Це оповідання нагадує нам, що навіть у хвилини сповіді людина може відчувати світлу радість. Бо коли ми стоїмо перед Всевишнім, очищаючи серця від гріхів і наближаючись до Нього, саме в цьому і є найбільша честь. Це не смуток, а гімн — пісня вдячності за можливість служити Цареві Всесвіту.
***
📖Одного разу Бааль Шем Тов прибув до міста напередодні Рош га-Шана. Жителі звернулися до нього зі словами:
— Наш кантор має дивний звичай: він промовляє молитву «Аль хет» — сповідь про гріхи — на радісний мотив.
Бааль Шем Тов звелів привести кантора до себе. І коли той постанув перед ним, він запитав:
— Чому ти співаєш молитву сповіді на веселий наспів?
Кантор відповів притчею:
— Уявіть двірника, якому доручено прибирати царський двір від сміття та бруду. Чи може він виконувати свою роботу зі смутком? Ні! Він радіє, що удостоївся честі перебувати серед тих, хто бачить обличчя царя, і кому довірено дбати про чистоту його оселі. І я, що маю честь стояти перед Царем Всесвіту як посланець громади, очищаючи серця від гріхів та провин, — хіба смуток може бути на моїх устах?! Це — гімн подяки й радості!
Бааль Шем Тов сказав йому:
— Якщо твої молитви йдуть із таким наміром, нехай моя доля буде з тобою!
А ще додав:
— Людина ніколи не повинна впадати у відчай. Смуток і пригніченість завжди заборонені. Навіть тоді, коли людина сповідується у своїх гріхах і розмірковує про власну нікчемність, їй належить бути сповненою радості. Адже й думки про власну недосконалість — це теж добра справа, воля Творця.
А той, хто прагне великого, не зупиняється на малому — тобто не замикається у власній особистості.
джерело:breslev.com