Гілель сказав: «Якщо не я за себе, то хто за мене?» (Авот 1:14).
А Давид у Псалмах пише: «Б-г мій — твердиня моя, на Нього покладаюся» (Теїлін 18:3).
То як же все-таки — уповати чи діяти самому?
На перший погляд, Гілель ніби говорить: «Покладайся тільки на себе». Але мудреці пояснюють: мова зовсім не про зарплату, їжу чи житло. Йдеться про духовні досягнення — про те, що ми можемо зробити для своєї душі та для майбутнього життя. Тут ніхто нас не замінить: якщо добру справу зробить інший, вона зарахується йому, а не нам.
Рамхаль пояснює: мета творіння — дати людині благо. Але якщо отримати все даром, це буде «хліб сорому». Справжня радість — коли ти чогось досяг сам. Тому ми живемо у світі, де треба працювати, робити вибір і долати труднощі.
Так, успіх залежить від допомоги Б-га. Але допомога приходить до тих, хто робить свій крок. Як у прислів’ї: «На Б-га надійся, а сам греби». Сидіти, склавши руки, очікуючи на диво, — все одно що чекати врожаю, не посіявши зерна.
І ще один рівень — уподібнення Б-гу. Він Сам творить і ділиться. І нам дано право — і обов’язок — бути Його «представниками» у світі: допомагати, будувати, виправляти. Якщо це зробить хтось інший, він і отримає нагороду.
Тому Гілель і запитує: якщо я сам не подбаю про свою душу, хто зробить це замість мене?
Уповання на Всевишнього та особисті зусилля йдуть поруч. Ми робимо все можливе, а результат залишаємо Йому.