рабі Йосефа-Іцхока (майбутнього Ребе Раяца), своїм секретарем
На той момент майбутньому шостому Любавицькому Ребе було всього 15 років, але Ребе Рашаб призначив його своїм секретарем з питань загального управління. Того ж року рабі Раяц був присутній на з’їзді рабинів як представник Ребе Рашаба.
Оскільки Йосеф-Іцхак був все-таки молодий, Ребе Рашаб відправив разом із ним рабі Шмуеля-Бецалеля, попередивши його, що хоча він, Шмуель-Бецалель дуже розумний, а Йосеф-Іцхак дуже молодий, чим менше Шмуель-Бецалель втручатиметься в його дії, тим краще.
12 тамуза 5687 року (12 липня 1927 року) — «Свято Визволення». Цього дня шостий Любавицький Ребе рабі Йосеф-Іцхак (Ребе Раяц) отримав повідомлення про його звільнення з костромського заслання.
Ребе Раяц замість розстрілу був відправлений на трирічне заслання до Костроми, але рада, створена для його звільнення, ухвалила рішення продовжувати роботу над його повним звільненням. Члени ради знову звернулися до пані Пешкової, представниці «Червоного Хреста» в СРСР, і вона спробувала домогтися від радянського керівництва звільнення Ребе. На противагу їй ленінградські чекісти заявили, що якщо Ребе повернеться до Ленінграда, то його одразу ж заарештують.
Ребе Раяцу було наказано щовівторка з’являтися в костромське відділення ГПУ, але, коли 12 тамуза, у вівторок, ребе Раяц і рабин Еліягу-Хаїм Алтгойз, який його супроводжував, прийшли туди, чекіст привітно прийняв їх і сказав: «Надійшов наказ про ваше звільнення, і я радий повідомити вам про ваше звільнення».
Оскільки того дня костромське відділення ГПУ не працювало, там не змогли видати свідоцтво про звільнення, і Ребе був змушений чекати на отримання свідоцтва до 13 тамуза.