Свято Хануки традиційно пов’язують зі світлом — світлом мудрості, віри та духовної стійкості. Але саме в ханукальному контексті мудреці неочікувано називають грецьку державу «темрявою». Чому культура, що поклонялася гармонії та красі, постає протилежністю світла?

Щоб зрозуміти цей парадокс, важливо розрізняти два види краси. В єврейській традиції краса — це не зовнішня прикраса, а вираження внутрішньої досконалості. Талмуд розповідає про незвичайне сяйво, що emanувало від раббі Йоханана: світло його обличчя було не фізичною особливістю, а результатом духовної величі. Мудрість і чистота душі змінюють людину настільки, що це відображається навіть у її зовнішності. Такий світ — свідчення гармонії духу й тіла.

Однак тілесна краса сама по собі може ввести в оману. Як зазначає цар Шломо, «принада оманлива, а краса суєтна», — якщо вона не пов’язана з моральною глибиною. Саме в цьому грецька культура розійшлася з єврейським поглядом: звеличуючи тіло й форму, вона відокремила красу від духовності. Естетика, позбавлена внутрішнього змісту, перетворюється на темряву — вона засліплює, але не освітлює шлях.

Ханука нагадує про цю різницю. В історії свята зіткнулися два розуміння прекрасного: зовнішня гармонія та внутрішня цілісність. Маккавеї боролися не проти мистецтва й не проти краси, а проти світогляду, у якому матеріальне оголошено головним. Їхня перемога — це перемога світла мудрості над блиском форми.

Ханукальні свічки символізують справжнє світло — світло, що народжується з олії, традиційно пов’язаної з мудрістю. Воно тихе, не осліплююче, але вперто пробиває темряву. Це світло, яке не доводить свою силу гучними заявами, а розкривається у постійності й глибині.

Святкуючи Хануку, ми вчимося заново розуміти красу: прагнути не тієї, що минає, а тієї, що преображає; будувати гармонію не лише в тілі, а й у дусі. І тоді світло Хануки стає не просто пам’яттю про диво, а напрямком, у якому триває духовний шлях людини.

джерело: toldot.com