Р-н Ішая Ґіссер
Десять кар — драматичний і переломний момент в історії нашого народу. Вони, у своїй сукупності, є одним із джерел нашої віри, однією з її основ. Адже недарма, представляючись синам Ізраїлю під час Синайського одкровення, Всевишній визначає Себе не як Творця світобудови, а як «Того, Хто вивів тебе з землі єгипетської». А така характеристика змушує з граничною уважністю поставитися до всіх аспектів цього процесу.
Очевидно, що і форма, в якій були втілені кари, і їхня кількість, і послідовність — усе це мало значення в системі уроків, які поступово розкривали перед Єгиптом, а через нього — і перед усім іншим світом, повноту влади Творця над створеним Ним і відсутність будь-якої іншої сили, що діє поряд із Ним.
Водночас у нашому матеріальному світі (а саме слово «світ» івритом — олам, споріднене зі словом еелем — «прихованість») постійний вплив Всевишнього максимально прихований, неявний. Це світ приховання. Але приходить час — і Творець являє Себе в Єгипті, і робить це через десять кар. Вони виявляють Його через руйнування колишньої моделі сприйняття людьми світобудови — так би мовити, Одкровення через деструкцію, що передує і прокладає шлях творчому Одкровенню на Синаї — Десяти висловам. Створенню нової реальності передує злам старої — це цілком зрозуміло.
Втім, немає жодного сумніву, що євреї засвоювали ці уроки через кари нарівні з єгиптянами. І, на жаль, у цьому була нагальна потреба: вони дуже перейнялися єгипетським впливом — століття такого оточення не минають безслідно. «Зоар» стверджує, що у своїй асиміляції вони опустилися на сорок дев’ятий рівень нечистоти з п’ятдесяти можливих. Тож усе те, що було корисним для духовного просвітлення їхніх жорстоких панів, було не менш необхідним і безправним рабам.
Проте першим адресатом цього чудесного одкровення, з якого Б-жественне управління світом мало стати явним, були зовсім не євреї, а єгиптяни! І це не химерне тлумачення Писання, а пряме твердження самої Тори. Вона говорить прямим текстом:
«І тоді пізнають єгиптяни, що Я — Г-сподь (Авайє), коли Моя рука буде над Єгиптом і Я виведу синів Ізраїлю з-поміж них»¹.
Ви, звісно, звернули увагу на фінальний акорд цього пророцтва: «І тоді пізнають єгиптяни…». Того Самого Г-спода, про Якого володар Єгипту сказав: «Хто такий цей Г-сподь, щоб я слухав Його голос і відпустив Ізраїль? Я не знаю Г-спода, і Ізраїль не відпущу».
Однак якщо ви, озброєні попередніми знаннями, справедливо вкажете, що Ім’я Елокім означає міру Суду й порядку, а Ім’я Авайє — міру Милосердя і Доброти Творця, і резонно запитаєте: як же кари могли походити з рівня Авайє, якщо це супроводжувалося лихами для мирного населення Єгипту? — я спробую відповісти: суд і суворість щодо злодіїв є безсумнівним благом для їхніх жертв.
І жодної суперечності тут немає! Більше того, згідно з нашою традицією²: «Той, хто милосердний до жорстоких, тим самим жорстокий до милосердних». А народ Єгипту був не лише співучасником поневолення, а й повним однодумцем свого правителя, і не просто покірно виконував нелюдські накази фараона, а робив це від усього єгипетського серця, щиро вважаючи себе вправі знущатися з беззахисних.
Не варто думати, що в минулому в цих питаннях щось було інакше. В Єгипті народ повністю підтримував національну політику свого правителя, саме тому до нього було цілком застосовне поняття колективної вини. Те, що ми часом відмовляємося вчитися в минулого і не бачимо в нинішніх процесах наслідків колись ухвалених рішень і вчинених дій, позбавляє нас можливості змінити власне життя на краще.
Осмислення минулого — необхідна частина каяття, а каяття — головна передумова благотворних змін у долі. Це однаково справедливо і щодо окремої людини, і щодо народу. Коли ми говоримо про кари, то кожна з них мала два аспекти — відплату і милосердя: відплату Єгипту і милосердя — Ізраїлю.
Примітки
- Шмот 7:2–5.
Коелет Раба 7:16.