Одного року на свято Сукот лив дощ без упину. З неба спадали потоки, дахи протікали, вулиці спорожніли.
У маленькому містечку Коцк люди сиділи вдома — сумували, що не зможуть виконати заповідь сидіти в суці.

Лише один чоловік, бідняк на ім’я Лейб, усе ж таки збудував свою суку.
Вона була крива, зі старих дощок, дах протікав, а вітер зривав гілки. Але він сидів там, закутавшись у старий плащ, і шепотів:
— Всевишній, якщо Ти послав дощ, значить, і в цьому є Твоя воля. Дозволь мені бути в Твоєму домі, навіть якщо холодно.

Проходив повз рав із Коцка — Менахем Мендель — і сказав учням:
— Дивіться, як радіє цей чоловік! Він сидить у мокрій суці, наче в палаці.
— Ребе, — здивувалися учні, — та ж він увесь промок! Хіба це радість?
Ребе відповів:
— Є два види суки. Одна — з гілок, а інша — з віри. Якщо людина будує суку зі своєї віри — навіть дощ не зруйнує її.

🍋🌿 Сукот навчає нас не лише будувати дім під небом, а й шукати місце, де не змокне душа.
Іноді дощ — це випробування, але якщо в людині є довіра, вона сидить під покрівлею, зробленою зі світла.

джерело: breslev.com