У Книзі Рут (3:17) сказано, що Боаз дав Рут шість колосків ячменю. За поясненням Талмуда (трактат «Сангедрін» 93а), цей вчинок мав символічний зміст: він натякав на те, що від Рут вийдуть шість праведників, кожен із яких буде благословенний шістьма благословеннями.Маараль із Праги (рабі Єгуда Лейб бар-Бецалель) у книзі «Нецах Ісраель» пояснює: Боаз обрав число шість не випадково. На івриті ця цифра позначається буквою «вав» (ו) — прямою вертикальною лінією, що символізує спад Б-жественного впливу згори донизу. Це не просто цифра — це канал благословення.Ця ж ідея висловлена у мідраші «Шмот Раба» (1:8): в Єгипті жінки народжували по шість дітей за раз — ознака Б-жественного благословення. Маараль підкреслює: демографічний вибух серед євреїв в Єгипті був не природним, а надприродним — результатом Небесної підтримки. Саме тому чисельність євреїв у пустелі трималась на рівні близько 600 000 — шестизначне число, що починається з цифри «6».Цікавий штрих: гематрія (числове значення) імені Рут (רות) — 606. Якщо додати до цього число 7, яке символізує сім заповідей синів Ноаха (які вона дотримувалась як праведна неєврейка), отримаємо 613 — загальну кількість заповідей Тори. Таким чином, Рут своїм вибором увійшла до народу Ізраїлю й об'єднала в собі і коріння, і вершини святості. Інакше кажучи, благословення вже жило в ній — і передалося її нащадкам, включно з царем Давидом та Машиахом.А як щодо трьох шісток — числа 666? В юдаїзмі це зовсім не «число звіра», як трактують його в інших культурах. Навпаки — в єврейській традиції це число пов’язане з благословенням! Так, гематрія виразу «Меа Шеарім» (מאה שערים) — «сто воріт», «в сто крат» — дорівнює 666.Цей вислів узятий із книги Берешит (26:12): «І сіяв Іцхак на тій землі, і зібрав того року в сто крат (меа шеарім) — так благословив його Г-сподь».Інакше кажучи, 666 — це код Б-жественного достатку й успіху, знак благословення, коли небесний вплив відкривається у повній силі — через «сто воріт» духовного багатства.toldot.com

*15 сівана 2196 року (1565 рік до н.е.) — День народження Єгуди.*15 сівана 2315 року (1466 рік до н.е.) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) Єгуди.Єгуда — родоначальник відповідного колена був четвертим сином нашого праотця Яакова і його дружини Леї.Єгуду завжди відрізняли лідерські якості (зокрема саме він вмовив братів не вбивати Йосефа, а продати в рабство і він же, згодом, зіграв провідну роль в процесі примирення). Коли перед смертю Яаков благословляв своїх синів, нащадкам Єгуди було передбачено лідерське становище «не відійде скіпетр від Єгуди і законодавець від стегон його».У Єгуди було п'ятеро синів — Ор, Онан, Шела і близнюки Перец і Зерах, які і поклали початок коліну Єгуди, найчисленнішому з усіх колін. Нащадком Переца був цар Давид, який поклав початок єдиній легітимній єврейській правлячій династії. Мошіах також буде нащадком Давида.Після смерті сина Давида — Шломо — єдине єврейське царство розкололося на дві частини. Північне, під владою якого перебували 10 колін, отримало назву Ізраїль, південне (зі столицею в Єрусалимі) — Юдея (насправді там жили представники не тільки колена Єгуди, але й нечисленного колена Шимона і деяка кількість левітів, які не мали своєї долі і служили в Храмі)).Хоча коліно Єгуди історично володіло невеликою територією в центрі країни, з часом назва Юдея поширилася на всю Ерец-Ісраель (при створенні держави Ізраїль також дискутувалося питання, як назвати нове державне утворення — Ізраїль чи Юдея). Крім того, назва «іудей», що раніше була назвою вихідців з відповідного коліна, з часом стала синонімом слова «єврей» (так само, як і єврейська релігія отримала назву «іудаїзм»).Єгуда прожив 119 років і покинув цей світ, коли євреї жили в Єгипті.*15 сівана 5665 року (18 червня 1905 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Шмуеля-Бецалеля Шефтеля (Рашбац), вчителя і наставника шостого Любавицького ребе, рабі Йосефа-Іцхака.Вперше рабі Рашбац, уродженець міснагедського містечка (тобто містечка, де жили противники хасидизму) прибув до Любавичів недільного дня 1 адара 5608 (1848) року. За наступні майже шість десятиліть Рашбац став не просто прихильником хасидських ідей, а одним з найвидатніших хасидів третього Любавицького ребе, рабі Менахема-Мендела (ребе Цемах-Цедек), а також одним з найвидатніших хасидів четвертого і п'ятого ребе, відповідно рабі Шмуеля (ребе Маѓараш) і рабі Шолом-Дов-Бера (ребе Рашаб).*15 сівана 5687 року (15 червня 1927 року) — Шостий Любавицький ребе, рабі Йосеф-Іцхак (ребе Раяц) був заарештований і поміщений до Шпалерної в'язниці.Це сталося в ніч з вівторка на середу, з 14 на 15 червня. Ребе Раяц у своїй квартирі на Моховій, 22, тільки-но закінчив прийом останніх відвідувачів, які бажали особисто поспілкуватися з ним (така особиста аудієнція називається на івриті йехідус). Останні відвідувачі прийшли о 23.00, тому лише близько опівночі ребе зміг прочитати вечірню молитву «Маарів», обмити руки і сісти разом з усією родиною за вечірню трапезу. Але... ледь минуло кілька хвилин після опівночі, як пролунав дзвінок у двері. Двері відчинили і в кімнату увірвалися люди з вигуками «Це ГПУ! Хто тут Шнеерсон?»Очолювали «операцію» з арешту Ребе два євреї — Нахмансон і Лулов — вихідці з хасидських сімей, які, на жаль, опустилися до рівня прислужників зла.*15 сівана 5695 року (16 червня 1935 року) — Шостий Любавицький ребе, ребе Раяц, переїжджає до польського міста Отвоцьк.Після висилки з Радянського Союзу Ребе оселився в столиці незалежної Латвії — Ризі. У 1932 році він залишає місто і відправляється до столиці Польщі — Варшави, а в 1935 році ребе Раяц переїжджає звідти до розташованого неподалік невеликого містечка Отвоцьк.chabad.odessa

Під час розкопок у самому серці Єрусалиму археологи знайшли золотий перстень із червоним каменем, якому понад 2 300 років! Його, ймовірно, носила дитина у часи Другого Храму. Припускають, що перстень був захований під час давнього ритуалу прощання з дитинством.Це вже друга золота знахідка на тій самій ділянці — ймовірно, колись тут жила заможна єрусалимська родина. Разом із перстнем виявили ще й інші прикраси: сережки, намистини та фігурку тварини.Місто Давида знову підтверджує: історія — буквально під нашими ногами.Фото : Eliyahu Yanai, Maor Ganot, Reut VilfIsraelinUkraine

8 червня/12 сівана в Анатівці відбулася виїзна зустріч жіночої спільноти «Шаарей Нашим». Програма розпочалася з натхненної лекції рабаніт Хани Азман, присвяченої  глибині жіночого служіння.Цікавим елементом стала участь психологині, яка провела пізнавальний інтерактив для учасниць. Теми емоційного балансу, внутрішньої гармонії та сили підтримки в жіночому колі знайшли живий відгук у серцях.Після духовної частини на жінок чекала програма відпочинку: купання в басейні, дружнє спілкування, м’ясо на вогні, частування та багато приємних сюрпризів. У теплій атмосфері жінки мали змогу перезавантажитись, відчути турботу та наповнитися новими силами.Цей день став справжнім джерелом сил і радості для кожноїЩира вдячність усім, хто долучився до цієї події та організаторам, створившим справжнє свято душі 💛 

14 сівана 5581 року (14 червня 1821 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Хаїма бен Іцхака з Воложина (Воложинера).Рабі Хаїм був найкращим учнем знаменитого рабі Еліягу бен Шломо-Залмана (Віленського гаона). Він належав до числа противників хасидизму (міснагдім), проте в порівнянні з учителем був досить поміркованим і навіть майже дружньо налаштованим до хасидів, визнаючи цінність ідей хасидського вчення.На початку XIX століття рабі Хаїм заснував у рідному Воложині знамениту єшиву, яка проіснувала майже сто років і сформувала релігійно-духовний вигляд литовського єврейства. Воложинська єшива стала зразком і прототипом великих талмудичних навчальних закладів, що існували спочатку в Східній Європі, а потім перебралися до Ізраїлю, США та в інші місця (єшиви в Слобідці (нині частина Каунаса, Литва), Мірі (Білорусь), Кельмі, Кельце (обидва — Польща) і Тельзі (Тельшяй, Литва)).

П’ять трагічних подій сталися 17-го дня місяця Тамуз.1 частинаУ цей день були розбиті перші скрижалі Заповіту, коли Моше спустився з гори Синай і побачив, як євреї танцюють навколо «золотого тельця», про що безпосередньо розповідає Тора.У цей день припинили приносити постійні жертвоприношення (тамід) у Першому Єрусалимському Храмі — тому що в коѓенів, яких оточили вавилоняни на Храмовій горі, більше не залишилося тварин для жертви.У цей день, у пізніші часи, римляни, які облягли Єрусалим, зруйнували міські стіни.У цей день нечестивець Апустумус (Апостомус) спалив сувій Тори, а в Храм було внесено ідола.Так навчає Мішна в трактаті Тааніт, глава 4.Варто зазначити, що і за часів Першого Храму вавилоняни також пробили стіни Єрусалима саме в місяці Тамуз — але не 17-го, а 9-го числа. Щоб не перевантажувати календар частими постами, наші мудреці встановили в Тамузі лише один піст — саме 17-го числа, адже руйнування Другого Храму стало для єврейського народу ще більшим лихом, ніж загибель Першого.17-е Тамуза в пустелі7-го Сівана, вже після Дарування Тори, Моше знову піднявся на гору Синай (вхід на яку, як і раніше, був заборонений для всього народу), щоб вивчати Тору в усіх деталях безпосередньо під проводом Всевишнього та отримати скрижалі Заповіту.Перед сходженням Моше сказав Ізраїлю: «Через сорок днів, у шосту годину (денного часу), я повернуся й принесу вам Тору». Євреї припустили, що день 7-го Сівана, коли Моше піднявся на гору, входить до рахунку цих сорока днів, і сприйняли сказане як обіцянку повернутися через сорок повних днів і ночей. Але за єврейською традицією доба починається з ночі, а не з дня — тому 7 Сівана не міг бути першим повним днем.Повні сорок діб, проведені Моше на горі, завершувалися саме 17-го Тамуза — в день, коли він мав повернутися. Але євреї вважали, що він обіцяв прийти на день раніше.16-го Тамуза Сатан створив оманливі образи — показав євреям темні, тривожні видіння, з яких випливало, що Моше помер: адже настав той день і година, коли він нібито мав повернутися. Сатан запитав: «Де ваш учитель Моше?»Євреї відповіли: «Він піднявся на Небеса».Сатан сказав: «Але вже минула шоста година!» — євреї не зреагували.Тоді він заявив: «Він помер!» — але народ знову не повірив.І тоді Сатан показав їм фальшиве видіння — тіло мертвого Моше. Так навчає нас Талмуд.Оскільки віра євреїв у Моше була настільки глибокою, що вони довіряли йому більше, ніж власним очам, у момент, коли щось, на їхню думку, не збулося — світ здався їм таким, що руйнується. Їхній розум затуманився, і, через сильну залежність від Моше, вони відчули, що не зможуть існувати без нього навіть годину. У цю мить розгубленості, коли ніхто не міг мислити ясно, вони звернулися до Аарона й сказали:«Зроби нам ідола!»

У нашій громаді відбувся особливий урок, який провів Головний рабин України та Києва Моше Реувен Асман. Разом із чоловіками він продовжив вивчення маамара (хасидського вчення) на тему: «Кожен єврей має свою частку в Майбутньому світі».Це глибоке навчання стало нагодою не лише для духовного зростання, але й для обговорення важливих питань, які стосуються суті єврейської душі, її зв’язку з Творцем і призначення у цьому світі.Такі зустрічі укріплюють нашу єдність, надихають і нагадують, що шлях Тори та хасидизму відкритий для кожного.🕊️ Нехай заслуги цього вивчення принесуть благословення всій нашій громаді!📚 Було багато питань, щирих відповідей і глибоких роздумів.Разом — ми не просто вивчаємо Тору. Ми будуємо оселю для Всевишнього в цьому світі. 🙌

13 сівана 5660 року (10 червня 1900 року) — Весілля батьків Ребе, рабі Леві-Іцхака та ребецн Хани Шнеерсон.Коли Леві-Іцхак досяг відповідного віку, тодішній глава Хабаду, п'ятий Любавицький Ребе, рабі Шолом-Дов-Бер (ребе Рашаб) познайомив його (як кажуть у євреїв — «влаштував шидух») з Ханою, дочкою головного рабина Миколаєва, мудреця і праведника рабі Меїра-Шломо Яновського.Однак, вже після того, як була призначена дата весілля, в суботу ввечері після закінчення свята Швуес, наречена захворіла і батьки вирішили відкласти весілля. До ребе Рашабу був відправлений спеціальний посланець, щоб заручитися його схваленням, проте ребе не погодився і рекомендував провести церемонію в призначений час, давши благословення на щасливий результат.chabad.odessa

Буває, що замість слів — біль. Замість прохання про підтримку — напруга в грудях. Замість злості — головний біль. Ми мовчимо, але наше тіло ні.Психосоматичний симптом — це не ворог. Це спосіб організму сказати: «Мені щось важливо. Я щось не витримую. Мене не чують.»І часто, за цим стоїть взаємодія. Хтось, перед ким я не дозволяю собі висловитися. Або хтось, кому не можу сказати «ні». Або хтось, від кого я чекаю тепла, але натомість стискаюсь у тривозі.Симптом тоді стає містком — між мною і іншим. І якщо зупинитися й запитати себе: Що я зараз відчуваю? Кому це адресовано? Про що я не наважуюсь сказати словами, але кричу тілом?— тоді може з'явитись справжній контакт.Психотерапія допомагає перекладати «мову тіла» у мову стосунків. Іноді, вперше в житті, ми вчимося говорити не через біль, а через слова. Не через симптом, а через чесну присутність.Бо за кожною тілесною реакцією — завжди є частинка нас, яка потребує бути почутою. І, можливо, побаченою кимось важливим.InstitutPsihoterapiiResurs

В Україні кожного ранку о 9:00- загальнонаціональна хвилина мовчання для вшанування пам'яті загиблих унаслідок збройної агресії російської федерації.

Зі скорботою та болем у серці Одеська єврейська громада повідомляє про героїчну загибель захисника України, воїна 34-ї окремої бригади берегової оборони ЗСУ —ЦВІ-ГІРША (ГРИГОРІЯ) ЗВІРГЗДЕ. Цві-Гірш був випускником одеської єврейської школи «Хабад», і життя його та всієї родини нерозривно пов’язане з єврейською громадою міста. Наша громада глибоко сумує та висловлює щирі співчуття родині загиблого: дружині Анастасії, дітям Льву та Алісі, мамі — Євгенії Ісааківні.Нехай Всевишній пошле їм розраду серед усіх скорботних народу Ізраїлю. У ці важкі дні ми єдині з усім народом України — у болі, у пам’яті, у вірі в Перемогу.Ми схиляємо голови перед мужністю Цві-Гірша — сина єврейського народу, який віддав життя заради майбутнього нашої країни. Нехай душа його буде пов’язана з Джерелом життя. !יהי זכרו ברוך

До кінця доби прогнозують  грози, в окремих районах град та шквал 15-20 м/с.Оголошено І рівень небезпечності, жовтий.