Починаючи з другого дня новомісяця елул (тобто з 1-го елул) і аж до дня, що передує передвечір’ю Рош га-Шана, у синагогах трублять у шофар після завершення ранкової молитви Шахаріт. Ці щоденні трублення складаються з чотирьох звуків: «Ткія», «Шеварім», «Труа» і знову «Ткія».

Це трублення не приписане Торою, а встановлене давнім єврейським звичаєм. Коли Моше в Рош Ходеш місяця елул піднявся на гору Сінай, щоб отримати нові Скрижалі Заповіту, євреї в своєму стані трубили в шофар, аби весь народ знав, що Моше лише тимчасово піднявся на Небеса (а не залишив землю назавжди) і щоб за його відсутності не впасти в ідолопоклонство. На згадку про це євреї трублять у шофар з початку елул — щоб пригадати, як Моше піднімався до Всевишнього, і ще раз підтвердити, що Ізраїль покаявся у гріху створення «золотого тельця» та отримав прощення, адже Всевишній у Своєму милосерді дав нові скрижалі після сорока днів. Це нагадування має пробуджувати в кожному євреї прагнення до тшуви — покаяння і повернення до Всевишнього.

Трублять у шофар після завершення ранкової молитви, бо й Моше свого часу піднімався на гору зранку.

Трублення здійснюється протягом усього місяця, щоб попередити народ про наближення Дня Суду й пробудити прагнення до тшуви. Адже природа звуку шофара така, що він вселяє тривогу в серця людей, як сказано у Писанні: «Чи може народ не стривожитися, коли в місті пролунає шофар?» (Амос 3:6). Звук шофара ніби проголошує: «Прокиньтеся, сплячі, від свого сну, дрімаючі — від дрімоти, вдивіться у свої вчинки й розкайтесь у гріхах». Так писав Рамбам.

У переддень Рош га-Шана в шофар не трублять, щоб провести межу між трубленням у елул, яке є давнім єврейським звичаєм, встановленим нашими мудрецями, та трубленням у Рош га-Шана, заповіданим Торою.

Починаючи з другого дня новомісяця елул і аж до Ошана раба, останнього дня свята Сукот (включно), в ашкеназьких громадах у ранкову та вечірню молитви включають 27-й Псалом. Цей звичай базується на Мідраші, що пояснює перші слова Псалма: «Господь — світло моє й спасіння моє». Мідраш тлумачить, що слова «світло моє» стосуються Рош га-Шана, «спасіння моє» — Йом Кіпуру, а подальші слова «бо Він укриє мене в Своїй кущі» нагадують про свято Сукот. За звичаєм, установленим Арі, цей Псалом читають після ранкової та післяполуденної молитви.

У деяких єврейських громадах прийнято після завершення молитви при великій кількості людей читати Псалми — десять або більше — відповідно до місцевого звичаю.

Той, хто пише в цьому місяці листа, має на початку чи наприкінці вказати побажання адресатові, щоб він здобув милість і благословення Небес, був виправданий у День Суду, вписаний у Книгу Життя і удостоївся остаточного схвального підпису.

Сенс цього звичаю — нагадати собі та іншим про наближення Дня Суду, про необхідність готуватися до нього, зробити тшуву й просити милості у Всевишнього.

Люди, які з особливою ретельністю виконують заповіді Тори, зазвичай саме в цьому місяці перевіряють кашрут тфілін і мезуз у своїх домівках, а також інших предметів, пов’язаних із виконанням заповідей. Усе, що потребує виправлення, виправляється негайно.

За давнім звичаєм, у кожен із днів елул у синагогах проголошується: «Поверніться, діти-відступники» (Йірмеягу 3:14).

джерело: https://toldot.com