У невеличкому містечку на ім’я Ланцут жив хасид на ім’я реб Авраам. Він не був багатим, але чесно працював — шив чоботи й ніколи не відмовляв у допомозі тим, хто потребував.
Щоп’ятниці він приносив гроші до дому рабина — реб Еліезера — і просив:
— Ребейну, передайте це тим, хто має потребу. Тільки нікому не кажіть, від кого це.
Рабин знав, що сам реб Авраам ледь зводить кінці з кінцями. Якось він спитав:
— Аврааме, чому ти не залишиш хоч трохи для себе? Твоя родина теж має потреби.
Той відповів:
— Ребе, коли я даю — я відчуваю, що Б-г вкладає в мої руки не лише голку й нитку, а й добро. То як же я можу не передати його далі?
Минуло багато років. Реб Авраам помер у бідності, але на його похорон зібралося все містечко. І тільки тоді рабин сказав:
— Ви думаєте, він був простим шевцем. Але його прихована праведність зігрівала це місто більше, ніж ви уявляєте.