Дев’яте ава, що починається з вечора в суботу, — один із найтрагічніших і водночас найзначущіших днів єврейського календаря. У цей день були зруйновані обидва Храми в Єрусалимі — Перший у 586 році до н.е. вавилонянами, Другий у 70 році н.е. римлянами. Відтоді Тіша бе-Ав став символом національного болю, духовної втрати та гіркоти вигнання.
Це не просто історична дата. Це жива пам’ять про втрату: про розрив зв’язку між Небом і Землею, між народом Ізраїлю та його духовним центром. Руйнування Храму — це не лише фізична катастрофа, а й тріщина в душі, свідчення про світ, у якому Шхіна — Божественна присутність — ніби прихована.
Піст 9 ава — один із найсуворіших у єврейській традиції. Він триває від заходу сонця напередодні й до появи зір наступного дня. У ці години ми відмовляємося від їжі, пиття, вмивання, носіння шкіряного взуття та подружньої близькості. Не вивчають Тору (окрім тем, пов’язаних із руйнуванням), не вітаються одне з одним, не займаються повсякденними справами.
Обряди жалоби проявляються в усьому: ми сидимо на підлозі або на низеньких табуретках — як сидять скорботні, читаємо сувій «Ейха» — «Плач Єремії» — та «Кінот» — стародавні поеми, в яких покоління за поколінням виливає біль за зруйнованим Храмом, за стражданнями народу й за втраченим зв’язком із Всевишнім.
Та навіть у день глибокої скорботи єврейська душа не втрачає надії. Пророк Єрмиягу каже: «Це пригадую я в серці своїм — тому й надіюся: милість Господня не вичерпалась, не скінчилася щедрість Його» (Ейха 3:21–22).
Мудреці навчають, що саме в день руйнування народився Машиах — натяк на те, що в самій точці падіння прихований початок відновлення. Тіша бе-Ав — це не кінець, а поворотний момент. Ми віримо, що в майбутньому, коли здійсниться пророцтво про втіху Сіону та відбудову Храму, цей день стане днем радості.
Отже, 9 ава — це не лише пам’ять про біль, а й віра в виправлення. Це день, коли народ Ізраїлю згадує свою історію — й підіймає очі до Неба з надією: нехай зруйноване буде відновлено, розсіяне — зібрано,а біль — зцілено.