Визначення
Сімхат Бейт hа-Шоева — це святкування, що відбувалося в Храмі на честь служби зачерпування води для возливання на жертовник.
Етимологія
Івритське словосполучення שמחת בית השואבה буквально означає «радість Дому Черпання».
За простим розумінням, свято отримало цю назву тому, що воно було присвячене зачерпуванню води та її возливанню на жертовник, як сказано у пророка Йєшаяѓу (12:3):
«І будете черпати воду з радощами».
Єрусалимський Талмуд пояснює, що ця радість була джерелом, з якого «черпали» руах hа-кодеш (святий, пророчий дух), бо саме радість приводить до пророчого натхнення. Так, про пророка Елішу сказано (Мелахім II, 3:15):
«Коли музикант заграв, Еліша відчув на собі руку Г-спода».
У тому ж Талмуді сказано, що пророк Йона отримав своє перше пророцтво після участі у святкуванні Сімхат Бейт hа-Шоева, яке проходило в Храмі.
Сутність
Під час існування Храму, упродовж усього свята Сукот, щоранку відбувалася особлива служба — Нісух hа-Маїм (возливання води). Воду для цього брали з джерела Шілоах у Місті Давида і несли на Храмову гору. Процесія супроводжувалася великою радістю, співами, танцями й грою на музичних інструментах.
Час
Свято Сімхат Бейт hа-Шоева проводили вночі протягом днів Холь hа-Моед Сукот (проміжних днів свята). У йом тов та суботу святкування не проводили, бо воно включало гру на музичних інструментах, що заборонено в ці дні — аби уникнути ризику їх ремонту й порушення шабатніх законів.
Місце
Святкування відбувалося у дворі Храму, який називався Езрат hа-Нашім («жіночий двір»). Там дозволялося перебувати жінкам, що приносили жертви. Перед святом будували дерев’яні балкони, з яких жінки могли спостерігати за подією, аби уникнути змішування з чоловіками.
Як проходило святкування
У дворі Езрат hа-Нашім стояли високі золоті світильники, які запалювали на початку вечора. За Мішною, світло від них освітлювало весь Єрусалим. Благочестиві та відомі люди танцювали з палаючими факелами, співаючи пісні й прославляючи Всевишнього.
Левіти стояли на п’ятнадцяти сходинках між Езрат Ісраель і Езрат hа-Нашім і грали на арфах, лірах, трубах та інших інструментах.
Рамбам (Гілхот Лулав, 8:14) пише:
«У цій радості не брали участі невігласи й ті, хто просто хотів. Лише великі мудреці Ізраїлю, голови єшив і синедріонів, старійшини й благочестиві люди танцювали, плескали в долоні, співали й веселили народ у дні Сукоту. А весь народ — чоловіки та жінки — приходили, щоб дивитися й слухати».
Святкування тривали до світанку. На світанку два коени біля головних воріт Храму (Шаар Нікнор) сурмили в труби — це був знак вирушати до джерела Шілоах, щоб зачерпнути воду для возливання на жертовник. Процесія урочисто несла воду на Храмову гору, де її возливали.
Мішна і Талмуд про цю радість
«Хто не бачив Сімхат Бейт hа-Шоева, той не бачив справжньої радості».
Коли Гілель радів на цьому святі, він казав від імені Всевишнього:
«Якщо ти прийдеш до Мого дому, Я прийду до твого; якщо ж ти не прийдеш до Мого дому, Я не прийду до твого».
Рабан Шимон бен Гамліель під час святкування підкидав у повітря вісім палаючих факелів і ловив кожен, не торкаючись іншими.
Рабі Єгошуа бен Хананья казав:
«Коли ми раділи на Сімхат Бейт hа-Шоева, наші очі не знали сну. Вранці — жертвоприношення тамід, потім — молитва, потім мусаф, потім бейт hа-мідраш, потім трапеза, потім мінха, потім — вечірнє жертвоприношення тамід, а відтоді й до світанку — Сімхат Бейт hа-Шоева».
Джерело:https://imrey.org/