У містечку Тарнів жив старий кравець на ім’я Нахум. Шив він просто, зате добротно, і кожен знав: якщо не маєш грошей — Нахум однак не залишить тебе без пальта.
Одного дня до його майстерні зайшов хлопчик років десяти. У руках він тримав батькове пальто — розірване на спині й без ґудзиків.
— Скажіть, скільки коштує пришити ґудзики? — спитав він, намагаючись говорити по-дорослому.
— А скільки в тебе є? — запитав Нахум, присідаючи.
Хлопчик зашарівся.
— У мене зовсім нічого… Але тато має йти на роботу, а мама сказала, що він не скаже, що змерз, навіть якщо буде дуже холодно. Він у нас такий.
Нахум кивнув. Він знав цього батька — Йосефа, тихого вантажника з добрими очима. Багато років тому він шив йому весільний костюм.
— Отже, тобі пощастило, — мовив він. — Сьогодні саме день синіх ґудзиків.
— А що це за день? — здивувався хлопчик.
— Це особливий день, коли добрі вчинки оплачуються не грошима, а турботою. А ти саме приніс турботу.
І Нахум дістав зі скриньки чотири сині ґудзики. Найгарніші, з глибоким блиском.
Він пришив їх з такою акуратністю, ніби шив для короля.
— Передай татові, що тепер він офіційно вдягнений як людина з великим серцем.
Наступного дня біля дверей кравецької майстерні лежав пиріг. На ньому була записка:
«Дякуємо. Ґудзики гріють сильніше, ніж тканина».