8 нісана 5751 року (11 квітня 1991 року) – Звернення Ребе.
Цього вечора Ребе виступив із промовою перед хасидами, в якій говорив про Визволення і прихід Мошиаха. Зокрема він сказав:
«...у зв'язку з тією увагою, яку в ці дні приділяють Визволенню, неминуче запитання: «Чому ж, незважаючи на всі ці знамення, Мошіах досі не прийшов?» Пояснити це неможливо.
Незрозуміло й інше: чому щоразу, коли десять (і в багато разів більше, ніж десять) євреїв збираються разом у дні, коли могло б прийти Визволення, вони не нарікають і не висловлюють своє обурення з такою силою, яка змусила б Мошиаха прийти негайно? Невже вони можуть змиритися з тим, що Мошиах, визволи Б г, можливо, не прийде ні сьогодні, ні завтра, ні післязавтра.
На жаль, євреї вигукують: «Ад матай?» (доки нам залишатися у вигнанні?) тільки тому, що їм так веліли. Якби цими словами вони висловлювали і своє справжнє бажання, і вимогу, то Мошиах напевно вже прийшов би.
Що ще можу я зробити, щоб спонукати весь єврейський народ на повний голос вимагати Визволення і в такий спосіб справді наблизити прихід Мошиаха? Усе, що було зроблено досі, не привело до реальних результатів, бо ми, як і раніше, у вигнанні. Ба більше, ми перебуваємо ще й у внутрішньому вигнанні щодо нашого служіння Б гу!
Мені залишилося тільки одне – передати це завдання у ваші руки. Відтепер ви повинні зробити все можливе, щоб Мошиах прийшов сьогодні ж, зараз же! <...> Я зробив усе, що міг! Відтепер ви повинні зробити все, що у ваших силах».