Ось що сказано про пости місяця Тевет у «Книзі нашої спадщини» рава Еліягу Кі-Това.

Три пости йдуть у місяці Тевет один за одним — на згадку про три лиха, що спіткали народ Ізраїлю в дні 8-го, 9-го і 10-го Тевета.

Пости восьмого і дев’ятого Тевета називають «постами праведників», коли постять лише обрані. Десятого Тевета постять усі…

Восьмого Тевета було завершено переклад Тори грецькою мовою, здійснений за наказом елліністичного єгипетського царя Птолемея. Цей день мудреці порівнюють із днем виготовлення «золотого тельця», адже неможливо перекласти Тору іншою мовою, не спотворивши її сенс.

Дев’ятого Тевета померли пророки Езра та Нехемія.

Десятого Тевета — у день загального посту — війська вавилонського царя Навуходоносора розпочали трирічну облогу Єрусалима, що завершилася загибеллю міста та Храму.

Причини всіх трьох постів потребують додаткового пояснення, особливо причини першого з них (про нього йтиметься наприкінці). Адже в нашій історії було чимало великих і трагічних подій, для яких не встановлювали постів для наступних поколінь. Отже, йдеться про справді переломні події, що мали величезний вплив на подальшу історію нашого народу.

Про Езру та Нехемію в «Книзі нашої спадщини» сказано таке:

Саме вони очолили євреїв, які вирішили повернутися з Вавилону до Ерец-Ісраель, навчали їх Торі та дбали про їхні потреби. З їхньою смертю Ізраїль осиротів, утративши духовні й матеріальні блага, які вони йому давали. Ніхто не зміг стати їм гідною заміною.

Смерть Моше Рабейну також була великою і трагічною подією. Але він завершив свою місію, благословив народ і передав справу гідному наступникові. Натомість період повернення євреїв із Вавилону під проводом Езри та Нехемії був сповнений смут і конфліктів — і з навколишніми народами, і всередині самого єврейського народу, — і «ніхто не зміг стати їм гідною заміною».

Десяте Тевета — день початку облоги Єрусалима. Здається, що ця подія ще не була повним розкриттям трагедії: ще не було ні голоду, ні руйнувань, ні жертв. Хіба нам не достатньо найсуворішого посту Дев’ятого Ава, встановленого на згадку про події очевидно трагічні?

Але світогляд Тори вимагає, щоб ми шукали й бачили духовні корені раніше, ніж відчутні та видимі плоди. Бачили їх і сьогодні — і були насторожі, адже лише це й означає винесення уроків із трагедій нашого минулого. Коли матеріальні основи повсякденного життя ще не порушені… коли крамниці повні товарів, а кав’ярні й розважальні заклади переповнені веселою публікою, — щоб люди розуміли: усе їхнє сьогоднішнє благополуччя, можливо, вже «перемолоте» на «небесному жорні», що воно — як майно ір нідахат (міста ідолопоклонників) — підлягає знищенню; а за законом Тори «те, що підлягає знищенню, — ніби вже знищене», і не має міри та цінності… (Дай Б-г, щоб цього не сталося; навпаки, щоб увесь народ Ізраїлю повністю й усім серцем повернувся до Тори, і щоб усе це майно стало підмурівком у будівництві світу Тори).

І ось питання: чому переклад Тори грецькою мовою, що став приводом для посту 8-го Тевета, є такою великою трагедією? Адже цей переклад — не перший (перший, сімдесятьма мовами, був зроблений нашим учителем Моше при вході до Землі Ізраїлю [див. Раші до Дварим 27:8]). І не останній — після нього з’явився глибоко шанований переклад Онкелоса арамейською мовою, заснований на традиції Усної Тори, на який часто посилається Раші. Та й грецький переклад зробили не ідолопоклонники, а найбільші мудреці Тори; до того ж Всевишній учинив велике диво: сімдесят два незалежні переклади виявилися абсолютно однаковими, навіть у навмисних відхиленнях від прямого сенсу. Це саме по собі стало великим освяченням Імені Всевишнього. А нині Тору перекладено майже всіма мовами світу. Чому ж тоді мудреці порівнюють цей день із днем «золотого тельця» і кажуть (у трактаті Тааніт), що «коли Тору переклали грецькою, темрява зійшла на світ і не відступала три дні»?

Ось пояснення з «Книги нашої спадщини»:

Один із Птолемеїв, під владою якого тоді була Юдея, прагнув поставити під сумнів походження Тори та природу її законів. Він зібрав єврейських мудреців і наказав їм перекласти Тору грецькою мовою. Якби його справді цікавила Тора, він дозволив би спільну працю. Але, маючи намір висміяти мудреців, він ізолював їх один від одного.

Сам задум перекладу ґрунтувався на відверто ворожому ставленні до Тори та її мудреців. Кожному з сімдесяти двох мудреців було доручено завдання, що перевищувало людські можливості. Кожне слово Тори має тисячі значень, а іврит — Свята мова — «висікає» їх, немов молот скелю. Не існує мови, подібної до Святої мови, створеної для закарбування Тори; переклад у всьому її багатстві неможливий.

Переклад «слово за словом» позбавляє Тору її внутрішнього наповнення, лишаючи лише «стіни слів». Для мудреців, закоханих у Тору, це було нестерпно. Так само, як ідоли, хоч би з чого їх робили, позбавлені святості, так і будь-який переклад Тори не дорівнює її оригіналу.

Євреї, для яких призначений переклад Онкелоса (переклад-коментар, частина Усної Тори), це розуміють і не сприймають його як «саму Тору». Тож грецький переклад не шкодив євреям. Натомість інші народи, не знаючи Усної Тори, могли подумати, що пізнали Тору через переклад.

До перекладу народи бодай усвідомлювали велич Тори та її зв’язок із єврейським народом — у цьому і був «світ». З появою грецького перекладу за наказом злого царя виникла ілюзія, ніби Тора належить і народам світу. Мудреці порівняли це з левом у клітці: раніше всі тремтіли перед ним, а тепер підходять і питають: «Де його сила?»

Так і Тора: замкнена в клітці перекладу, вона втратила благоговіння в очах світу. Кожен, хто знав грецьку, міг читати, коментувати й критикувати її, не торкнувшись її мудрості. Тому восьме Тевета прирівняли до дня «золотого тельця»: як у бездушному ідолі бачили божество, так у перекладі — позбавленому святості — народи «бачать» Тору.

Наслідки цього були далекосяжні: серед народів, що проголосили себе «новим Ізраїлем», наш народ зазнав тривалих страждань у вигнанні. Підкреслюючи, що темрява восьмого Тевета тривала три дні, мудреці натякають: завершення перекладу Тори немов підсумовує низку трагічних подій 9-го і 10-го Тевета.

Цитати з «Книги нашої спадщини» Еліягу Кі-Това

джерело: beerot